Учора керівники аналітичних центрів України, політики і журналісти зібралися за круглим столом, аби обговорити спільні проблеми стосунків „мозкових центрів” зі ЗМІ та владою. Усі учасники обговорення представляли аналітичні центри, що є доброчинними організаціями, які підтримуються програмою Freedom House „Партнерство за реформи в Україні”. Як коротко сформулювала глобальну мету їхньої діяльності Інна Підлуська (Фонд „Європа XXI), „незалежні аналітичні центри працюють над створенням усвідомленого і добре поінформованого суспільного попиту на політичні та економічні реформи”.

У цьому процесі представники „мозкових центрів” виділяють для ЗМІ чільне місце провідника інноваційного продукту: від науковців - до суспільства.

І поки що це єдина сфера їх співпраці. Як відзначив на засіданні Володимир Лановий (Центр ринкових реформ), особливістю нашого суспільства є недорозвиненість громадянських ідей. На жаль, це торкається і журналістів. Оскільки самі українські ЗМІ не є замовниками такого роду інформації. Попри те, що мати навіть власний аналітичний центр для провідних газет США чи, скажімо, Великої Британії, - вже не розкіш, а необхідність для створення якісного і конкурентного інформаційного продукту. В сучасній Україні відомі початкові спроби чогось подібного. Наприклад, в редакції газети „День”. Чи в галузі політичної аналітики - відомі „Політичні хроніки” Ірини Погорєлової.

Як повідомила „Телекритиці” Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду „Демократичні ініціативи”, за 10 років їхнього існування редакції ЗМІ ніколи не зверталися до Фонду за якимись-то аналітичними чи інноваційними дослідженнями. Однією з причин цього явища називають обмеженість коштів самих засобів масової інформації, іншою – відсутність попиту на серйозні дослідження. Адже для ЗМІ в сучасних політико-фінансових умовах продати свій інформпродукт – так і не стало найголовнішим завданням.

Самі ж журналісти під час обговорення питання „Проблема комунікаційної політики та робота зі ЗМІ як запорука ефективного впливу на громадську політику в Україні” стверджували, що для успішної комунікації не достатньо лише своєчасного інформування журналіста чи редакції. Потрібне ще й активне просунення ідей, які виробляються „мозковими центрами”, у середовище та свідомість журналістів та редакторів, щоб в них виникали справжні інтерес та розуміння важливості цих ідей для суспільства. Як сформулював цю проблему Олександр Олійник (Інститут реформ): „наявність на події преси – не завжди означає, що про це напишуть”.

Більше того, для науковців наразі актуальною стала й інша проблема: тенденційність та перекручування їхньої інформації. „Зараз у ЗМІ, і ця тенденція посилюється, журналісти викривлюють результати наших досліджень, - висловлює свою оцінку рівня стосунків Фонду „Демократичні ініціативи” зі ЗМІ Ірина Бекешкіна. – І відбувається це не тому, що вони не розуміють, що таке соціологія, а тому що змушені виконувати певне замовлення.

Мені здається, - продовжує Ірина Бекешкіна, - нам треба добре подумати, як, з одного боку, не уникати хоча б мінімальної можливості викласти результати своїх досліджень публічно. А, з іншого, як не дати себе використовуватиіншим для певних своїх цілей? Адже з нами це постійно відбувається. Як приклад: те, що обговорювалося у „Телекритиці”, - інтерв`ю В‘ячеслава Піховшека з Любомиром Гузаром, і те, що було, може, навіть більш брутальним, - у програмі „Час” з Оксаною Марченко напередодні подій 16 вересня. У програмі виступав керівник кафедри психології університету і казав розумні речі, але стосувалися вони, що цілком було очевидно, міжнародного тероризму, а тележурналісти „врізали” їх як коментарі щодо нашої вітчизняної опозиції”.

За образними висловлюванням Ірини Бекешкіної, проблему стосунків зі ЗМІ науковці формулюють так: „як не стати „врізкою”.



„Ми мусимо, - вважає Ірина Бекешкіна, - виносити наші ідеї і на телебачення, і в газети, тенденції в яких нам часто не подобаються. Але що робити? Звичайно, можна з такими журналістами відмовитися працювати. Коли черговий раз зустрічаю себе у „врізках”, випалюю пачку цигарок... І для заперечень у мене достатньо аргументів, та я розумію, що тебе можуть знову використати, тільки цього разу - проти журналіста. Я б не хотіла ставати на шлях війни з журналістами, розуміючи умови їхньої діяльності. Тому дилема залишається. А відповідь - десь посередині.”.