15-16 червня в швейцарському місті Бюргеншток відбувся глобальний Саміт миру, який ініціювала Україна. У саміті взяла участь 101 країна та міжнародна організація. Російська пропаганда прагнула дискредитувати подію, показуючи, що туди нібито приїде мало держав і не лідери країн, а менш впливові політики та чиновники. Зрештою фінальне комюніке підписало 78 держав.

«Детектор медіа» запитав українських медійниць про роботу на саміті, що обговорювали журналісти та які були скандальні моменти. 

Тетяна Висоцька, журналістка-міжнародниця:

Я б хотіла розповісти про те, що на саміт були акредитовані російські журналісти. І не лише так звані нейтральні російські медіа, як «Дождь» чи «Медуза», але й «РИА Новости», «ТАСС» і «Коммерсант».

Я як людина, яка працює в Європейському парламенті, Раді Європи, Європейській Раді, вже просто відвикла бачити російські медіа поряд у ньюзрумах. Європейські інституції припинили запрошувати російських журналістів, здається, ще з 2022 року, і ми від них у безпеці.

Українські журналісти сіли всі разом у великому пресцентрі саміту. Поряд сів молодий чоловік, який розмовляв російською. І я в нього запитала: звідки ви? 

А він такий: «Я представляю російське ЗМІ». Виявилося, що він кореспондент «РИА Новости».

На тому, щоб запросити російських журналістів, наполягала Швейцарія як держава-організаторка, яка має нейтральний статус. Швейцарське керівництво вважає, що російська «сторона конфлікту» також має бути присутня, і російські журналісти мають право працювати на саміті миру.

І, до речі, російським журналістам давали багато можливостей ставити запитання під час пресконференції.

Ось такий факт присутності російських медіа на мирному саміті є його головною медійною ознакою.

Водночас українська влада вже каже про те, що на якомусь етапі буде у перемовинах брати участь Росія. Відповідно, нам треба якимось чином звикати до того, що ці російські журналісти будуть працювати поряд з нами. Але на цьому саміті для мене це було шоком. 

Загалом організація саміту була хороша.

Дуже складно було організаторам швейцарської сторони — забезпечити роботу понад 500 журналістів.  Причому у закритій місцевості, тому що саміт проходив у готелі в горах, куди був обмежений доступ, безпрецедентні заходи безпеки.

Також було цікаво, що було багато журналістів з Африки, Латинської Америки, яких ми ніколи в житті не бачили раніше, тому що вони рідко відвідують європейські заходи.

Олена Куренкова, журналістка, Суспільне Новини:

Олена Куренкова і Владислав Кравець 

Були і представники країн з усіх континентів, і медіа теж. До речі, було троє людей з китайських державних медіа. І я 15 червня бачила одного журналіста з Гонконга, ми спілкувалися. Ми стояли з ним поруч на підході до преси, і він дуже засмучувався, що на саміті немає Росії, як не дивно.

Були російські журналісти. 16 червня сталася дуже дивна і не дуже приємна ситуація.

Ми з оператором стояли, чекали можливості записати коментар із президентом Португалії. Поки політик давав коментар для португальського медіа, людина з комунікацій мене запитала, які питання ми хочемо поставити. Я відповіла, що про участь Росії на подальших етапах саміту миру.

І мої питання почув якийсь чоловік, який каже: «Ой, у вас таке гарне питання про Росію, я ось хочу дізнатися, ви будете записувати?» Я зразу кажу: «А ви звідки?» Він: «РИА Новости». Я  кажу «Записуйте, що хочете, але я не хочу записуватися з вами разом».

У результаті президент Португалії не дав коментар ні нам, ні росіянам. 

До речі, це, напевно, один із небагатьох таких самітів, де мені для фінального матеріалу не було складно визначитися з якимось резонансними заявами. Маю на увазі заяви, які стали несподіванкою або якісь загалом дії країни, які стали несподіванкою.

Але, можливо, це і добрий сигнал, що сюрпризів не було.

Мені здається, основна частина заяв політиків була загалом зосереджена довкола участі Росії. Тут думки розділилися, чи мала Росія бути представлена, чи ні. 

Значна частина заяв стосувалася слів Путіна напередодні саміту, про переговори, але на російських умовах.

У Швейцарії був дуже хороший інтернет, порівняно, наприклад, із моїм досвідом роботи на Генеральній Асамблеї ООН. Загалом у штаб-квартирі ООН просто якась феноменально жахлива ситуація з інтернетом.

Маю ще зазначити щодо роботи, щодо доступу. Найперше, в мене там першу половину дня було таке відчуття, що нас узагалі нікуди не пустять і тут усе суперобмежене. Але, тим не менше, напевно, це рідкісна подія, на якій я записала таку велику кількість коротких коментарів лідерів. І це прям теж приємно здивувало.

Я думаю, тут грає роль те, що ми з українських медіа.

Були преспідходи Дмитра Кулеби, Андрія Єрмака. Також була окрема панель по гуманітарних питаннях, до якої Україна залучила і колишніх українських полонених. І це було насамперед для українських журналістів, тому це теж такий приємний бонус був.

Насправді в Суспільного мовника була окрема локація, нам її виділили. Це була тераса зі стійками, з платформами для стендапів на фоні  красивих пейзажів Альп.

Я так зрозуміла, що цю локацію організовувала Європейська мовна спілка, частиною якої є Суспільний мовник.

Тому в цьому плані нам пощастило, що в нас була своя окрема маленька локація, але ми переважно ділили  її з колегами, бо ми ж там не 24/7 працювали.

Вероніка Мелкозерова, українська репортерка POLITICO Europe: 

Я скажу, що багато хто з медійників був здивований, що було так багато, близько 500, журналістів з різних країн. Вони на табуретках стояли. Включки з саміту робили журналісти з Латинської Америки, Азії. 

Ми сиділи в такому велетенському ангарі, він був весь заповнений журналістами.

Всі вони, звичайно, писали про одне і те ж саме. Всі намагалися здогадатися, в чому суть саміту, на якому не присутня Росія.

І було явно видно, що Україні все ще не вдається довести, що коли намагаються забрати території і ставлять тобі ультиматуми — це трохи не те ж саме, що мати різні політичні позиції. 

Я спілкувалася з китайським журналістом з медіа «Phoenix TV». Він сказав мені, що обіймався з росіянами. Останні стояли окремо, але я помітила, що дуже багато людей до них підходили, питали їхню думку.

Були і наші улюблені думки від іноземних журналістів, що більшість людей на Донбасі взагалі були за Росію. Це, типу, якось виправдовує, що Росія вирішила  забрати ці території собі.

А от щодо Запоріжжя і півдня — це, звичайно, жах. Тому що там не так було, як на Донбасі. Подібні штампи до сих пір є.  

З цікавого. Президент Гани запізнився на фінальні заяви для медіа. Ніхто не знає чому. Там була Урсула Фон дер Ляєн, Джастін Трюдо, Володимир Зеленський, президент Чилі і мав бути президент Гани. Потім останній приєднався, коли вони вже майже всі поговорили. 

Макрон запізнився на 45 хвилин і прийшов з ядерною валізкою на саміт миру. Це було смішно.

Щодо роботи на саміті і рівня організації для медійників, то думаю, що настільки велику кількість журналістів неможливо задовольнити повністю.

Трішечки було сумбурно, таке враження, що  в принципі цей саміт був не для медіа. Мені здається, більшість, принаймні американці, приїхали заради віцепрезидентки США Камали Харріс. Американцям здали комюніке саміту, я так підозрюю, першим. 

• Читайте також: Повернення всіх викрадених дітей та всіх полонених, контроль України над ЗАЕС. Reuters оприлюднив проєкт комюніке Саміту миру

У результаті у нас була паралельна Генасамблея ООН, де всі сказали дуже правильні слова, але зійшлися на тому, що без Росії реальні якісь кроки робити неможливо.

І всі просто домовились, що будуть домовлятися далі, зустрічатися непублічно, на рівні делегацій.

А ще була позиція нашої делегації, яка працювала в цілому добре, її члени були орієнтовані перш за все на телевізійників. Моя думка, що будь-який український наратив, котрий превалює під час такої дезінформаційної компанії Росії, це добре все одно. Росія намагалася з Китаєм довести, що це якась дурна конференція, ніхто туди не приїде. 

Наталія Фібріг, власна кореспондентка ТСН у Німеччині: 

Дуже багато було журналістів з марафону «Єдині новини». Ми цього разу просто працювали разом.

Не було такого, що там я працюю тільки зі своїм оператором. І ми могли економити час, не потрібно було  перебігати з нашою камерою з одного місця на інше.

Це було дуже зручно. Був сформований також такий окремий пресцентр, тобто була окрема кімната, де могли працювати українські журналісти. І куди планували приводити членів української делегації на спілкування.

От тому це були більш комфортні умови для роботи, скажімо так.

Загалом, так, наші спікери підходили, але вони підходили на загальні стендап-позиції,

що, очевидно, викликало багато уваги, і від  кількості інших журналістів, наприклад,  на підході Кулеби це взагалі було непросто. Збіглися просто всі. Ми його там ледве-ледве записали, тому що, звичайно, увага була дуже-дуже велика.

Чого трохи бракувало — дуже хотілося б отримати коментарі, наприклад, від тих країн, які відмовилися приєднуватися до загального комюніке. Тобто ми могли спілкуватися тільки з тими представниками і учасниками саміту, які самі того хотіли і  приходили на стендап позиції. 

Взагалі логістика була доволі складна, дістатися до саміту було трошки незручно. Акредитацію можна було забрати тільки в день відкриття саміту (15 червня), і для нас це була б проблема, тому що у нас були ранкові ефіри.

Моє перше включення фактично було із автобуса, коли ми їхали отримувати акредитації, тому що перший шатл запізнився на 20 хвилин.

Дуже класно, що з України привезли українців, які постраждали від російської агресії напряму. Вони могли спілкуватися з міжнародними медіа. 

Це був Максим Колесніков, колишній військовополонений. Також Сергій Гайдержей, який втратив в Одесі свою дружину і чотиримісячного сина. Владислав Буряк, який в 16 років потрапив у полон до росіян і 90 днів там пробув, він розповідав просто жахливі речі, які з ним відбувалися.

Я була у Максима, я бачила, як писали його німецькі журналісти. Він дуже чітко розповів, що тут, серед цих мальовничих краєвидів, дуже важко собі уявити, що Росія реально робить з Україною, з українцями,  ці тортури, ці знущання.

Скандалом була присутність російських журналістів, які вперше за довгий час не приховували та відкрито показували, звідки вони.

Один був у худі чи в светрі «РИА Новости». І це здивувало, тому що такого вже давно не було.

До росіян увага була, особливо з боку швейцарської преси. А як от ви почуваєтеся тут, поряд з українцями, і так далі. Тобто це  було неприємно, але насправді якоїсь такої конфронтації прямої не було.

Росіяни швейцарцям ставили питання про те, яким чином і коли Швейцарія буде комунікувати з Росією про результати саміту миру.

Закордонні медійники намагалися зрозуміти, як ми реагуємо на це спільне комюніке і чому нам це добре, недобре, підходить, не підходить і так далі.

Cмішний такий був момент, на пресконференції: одна зі швейцарських журналісток  запитала, що люди західних країн в принципі втомлюються від війни, чи втомлюються Україна і українці.

І Зеленський в цьому плані так і відповів, як він часто це робить, питанням на питання: «Ви що, втомилися?». І от вона прям підходила до нас і питала, й інші швейцарські журналісти теж: чи образився президент України на них. 

Колаж: Микола Шиманський, Детектор медіа