Нові програми з новими ідеями відклали до нового телесезону.

А для тих, хто вирішив утриматись від масових гулянь або ж виходів „на природу”, телевізійники підготували програму, насичену старими добрими фільмами. Інколи це були українські стрічки, як то “Кайдашева сім’я”, історичні “Богдан Хмельницький” та “Останній бункер”. І лише на Першому національному глядачів “годували” пафосно-патріотичними програмами та документальними фільмами, відзнятими спеціально до свята. Програми та випуски новин чергувалися із пропагандистськими роликами про досягнення українців. Особливою проникливістю відзначалася ведуча Людмила Лисенко, визнана майстриня розповідей про те як „не все так погано у нашому домі”. УТ-1 також демонстрував спогади представників національно-визвольного руху під назвою “Українська гельсінська спілка” у двох частинах режисера Ростислава Синька. Коли герої поринали у роздуми, художник малював їх портрети. Жарко було лише на новинному полі. Інформаційні випуски наперебій повідомляли про святкування у звичному для себе режимі. “ІСТV” порушило свою традицію та одразу після параду зробило п’ятихвилинне пряме включення із Хрещатика, де щойно завершився святковий парад. Кореспондентка намагалася передати настрій глядачів. Той, хто щойно ввімкнув телевізор та пропустив пряму трансляцію дійства на Першому національному, мав змогу докладно познайомитися із програмою параду та її учасниками зі слів журналіста каналу Оксани Соколової. Такі прямі включенні “ICTV” практикував і потому. Ближче до вечора епіцентр подій перемістився до концертних майданчиків, на яких теж працювали кореспонденти каналу. А “Інтер” запропонував своїм глядачам повну версію одного із концертів. Так що глядачі стояли перед вибором: чи побувати самому на багатьох заходах, чи довіритися телевізійникам, їхньому вмінню передати настрій свята. Усі канали підкреслювали скромність запланованих святкових заходів, наголошували на „європейськості” обраного стилю святкувань. Ці риси вони вбачали навіть у тому, який контингент був представлений до державних нагород, вручених Президентом Леонідом Кучмою в Маріїнському палаці. І тут усі взялися робити із полтавського комбайнера сучасного героя України – у той день він з’явився одразу на кількох каналах. Приміром, журналіст “1+1” Олександр Задорожний, повідомляючи про тих, хто удостоївся нагороди, використав навіть радянську риторику. Мовляв, цього року відзначили “представників інтелігенції та трударів”. Так би глядачі разом із телебаченням й відсвяткували чергову річницю незалежності зі звичними заходами на вулицях своїх містечок та сіл, якби Президент не додав пікантності, вирішивши у цей день звернутися до нації, та ще й із політичними заявами.

Його виступ демонстрували усі загальнонаціональні канали. Але, мабуть, більше обізнаний “1+1” , першим повідомив про основні тези звернення Леоніда Кучми.

У випуску новин ведучий Олесь Терещенко заінтригував глядачів планами Президента про здійснення політичної реформи. Взагалі новини цього каналу, як завжди, тяжіли до аналізу із застосуванням соціологічних опитувань. Коли, приміром, “Новий”, “ICTV” та “Інтер” обмежилися лише хронологічними повідомленнями про святкові заходи, починаючи із параду й далі за програмою, то “1+1” вийшов на вулиці міст та показав відмінність у ставленні до цього свята у представників різних регіонів. Для того, очевидно, щоб розбавити загальну патетичну тональність інших каналів, “1+1” підготував репортаж про святкування Дня незалежності у місцях позбавлення волі. Також Костянтин Грубич з’їздив у гості до рівненського художника, який малює портрети державних діячів.

Майже усі телевізійники підхопили тему святкування сімдесятиріччя відомого дисидента Левка Лук’яненка, яке співпало із Днем незалежності. Більшість телеканалів утрималися від надмірної політизації, уникаючи повідомлень про те, що зараз Лук’яненко належить до лав опозиції, а висловлювання про нього самого подавали лише з уст нейтральних представників українського політикуму. “Інтер” відзначився репортажем охочого до подорожей в далекі країни Андрія Цаплієнка про українських миротворців. Спочатку в інформаційній програмі, потім – в “N-ному кілометрі” .

Неабиякою подією для головного державного свята країни стало звернення Президента до нації, яке було виконано в добрій західній традиції, до якої апелювала, наприклад, ведуча новин “ICTV” Олена Фроляк, котра закликала “вчитися у них пишатися своєю державою, перейшовши від брязкоту зброї до щирого тріумфу”. Набравшись сил та посвіжівши після відпустки, Президент Кучма впевнено та переконливо перебрав усі гасла опозиції: від негайного вирішення соціальних проблем до реформи політичної системи. Відчувається, що над зовнішнім виглядом Кучми, вмінням себе тримати перед камерою попрацювали професійні піарники. Вони ж, очевидно, відшліфували його мову, інтонації, вдале словесне акцентування. Відзнята картинка помітно відрізнялася від протокольного новорічного звернення: оператор, коли Кучма мовив про найболючіші речі, крупніше брав його очі, якими Президент демонстрував співпереживання, коли говорив про трагедію у Львові та тяжкий стан найбільш незахищених верств населення. Аналізом змісту президентського виступу займуться політичні аналітики, але автор дозволить собі сказати коротко про свої загальні враження від роботи спічрайтерів. Президент не обминув у своїй промові представників жодних верств населення, наголошуючи на болючих для них проблемах. При цьому для більшого запам’ятовування кілька разів повторював постулат, що “він, як Президент і людина, бере на себе відповідальність за сказане ним і зроблене”. Манера, більш звична для виступів американських політиків. Приємно вразила стилістичними змінами головна редакція новин Першого національного. Вийшовши в ефір з підсумковим випуском інформаційної програми, журналісти УТН, не випадаючи із загальної тональності, стримано та скромно висвітлювали святкові заходи країни, уникаючи притаманної їм раніше пафосності Загалом же канали виглядали достатньо одноманітно, не беручи до уваги згаданих вище знахідок, які одразу вибилися із загальної тональності повідомлень про парад, покладання квітів та вручення нагород, які нерідко на різних каналах видавалися в ефір в однаковій послідовності. Підтвердженням одноманітності було навіть те, що кілька каналів презентували одного й того нагородженого, хоча серед них було чимало інших колоритних особистостей. Усе це може свідчити про обмеженості фантазії у виборі героя. Часто навіть у буденні дні рідко кому із телевізійників вдається віднайти нову персону для спеціального репортажу. Якщо таке і стається, то інші телеканали підхоплюють цю тему, зациклюючись на ньому, навіть якщо для розповідей про його життя застосовуються різні телевізійні форми. Інколи канали витончуються як тільки можуть у пошуках героїв своїх репортажів, не помічаючи тих, хто поряд. Наприклад, декілька тижнів тому автору вдалося випадково вихопити невеличкий сюжет УТН про хлопця із Черкас, який посів перше місце на Міжнародній олімпіаді із фізики, що проходила на початку літа в Індонезії. Випускника черкаського спеціалізованого ліцею одразу зарахували без екзаменів до Московського фізико-технічного інституту імені Баумана. В Україні ніби-то цього й не помітили. А телеканали навіть не спромоглися приділити цьому хлопцеві більше уваги, натомість, як в старі радянські часи, подали трударя-комбайнера. Ніхто не сумнівається в його заслугах перед країною, але ж пора вже мислити глобально. Комбайнер відзначився в межах України, а черкаський хлопчак примусив говорити про високий рівень природничої освіти в нашій державі увесь світ. Чи не час телеканалам перейти від заяложеності та зацикленості до пошуку нового героя нового часу, людини із добротною освітою, знанням іноземних мов, конкурентноздатного фахівця не в межах України, а на світовому ринку. Тобто людини-пасіонарія, що створила б позитивну енергетичну ауру нації.

Саме такими героями можуть стати, перш за все, українські “технарі” та спортсмени, адже це представники тих, ще не зовсім втрачених шкіл, люди, які завдяки своєму вмінню, розуму та хорошій освіті, здобутій в Україні, можуть отримувати гроші за свою роботу на рівні світових стандартів, без посилань на низьку мінімальну зарплатню нашої країни . День незалежності - цілком вдалий час для того, щоб, хоча б, розпочати пошук нової людини.