А дехто із учасників публічних слухань, організованих Держкомінформом, взагалі вважає запропонований проект недосконалим, а суть його, на їхню думку, не відповідає назві.

Уже з перших виступів дискусія набула критичного характеру. До критики долучилися всі.

Задав тон обговоренню заступник директора Інституту журналістики Олександр Чекмишев. Він сказав, що Проект концепції інформаційної політики є “лише декларацією Держкомінформу своїх намірів, і не більше”. Чекмишев також почав по-викладацьки роздумувати: чи відповідає суть винесеного на обговорення документу її змісту. У своїх міркуваннях він дійшов до того, що представлений документ навіть за формою не є концептуальним і не розглядає системно проблеми в галузі ЗМІ. Проект концепції, на думку Чекмишева, не пропонує головного – механізмів вирішення цих проблем.

Більше того, учасники дискусії відзначали відсутність чіткого формулювання стратегічної мети України – евроінтеграції, тим паче, коли мова йде про таку важливу сферу, як інформаційна. Її значимість оцінюється вже тим, що до обговорення долучилися представники Ради національної безпеки та оборони, в особі заступника Секретаря Валентини Гошовської, яка мягко підказала, розробникам проекту, що варто було б більше уваги звернути на розділ документу, де йдеться про інформаційну безпеку і розширити його, чіткіше окресливши проблему захисту інформаційного простору України. Всі учасники погодилися із таким формулюванням, дружно кивнувши на Росію, яка прийняла Доктрину національної інформаційної безпеки.

Представник ВР, Перший заступник голови профільного Комітету з питань свободи слова та інформації Сергій Правденко був особливо категоричний в своїй критиці. Він одразу попередив, що його виступ носитиме саме такий характер, оскільки він представник опозиції, і йому не личить висловлюватися інакше. Він, як і всі, відзначав важливість розпочатої Держкомінформом справи, але додав, що втілення голослівних положень Концепції неможливе через загальний економічний упадок у країні, що знаходиться в полоні тіньового бізнесу, який і контролює всю інформаційну сферу. Правденко також підняв дуже важливу проблему безцільного субсидування державних, відомчих ЗМІ, бо це, на його думку, не сприяє розвитку журналістських кадрів. Як результат – маємо погану якість матеріалів, кажучи це Правденко намагався говорити, як журналіст із багаторічним стажем. Як справжній опозиціонер, -- перейшов у наступ і назвав документ імітацією державної діяльності.

Говорив про необхідність уважного підходу до підготовки кадрів заступник директора Інституту журналістики Тарас Петрів, який запропонував відповідний розділ додати до Проекту концепції. Петрів також першим підняв питання про розмитість деяких визначень. Ця думка була підтримана іншими учасниками, які також вказували на необхідність застосування чіткої термінології, а не просто слів: “забезпечити”, “удосконалювати”, “сприяти”.

Головний “арбітр” – Голова Державного комітету з інформаційної політики Іван Чиж – прислуховувався до зауважень, старанно їх записував та приймав до уваги, принаймні, так він говорив.

Він особисто, схоже, найбільш оптимістично та з неприхованим ентузіазмом поставився до такого обговорення. Тим паче, що до цього спонукали схвальні відгуки про необхідність відкритого обговорення цього важливого для держави питання. Дехто із державних мужів говорив, що така нагайність ще вчора була на часі. Сам Чиж говорив піднесено і, як завжди, урочисто мовив про відкритість, без якої він не уявляє подальшої діяльності органів влади: “ Ми запросили до дискусії представників наукових інституцій, громадських організацій, яким особливо близька проблема інформаційної політики. Маємо на меті, перш за все, обговорити концептуальні підходи, засади, звичайно по ходу враховуємо всі пропозиції. Хоча на сьогодні Концепція, як на мене, вже є певним матеріалом, парадигмою.

Якщо вона буде затверджена, то Держкомінформу значно простіше буде разом із профільним комітетом ВР працювати над інформаційним Кодексом.

Але що мене найбільше радує, – ми сьогодні вибудовуємо архітектуру розвитку інформаційної сфери. Її не треба фетишизувати, але те, що вона потрібна, особливо з огляду на адаптацію нашої країни до европейських норм (свободи слова, творчості, думки, технічного розвитку) ні в кого не викликає сумніву.”

Завершуючи свій виступ, Іван Чиж запевнив, що діалог, у разі необхідності, буде продовжено.