Шановна пані Дуцик надто педалює прояви інфантильності в розумінні громадського мовлення деякими неурядовими організаціями. (Я пишу про радіо тому, що воно має найбільшу аудиторію, а зробити поправки для інших ЗМІ кожний зможе сам).

Звичайно, забезпечити доступ представникам громадськості до засобів розгласу потрібно не за ознакою формальної належності до НУО. Навіть зараз, при малорозвинутому в Україні громадянському суспільстві, НУО так багато, що ефірного часу на всіх не вистачить. Якщо всім по-рівному дати, то вся радіодоба піде лише на представлення.

Забезпечити доступ НУО до ЗМІ потрібно тому, що в багатьох питаннях великої громадської ваги НУО можуть висловлювати дуже продуктивні думки та пропозиції - такі, що знати їх корисно буде і парламентарям, і керівникам різних рівнів виконавчої влади, і просто громадянам. Наприклад, з екологічних проблем громадянам буває цікаво чути не лише думку представників Міністерства екології та науково-технічних експертів, але і думку представників громадських екологічних оргганізацій.

Але не кожна НУО, не кожний день, і не з кожного питання може висловити такі думки та пропозиції. Отже, в середовищі НУО має йти постійна конкуренція за право виступити з певних питань принаймні в державних ЗМІ (які значною мірою оплачуються податкоплатниками). А спільнота НУО має виробити загальноприйнятні принципи такої конкуренції та форми підтримки права висловлення позиції НУО в ЗМІ.

Наприклад, більшість громадських екологічних громадських організацій нині співпрацює в рамках системи Громадських Рад при Міністерстві екології та його обласних управлінь. При колегіальному обговоренні Громадська Рада може визнати певне питання таким, що заслуговує на громадську увагу через висвітлення в ЗМІ, і доручити висловитись з цього приводу одній-двум з своїх організацій, яка (які) має найбільший досвід та знання з даної проблеми.

Проте справжня проблема полягає в тому, що керівники ЗМІ та журналісти вкрай рідко цікавляться думкою НУО. По-хорошому, в кожній програмі, яка обговорює суспільні питання, треба було б залишати певну щілину, де міг би прозвучати голос громадськості. Представник якої саме організації зможе висловити думку - це інше питання, його нехай пробують вирішити НУО, потенційно причетні до обговорюваної проблеми. Але на даний час щілини такі – велика рідкість.

Ось цей перекіс є значно більшою проблемою для долі суспільного мовлення в Україні, ніж інфантильне розуміння його деякими НУО. І тут громадським організаціям варто об'єднати свої зусилля для певної кампанії лобіювання. Почати можна з організації відкритого громадського обговорення проекту Концепції інформаційної політики. Про проект цей багато говорить Голова Держкомінформу пан Іван ЧИЖ, але чомусь громадськість до його оцінювання не запрошує.