З числа решти чотирьох, лише Миколу Баграєва можна впевнено позиціонувати, як провладно орієнтованого депутата. Таким чином, навіть чисто арифметичне співвідношення сил у комітеті дозволило багатьом експертам висловити припущення про його більшу потенційну прогресивність у порівнянні з минулим скликанням ВР. Деякі інші фахівці вважають подібний склад комітету логічним наслідком парламентських торгів під час яких пропрезидентські сили не надавало особливого значення проблемам свободи слова, зосередивши зусилля на отриманні справді важливих, на їхню думку, комітетів. Крім того, оскільки наслідком згаданих торгів стала все таки перемога все тих же пропрезидентських фракцій, то передача структури, яка займається медійними проблемами під контроль опозиції – є як би класичною парламентською нормою.

Тим не менше, активність з якою взявся до справи новий голова комітету Микола Томенко та широке декларування ним своїх намірів справді викликало стриманий оптимізм. Перш за все у тих неурядових структурах, які тривалий час намагаються впровадити в Україні цивілізовані та демократичні норми функціонування мас-медіа. Хоч , певна річ, знайшлися і скептики. Їх можна було б умовно поділити на дві категорії.

Одна схиляється до думки , що найблагородніші наміри нового складу профільного комітету, швидше за все, зіткнуться із суворою реальністю політичного розкладу у парламенті. А цей розклад (у всякому разі на сьогодні) такий, що навряд чи дозволить ближчим часом пробити прийняття кардинальних рішень. Таких, зокрема, як питань персонального складу Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Загалом, здається що такі рішення можливі лише за умови формування якихось ситуативних варіантів голосування. Крім того, багато хто розглядає як доволі обмежені повноваження парламентського комітету та його можливості реально впливати на ситуацію.

Інша категорія скептиків розцінює ініціативи Томенка, як спробу стимулювати черговий переділ медіа-ресурсів на користь конкретних політичних сил, які, з різних причин зараз такими ресурсами обділені.

Щодо обмеженості повноважень, то варто, напевно, навести доволі широку цитату із Закону України про комітети Верховної Ради України, href="http://www.detector.media/law/?id=3294">де йдеться саме про функції та права парламентських комітетів.

Цього буде досить, щоб переконатися що при вмілому використанні параграфів закону, і сам комітет з питань свободи слова та інформації і його керівник мають достатньо широкі можливості, як для впливу на ситуацію в медіа-просторі, так і для набуття значного політичного авторитету. І навряд чи відомий політолог буде розмінювати власний політичний капітал, як уже набутий, так і потенційний лише заради суто утилітарної мети посприяти забезпеченню медіаресурсом ідейно близьких партій. І можливо, саме це і дає найбільші підстави для стриманого оптимізму.