Особливого успіху в змаганні за членів пастви досягли новітні протестантські конфесії, які, маючи значні заокеанські інвестиції, впевнено захоплюють теле- і радіоефір. Наступ – на комерційному фронті.

Так, телекомпанія ТЕТ віддає півгодини ранкового суботнього ефіру представникам різноманітних неопротестанських церков, які за допомогою телебачення здійснюють пропаганду сектантських принципів. У звичній для пасторів цих церков нав’язливій манері телеглядачам пояснюють, у чому переваги тієї чи іншої вітки новітнього протестантизму. На жаль, усе частіше такі передачі перетворюються, як і самі реальні богослужіння, на сеанси зомбування. Такі церкви – притулок для тих, хто не зміг чи не встиг зорієнтуватися в нових умовах. Природньо, що така агресивність приносить свої плоди. Але тривожно, що телебачення знов перетворюється не на інструмент впливу через контрверсійну подачу інформації, коли право вибору залишається за самою людиною. А на інструмент навіювання, який виключає критичне ставлення людини до інформації.

Як правило, всі передачі, що виходять на ТЕТі, змонтовані в Росії і складають в більшій мірі найважливіші витримки із чергової промови головного пастора церкви або іменитого проповідника. Попри це, рекламуються різноманітні новинки у вигляді нещодавноспеченої релігійної літератури, яка, нібито, дасть можливість телеглядачу долучитися до найсакраментальніших істин. Монтаж зроблений із усіма врахуваннями специфіки сприйняття телеглядача. Передачі на телебаченні чітко структуровані за темами. Загальні плани аудиторії, представленої переважно із доведених до екстазу слухачів, крупним планом -- самий оповідач, який, дивлячись у камеру, супроводжує свої висловлювання інтенсивними жестами. За кадром – монотонний голос перекладача, який підтасовує свої інтонації під проповідникові.

На погляд автора, можна говорити про застосування неопротестантськими релігійними організаціями класичних методів американських політичних технологій. Цілі – схожі із цілями тих, хто бореться за світську владу: завоювати собі якомога більше прихильників. Окрім безкоштовного розповсюдження літератури загальновідомим способом від дверей до дверей, застосовується проведення різноманітних заохочувальних заходів: безкоштовне вивчення англійської мови, поїздки до Сполучених Штатів, організація вільного часу молоді з метою глибшого вивчення Біблії, яке проходить в абсурдних для ортодоксальної свідомості формах: виспівування релігійних текстів в репових обробках, наприклад.

Вдало організований теле- та радіоефір є складовою частиною активної політики, яка може обчислюватися і кількісними чинниками: наприклад, кількістю орендованих опустілих кінотеатрів або зведених власних будівель. Цифри – лише підтвердження цього. Журналіст телеканалу ICTV Андрій Макаренко в програмі “Подробно с Дмитрием Киселёвым” навів красномовні дані: 6 тисяч церков та близько півтора мільйони новоспечених віруючих. Телепередачі, про які йшла мова вище, як і радіопрограми на хвилях “Rocks ” – складові такого стрімкого росту.

Втім, більшість православних священників схильні вважати, що причиною такого успіху є не лише грамотно організована пропаганда із застосуванням різноманітних новітніх методів упливу на свідомість. Так, в тій же авторській програмі Дмитра Кисельова Владика Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Ігор Ісиченко висловив думку, що популярність неопротестанських церков пояснюється в більшій мірі “пошуком простих відповідей на складні запитання”. Більшість українського населення, поки що не визначившись остаточно із релігійною приналежністю, просто живе за сформульованими моральними орієнтирами, не ідентифікуючи їх як заповіді. Індивідуалістське суспільство спонукає громадян приховувати не виставляти свою віру на показ. Однак неопротестанти з метою залучення до своїх лав усе більшої кількості прихильників ігнорують особисту недаторканність внутрішнього простору людини й часто саме нав’язують свої принципи нестійким особистостям. Проповідники перетворюють свою діяльність на масову агітацію, тоді, коли більшість пастви добре навіть не розуміється, у чому різниця між різними вітками неопротестантизму.

Сьогодні глядач дивиться “Благу вість” із Рікком Ренером (ТЕТ) , а завтра прикутий до екрану виступами Джойс Маєр. Зокрема, увазі телеглядачів пані проповідниця пропонувала такі перли: “Варто попросити Бога, і він дасть прибуток вашому готелю, ресторану”. Це виглядає для традиційного християнина відвертим блюзнірством. А от релігійно неосвічена людина навряд чи вбачатиме суттєву різницю між істинним прочитанням заповідей та тими постулатами, які їй нав’язують. Очевидно, теле- та радіопрограми й спрямовані саме на те, щоб сподобатися глядачу. А там, хто перший доніс, той і рахуватиме новобранців.

Але про спільність дій свідчать не лише поділена між різними протестанськими паствами півгодина ефірного часу на ТЕТі, але й нещодавно проведена масова вулична акція, присвячена боротьбі зі СНІДом. До неї були залучені всі більш-менш представлені неопротестантські організації. Багатотисячний натовп, що скандував “Христос спасёт Украину”, “промелькав” на більшості українських каналах. Добре зорганізований натовп, який підігрівав екзальтований провожатий, намагався привернути увагу громадскості до проблем невиліковно хворих, а заодно, у чому мало хто сумнівається, провести чергову агітацію діяльності своїх церков. Прихожани на закуску організували привселюдний молебен, який швидше вкидався на сеанс Кашпіровського: доведений до екстазу закликами славлення Христа натовп, впавши на коліна та звівши до неба одну руку, прочитав якесь заклинання. Цікаво, що альтернативну акцію, проведену, віруючими Української православної церкви московського патріархату (УПЦ-МП) телеканали обминули. З метою підтвердження свого шаленого успіху, пастори кількох неопротестанських церков в камеру одного із американських каналів CBN по черзі так само нестямно, як і під час своїх проповідей розповідали, якими галопуючими темпами росте популярність їхніх церков. І як підтвердження цього – натовп віруючих за їхніми спинами, у самому центрі міста Києва. І насамкінець екзальтований натовп затіяв масові танці.

Саме під ці події підпала активізація секти “Євреї за Ісуса”, що стала приводом більш ніж півгодинного обговорення цієї проблеми в авторській програмі Володимира Цендровського на телеканалі “НАРТ”, яку умовно можна назвати “про все і ні про що”. На цей раз ведучий запросив у студію двох представників єврейської громади міста Києва, які презентували свій традиційний погляд на останні релігійні процеси із точки зору іудаїзму. Шановні гості Олександр Лакшин та Ігор Купенберг переконували глядачів, що фундаментом цих новітніх течій протестантизму є гроші, а не щирі переконання. Вони також вважають, що усі останні релігійні тенденції свідчать: мета більшості протестанських сект—перетворити євреїв у християн. Ведучий, у свою чергу, продемонстрував глибокі знання постулатів іудаїзму та глибоке зацікавлення цією темою, створюючи теплу атмосферу в студії, час від часу підбадьоруючи гостей потисканням рук, ствердним киванням голови. Проте, пани Лакшин та Купенберг, очевидно, схитрували, адже більшість новітніх протестантських церков у своїх вченнях послуговуються якраз постулатами радше Старого Заповіту, Тори, єврейськими національними традиціями. Навряд чи подібну дискусію можна назвати саме дискусією, а не все тією ж дезінформацією та маніпулюванням, на цей раз - у діалогічній формі…

Здається, окрім клопотів переліцензування та боротьби із насиллям на телеекранах, Національній раді з питань телебачення та радіомовлення необхідно перейнятися ще однією проблемою: чи варто телеканалам концентрувати увагу тільки на одній конфесії в країні, в якій церква відділена від держави? Конфесії, яка, до того ж, не має нічого спільного з багатовіковим менталітетом та релігійною традицією української православної пастви. Інакше ми можемо отримати зомбований і телебаченням у тому числі натовп, позбавлений пасіонарності в період становлення власної державності. Згадаємо лише, що сталося із індіанською цивілізацією, коли їй нав’язали свою культуру європейці.