Практичні кроки по реалізації цієї ідеї обговорили учора учасники громадських слухань “Громадське мовлення: перспективи в Україні.”( організатори – Фонд “Відродження”, Академія української преси). Авторитетні експерти в галузі телебачення та радіо, практикуючі журналісти спробували знайти відповідь на цілий комплекс запитань: законодавчого забезпечення фунціонування громадського мовлення, шляхи його фінансування і можливі форми суспільного контролю .

На початку дискусії її ведучі – президент Академії української преси Валерій Іванов та президент Інституту масової комунікації та ПР Георгій Почепцов зупинилися на ключових проблемах становлення громадського мовлення в Україні та коротко ознайомили присутніх з існуючим світовим досвідом з цього питання.

Подальше обговорення показало, що хоча існуючі в державах з усталеною демократією моделі громадського мовлення, безумовно, можуть слугувати основою для створення українського варіанту, та все ж вітчизняні політичні та економічні реалії вносять у цей процес суттєві корективи.

Для того, щоб реалізувати громадське мовлення в його класичному вигляді, тобто, щоб воно за визначенням Резолюції № 1 Четвертої Європейської конференції Міністрів з політики в галузі ЗМІ – “служило трибуною публічної дискусії”, представляючи якомога ширший спектр точок зору – потрібно вирішити ряд засадничих проблем. Головні з них:

- вдосконалення та конкретизація законодавчих актів, що регулюють функціонування громадського мовлення;

- створення незалежних від державної влади органів управління

організаціями громадського мовлення;

- створення ефективних схем стабільного фінансування організацій громадського мовлення;

В обговоренні цих питань активну участь взяли зарубіжні експерти, які поділились напрацьованим досвідом функціонування громадського радіо і телебачення , зокрема, в США та Німеччині.

Загалом, громадські слухання, при всій різноманітності висловлених думок засвідчили кілька визначальних тенденцій.

По-перше, існують давно визначені принципи побудови системи громадського мовлення, які пройшли багаторічну апробацію.

Те саме стосується і системи незалежного громадського контролю.

Довели свою дієвість і різноманітні схеми фінансування громадського телебачення та радіомовлення – за рахунок абонплати, спонсорських та благодійних внесків, часткового держбюджетного фінансування, продажу прав на ті чи інші програми і т.д.

Здавалося б, що варто лише захотіти – і вже найближчим часом можна започатковувати українське громадське телебачення. Та головна проблема, як визначились учасники дискусії, у тому, що громадське мовлення є за своєю суттю породженням відкритого громадянського суспільства. Тільки таке суспільство, в якому більшість громадян усвідомлюють власні інтереси і здатні їх відстоювати, може стати тим середовищем, у якому всі вищевказані механізми діятимуть ефективно. Говорити про подібний ступінь зрілості українського суспільства поки що явно зарано. І це, можливо, є найсуттєвішою перешкодою на шляху до громадського мовлення. Втім, дехто з експертів-учасників слухань, як то політолог Володимир Малінкович, проректор Міжрегіональної академії управління персоналом Ігор Слісаренко, головний редактор “Детектор медіа” Наталя Лігачова зазначили, що якщо не має політичної волі до створення громадського ТБ у виконавчої влади, і особисто у Президента, то зараз, після виборів, можуть скластися сприятливі умови для досягнення мети як у парламенті, так і в суспільстві. В парламенті з’явилися сили, які справді зацікавлені в існуванні Громадського ТБ, а в суспільстві може початися відхід деякої частини представників неолігархічного бізнесу від виконавчої влади. Саме вони можуть скласти громадський спротив небажанню влади створити Громадське мовлення, і забезпечити його правову та фінансову реалізацію.

Лише наполеглива реалізація, хай невеликих, але практичних кроків по утвердженню норм громадянського суспільства, в тому числі і в галузі мас-медіа, здатна принести результат. І в цьому висновку були єдині всі учасники громадських слухань.