Третього червня в рамках проєкту «Поєднуючи континенти» «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» провела круглий стіл за участі журналістів із Латинської Америки. Ця зустріч стала підсумком тижневого візиту, під час якого медійники із семи країн встигли взяти інтерв’ю у Президента України та першої леді, поспілкуватися з військовими та постраждалими від війни українцями, відвідати Київську та Харківську області та поговорити із сім’ями тих, хто досі перебуває в російському полоні. За словами організаторів, такі візити дозволять іноземним журналістам сформувати розуміння про агресивну війну, розв’язану Росією, й ситуацію в Україні та поширити його на свої аудиторії.

У проєкті взяли участь мексиканська політична аналітикиня Деніз Дрессер, бразильська репортерка Патрісія Кампос Мелло, ведуча на радіо Чилі Андреа Молетто Родрігес, журналіст-міжнародник з Аргентини Хоакін Санчес Маріньо, колумбійська журналістка Хуаніта Леон Гарсія, редактор уругвайської політичної щотижневої газети Гільєрмо Дрейпер Ванрел і журналіст із Нікарагуа Ядер Луна Гарсія. Проєкт триватиме до вересня 2023 року та передбачає ще дві зустрічі з журналістами Африки та Азії.

Виконавча директорка ГО «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» та ініціаторка проєкту «Поєднуючи континенти» Наталя Гуменюк зазначила, що іноді деякі українці почуваються розчаровано, адже люди за кордоном не розуміють, що саме доводиться переживати під час повномасштабного вторгнення Росії. Вона звернулася до присутніх журналістів із Латинської Америки з проханням розповісти своєрідну «нерозказану історію» — те, що вони побачили в Україні особисто, але поки що невідоме аудиторії в їхніх країнах.

Мексиканська політична аналітикиня, спікерка Всесвітнього економічного форуму в Давосі та членкиня ради Комісії з прав людини Мексики Деніз Дрессер відповіла, що нерозказана історія України — це все те, що відбувається в країні, поки на фронті йде війна. Багато людей сприймають лише історію війни, а найцікавіше для глядачів у Мексиці — це все, що сталося поза фронтом протягом минулого року.

«Це життєва сила, ентузіазм вулиць, кафе, громадських організацій — усіх, із ким я спілкувалася протягом дня та ночі, коли все змінюється й ти повинен бігти до укриття. Коли ми приїхали до Києва, сюди було спрямовано 52 ракети та безпілотники. Я ніколи не ночувала у сховищі, і я думаю, що це передає подвійність того, чим зараз живе Україна. Так, на фронті йде війна, а життя тут триває. Я думаю, що нерозказана історія — це також те, що ви намагаєтеся зробити з точки зору збереження пам’яті, людських історій, страждань, які можна буде розповісти пізніше. І нарешті, нерозказана історія — це прагнення до справедливості, що об’єднує спільноти, це ідея про те, що за скоєні злочини має бути покарання», — зазначила Деніз Дрессер.

Деніз Дрессер

За словами журналістки, в країнах Латинської Америки досить активними є російська пропаганда та дезінформація, і вони вже показують свою ефективність: «Мексика підтримувала Україну, всі будівлі були синьо-жовтими, а твітер був вогником, який, однак, погаснув протягом минулого року. Російська пропаганда зросла експоненціально, особливо в соціальних мережах. У Мексиці було акредитовано 40 нових російських дипломатів, які вербують мексиканських журналістів і везуть їх до Москви на навчання. Наратив дуже чіткий і полягає в тому, що "нацисти зневажають на страждання росіян у Криму та на інших територіях". Цей наратив став дуже потужним у моїй країні та в інших місцях Латинської Америки. Тому цю нерозказану історію потрібно розповідати, адже відомо, що першою жертвою війни є правда».

• Читайте також: Війна і битва наративів: Як російська пропаганда діє в медійному просторі Глобального Півдня

Редактор уругвайської щотижневої газети Búsqueda Гільєрмо Дрейпер Ванрел зазначив, що він уже був в Україні торік і майже немає історій, які б їхня редакція не розповідала своїй аудиторії. Однак повторення схожих повідомлень не мають приводити до нормалізації цих подій і вони заслуговують на висвітлення. «Навіть якщо ви вже говорили про воєнні злочини в Україні, все, що вам потрібно, — знову зробити історію про це. Тому що це не повинно ставати нормальним, і це варте новин», — повідомив журналіст.

Аргентинський журналіст Хоакін Санчес Маріньо вже втретє в Україні й за час повномасштабної війни опублікував понад 60 статей на цю тему. «Звичайно, є щось, що я повинен ще написати, але я не знаю, чи є в цьому нерозказана історія. Я думаю про речі, які не так легко дізнатися. Наприклад, це історії про передумови конфлікту з Росією або стосунки між людьми, які втрачені. Українці мали там сім’ї, друзів, тож що з ними зараз відбувається? Я намагаюся знайти кілька історій, щоби спробувати зв’язати людей, але це поки що неможливо, бо люди не хочуть говорити чи згадувати щось хороше про російський народ. Тому я думаю, що це тема, про яку ще потрібно буде розповідати», — повідомив Хоакін Санчес Маріньо.

Гільєрмо Дрейпер Ванрел та Хоакін Санчес Маріньо  

• Читайте також: Глобальний Південь — ось де Росія досягає успіху в інформаційній війні

Радіоведуча з Чилі Андреа Молетто Родрігес відверто повідомила, що головна мета її візиту до України — це взяти інтерв’ю в Зеленського: «Зараз ми не можемо довіряти нікому, особливо якщо це політик, але Зеленський — це дуже особлива людина, яка має владу, і для мене він був метою, яку ми досягли. Я жартую, я не кажу, що решта неважливе».

Журналістка зазначила, що їхня подорож почалася з Києва та її вразило, що це туристичне місто з відкритими кафе, ресторанами, торговельними центрами. Вона навіть запитала когось із киян: «А де війна?» «Ми розмовляли з дуже великою кількістю людей, і все це було в голові. Потім ми приїхали до Харкова, а потім до Краматорська — і Хуаніта сказала щось на кшталт того, що в наших історіях почнуть з’являтися глибокі почуття, а не пропаганда. Я не кажу, що це все ваша пропаганда, це правильні речі, які ви маєте говорити. А потім були слова Зеленського, що, мовляв, це не пов’язано з тим, хто ви є, лівим чи правим, комуністом чи ще кимось. Це пов’язано з людським буттям. У мене це сталося вчора, коли ми поверталися в поїзді. Це був справді важкий час і я вперше відчула, що можу розуміти своїм тілом, а не тільки своїм розумом», — каже Андреа.

Андреа Молетто Родрігес

• Читайте також: «Ми воюємо за цінності»: Володимир Зеленський зустрівся з латиноамериканськими журналістами

Колумбійська журналістка, письменниця та засновниця новинного сайта La Silla Vacía Хуаніта Леон Гарсія повідомила, що збирається розповісти своїй аудиторії про звичайних українців, які покинули своє звичайне життя та пішли на захист батьківщини: «Зеленський полонив уяву всіх у Колумбії. Головним чином через те, що комік став лідером найважливішої війни в ХХІ столітті. Але що справді здивувало — це історія кожного українця, який став кимось іншим. Інженери стали бійцями, лікарі — військовими медиками, архітектор, який був так закоханий в архітектуру, зараз допомагає з реконструкцією будівель. Все суспільство мобілізувалось і перетворилося на когось зовсім іншого.

Ще одна річ, яка мене здивувала, — технологічність війни, тобто не лише Patriot захищає вас від ракет, а й кожна людина, з якою ми спілкувалися, документувала все на свій телефон. Було дуже цікаво побачити, як ви створюєте ідеальну армію майбутнього. Вона складається з людей дуже різного походження, людей, які просто захищаються, не нападають. Армія складається з таких добровольців, які справді розуміють свою місію та знають, що вони на правильному боці історії».

Репортерка бразильської газети Folha de São Paulo та коментаторка на TV Cultura Патрісія Кампос Мелло розповіла, що багато лідерів у Латинській Америці не планують надсилати Україні зброю: «Вони кажуть, що не будуть підтримувати санкції, тому що хочуть зупинити війну. Ідея про те, що той, хто підтримує мир, може бути проти того, щоб надсилати зброю, є хибною. Все набагато складніше, такі рішення просто заморожують війну, що відбувається з 2014 року, і це влаштовує одну зі сторін війни. У мене не було цього розуміння до того, як я приїхала сюди, і я не думаю, що люди в наших країнах теж це розуміють. Ми начебто губимося, висвітлюючи всі військові аспекти конфлікту».

• Читайте також: Українці зібрали перелік агентів путінізму в 19 країнах Європи

Також Патрісія додала, що новини про війну в Україні вже не на перших шпальтах і люди починають забувати про це: «Завжди треба пам’ятати про цивільних. Це люди, які просто живуть своїм життям, мають будинок і родину. А потім хтось усе руйнує та вбиває дітей і батьків. Але люди втрачають чутливість до цих історій, тому ми повинні їм нагадувати. Це не просто дві армії, що воюють, і ви не розумієте, чому вони воюють. Ні. Це жінка, яка втратила чоловіка та доньку, це хлопець, якому довелося приєднатися до армії. А є люди, які не мають нічого спільного з усім цим, вони просто живуть не в тому місці й не в той час».

Кожна з країн запрошених журналістів зазнавала воєнних конфліктів, агресії чи насильства над цивільними. Тож деякі з гостей не могли не провести історичні паралелі або порівняння з Україною.

«У більшості наших країн у Латинській Америці у 70-х і 80-х роках відбувалися державні перевороти й при владі опинялися військові. Наша недавня історія сповнена історій людей, які зазнали тортур. В очах гнобителя опозиція та цивільне населення виглядає однаково. У людей зникали діти, їх викрадали з їхніх сімей. Тому в цьому сенсі є щось, що може зацікавити нашу аудиторію. Я вважаю, що Патрісія правильно змалювала ситуацію — у нас немає війни, ми не можемо говорити про стратегію витіснення іноземної армії, але, можливо, наша аудиторія зможе зрозуміти те, що відбувається тут і на окупованих територіях. Можливо, люди були на своїх місцях і в потрібний час, але вони стали не тими місцем і часом у результаті чийогось рішення», — каже Гільєрмо Дрейпер Ванрел.

Деніз Дрессер пригадала фільм «Аргентина 1985», який цього року був номінований на «Оскар»: «Він розповідає про те, як Аргентина почала розбиратися зі злочинами, скоєними за часів військової диктатури. І ви подумаєте, чому, якщо це сталося в 1985 році, актуально сьогодні? По всій Латинській Америці та інших країнах, в Угорщині, Польщі тощо, відбуваються процеси ерозії демократії, до влади приходять авторитарні популісти, розширюються повноваження військових. Однією з причин, чому, на мою думку, документування та переслідування воєнних злочинів має такий резонанс у Латинській Америці, є те, що нам доведеться документувати в майбутньому те, що відбувається сьогодні. В Мексиці за останні 10 років понад 350 тисяч людей загинули у війні з наркотиками та 120 тисяч людей зникли безвісти. Коли я була в Сумах, я побачила масові поховання, які нагадали мені про місця в моїй країні у штатах Сонора та Чіуауа. Ви набагато просунутіші, і у вас є можливість знайти зниклих. У вас є судово-медичні експерти, є величезна армія волонтерів, які збирають історії, знімають документальні фільми й так далі».

Фото: Denise Dresser/Facebook

На її думку, Україна має величезний зв’язок не лише з Мексикою, а й із Нікарагуа, Сальвадором і багатьма іншими місцями, де насильство стало нормою. Деніз Дрессер каже, що Мексика дуже жорстокий регіон із неспокійною історією. І вони хотіли б отримати досвід України в документуванні, збиранні інформації, збереженні пам’яті та досягненні справедливості.

Хоакін Санчес Марино підтримав думку про те, що документування всіх воєнних злочинів є дуже важливим, адже в наш час постправди не все є правдою: «Ми можемо обговорювати пропаганду, дезінформацію і все інше, але ми повинні як журналісти документувати злочини та історії. Встановити ту правду, яку можна обговорювати. Можна бути проросійським чи проукраїнським, але це правда, тобто це історія, яку ми задокументували. І якщо ви хочете обговорити свою ідею, свої політичні ідеї чи щось інше, ви можете це зробити, але враховуючи цю правду.

Торік я був у Бучі на другий день звільнення. Тоді знайшли підвал із п’ятьма людьми, в той самий день, коли там був Зеленський. На вулицях були тіла людей.

І ми з моїм редактором обговорювали телефоном, чи варто публікувати це відео, ці фотографії чи ні, тому що це були досить разючі й потворні фотографії. Ми вирішили опублікувати їх повністю, без блюру. Я не знаю, чи це було правильне рішення, але ми вирішили це зробити, тому що ми подумали, що ми повинні показати, що це правда. Вони прислали мене як кореспондента, щоб я побачив це своїми очима, і якщо я можу підтвердити, що це відбувається, то я буду надто правдивий. Важливо, щоб наші люди знали цю правду. Ми можемо розслідувати те, що сталося раніше, пізніше, але це справжнє. Це справжнє тіло. Ось що важливо. Я вважаю, що необхідно задокументувати злочини, щоб ми могли обговорювати цю правду між собою».

Головне фото: Denise Dresser/Facebook, скриншоти відео: Public Interest Journalism Lab/YouTube