Впровадження демократичних механізмів у перехідному суспільстві – справа непроста. Для того, щоб у масовій свідомості укорінилися принципи та цінності, давно звичні для розвинутих країн, не обійтися без широкої громадської дискусії.

Учора в Києві відбувся круглий стіл “Відкритість української влади: проблеми і перспективи”. Його проводили Адміністрація Президента України, Національний інститут стратегічних досліджень та представництво Фонду Конрада Аденауера. Цей захід і мав на меті започаткування саме такої дискусії.

“Детектор медіа” не випадково звернула увагу на цю подію. Адже для українських ЗМІ проблема відкритості і прозорості органів влади надзвичайно актуальна. Особливої гостроти вона набуває у передвиборний період. Тим більше, що прикладів приховування чиновниками різного рангу від громадськості суспільно значимої інформації –як кажуть, хоч греблю гати. Між тим, практика налагодження ефективної співпраці влади і громадянського суспільства в багатьох інших країнах дуже розвинена.

Як відзначалося в докладі заввідділом Національного інституту стратегічних досліджень Олександра Литвиненко, існує кілька головних причин відставання України в цій сфері. Це законодавча неврегульованість, технологічна недосконалість та причини, так би мовити, ментального характеру.

Потребує вдосконалення наше законодавство не лише в частині, що стосується відповідей на звернення громадян чи ЗМІ до органів державної влади. Йдеться про те, що, як свідчить світовий досвід, має існувати постійна звітність владних структур перед суспільством, незалежно від наявності запитів чи звернень. Окрім висвітлення поточної діяльності, треба вести мову про пропагування (самими власними структурами, звісно) тих чи інших політичних рішень, їхнє широке роз’яснення та аргументацію через засоби масової інформації або інші засоби комунікації.

Щоб реалізувати такі наміри, без сумніву, необхідний певний технологічний рівень. Спроби використання нових технологій, зокрема, мережі Інтернет саме для вирішення проблеми відкритості влади останнім часом активізувалися в Україні. Такий підхід міг би принципово розширити можливості зворотного зв’язку між громадянами та владою, створив би умови для роботи органів влади в інтерактивному режимі, а в перспективі мав би привести до реалізації ідеї електронного уряду.

Але ці позитивні зрушення поки що не мають системного характеру. Все ще надто малою є кількість українських користувачів Інтернету. Та, власне, і самі органи влади ще далеко не досягли відповідного рівня технічного забезпечення.

Важливою проблемою на шляху до відкритості є побутуюча серед великої частини українських держслужбовців традиція закритості влади. Як висловився один з учасників дискусії, вони зорієнтовані на те, щоб зберігати певне “таїнство” здійснення владних функцій. З іншого боку, не назвеш надто активним і суспільний попит на інформацію про діяльність органів держуправління.

Безумовно, сам факт активного обговорення вказаних проблем є позитивним. Але варто звернути увагу на дві тенденції, які виразно проявилися під час вчорашньої дискусії. Для фахівців, які представляли державні структури, питання відкритості влади є перш за все питанням підвищення ефективності управління. І це цілком логічно, з огляду на безупинні процеси світової глобалізації, які вимагають радикального оновлення принципів управлінської діяльності. З іншого боку, державні чиновники все ж схильні до думки, що відкритість має бути чітко регламентованою, бо цього вимагають, зокрема, інтереси національної безпеки, а також специфіка українських реалій.

Представники ж неурядових структур відстоювали думку про те, що відкритість має бути максимальною, оскільки це і є запорукою справжньої демократії.

Істина, як завжди це буває, лежить, мабуть, десь посередині. Тим більше, що будь-який демократичний механізм не має доконаної, абсолютної форми, а являє собою неперервний процес узгодження різноманітних інтересів і точок зору. І можна констатувати, що вчорашня дискусія стала суттєвим етапом такого процесу.

Сергій Черненко, “Детектор медіа”

Коментарі:

Анатолій Гуцал, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки:

Необходимо осознавать, что баланс между открытостью и защитой должен быть адекватным особенностям нашего социокультурного развития, особенностям нашей управленческой культуры, нашей культуры власти. Без осознания наших особенностей мы не можем автоматически примерять “бусы”, которые нам собираются навешивать. То, что нам предлагается , в том числе и в сегодняшнем докладе Александра Литвиненко, завотделом Национального института стратегических исследований – это зачастую нормы другого общества. Нельзя требовать безоглядной открытости, демократизации и либерализации.

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень:

Ми всі наче за європейський вибір, закликаємо йти у Європу, підтримуємо європейські цінності, але реально намагаємось закріпити або зберегти в себе спадок, який нам залишився або з радянських часів, або з іще більш давніх.Тут мова йде не лише про “совковість”, а й про “візантійщину”, тобто ті елементи, з яких і складається так зване “таїнство влади.” Насправді, влада – це нормальні люди. Вони роблять помилки, і вони повинні за ці помилки відповідати. Відкритість влади потрібна саме для контролю за владою. Без якого не буде поступу вперед.