Його зміст цілком відповідав назві. На каналі ICTV урочисто презентували фільм з промовистою назвою “ПіАр”.

Його зміст цілком відповідав назві.

Мені пощастило: я подивився це “кіно” на день раніше, на презентації для журналістів і, головне – у робочий час. Тобто, по-перше, не втратив на його перегляд дорогоцінного часу у вихідний день, а по-друге - мав нагоду “по свіжих слідах” обговорити вказаний продукт зі своїми колегами.

Головних вражень – два. Перше. Глядачам був запропонований класичний зразок саме піарівської продукції. Причому, попри те, що фільм був зроблений британським журналістом та американськими продюсерами (Чарльзом Кловером, Пітером Пауелом та Джоном Лейпером), начебто високої кваліфікації та міжнародного визнання - продукції низькоякісної. Застосовані авторами візуальне та сюжетне вирішення могли б зійти за професійну роботу десь так у 50-х роках, скажімо, на якій-небудь студії Міністерства оборони СРСР – для учбових фільмів про імперіалістичну загрозу. Невибаглива система знаків – кремлівська зірка, як символ російської загрози, Білий дім, як символ американської демократії, емблема ядерної енергетики, як символ західних уявлень про Україну – батьківщину Чорнобиля. На цей візуальний ряд “намотується” серія нашвидкуруч знятих інтерв’ю – а точніше, не інтерв’ю, а їх фрагментів, нарізаних і змонтованих так, як це було зручно авторам. Тобто, звісно, не авторам, а замовникам. Те ж саме стосується і хронології використаних відеоматеріалів. А поява у кадрі нового павільйону каналу “Інтер”, презентація якого відбулася пару тижнів тому, дещо підриває твердження про тривалу та важку роботу авторів над фільмом. Впізнавані обличчя та знайомі хронікальні кадри мають, очевидно, створити ефект достовірності. Ілюзія напівправди, як відомо, найсприятливіший фон для просування і нав’язування масовій свідомості потрібних висновків. Втім, примітивність застосованих прийомів може бути і цілком свідомою. Навряд чи фільм “ПіАр” був розрахований на кваліфіковану журналістську аудиторію, яка більш-менш розбирається у нашій політичній кухні. Надто вже очевидними були “білі нитки”, якими автори намагалися скріпити невибагливий сюжет свого “продукту”. Але якась частина телеаудиторії, загартованої на бразильських серіалах і “7 днях” Вадима Опанасовича Долганова, може й проковтнути нехитру наживку. Мета – проста і до непристойності прозора. І це було другим висновком перегляду.

Мета – звести всі колізії політичного протистояння в Україні до елементарної схеми. Боротьби російського та західного впливу , виразниками(або ще крутіше – найманими виконавцями) якого у фільмі виступають Олександр Мороз та Віктор Ющенко. В такому контексті декларовані цими політиками принципи в очах малопоінформованої аудиторії мають виглядати лише добре проплаченою – в рублях чи в доларах - демагогією. На цьому фоні виграшною (знову ж таки, за задумом авторів) мала виглядати позиція Президента, який безкомпромісно відстоює суто національні інтереси. Таким чином, вбивається одразу “кілька зайців”. Відбувається чергове нівелювання наслідків “касетного скандалу”, завдається удару по занадто високому рейтингу Ющенка, реалізується чергова спроба повної дискредитації Мороза

Важко сказати, наскільки вдалось досягти своєї мети авторам і виконавцям PR-проекту під одноіменною назвою. Перше враження: цей проект навряд чи буде ефективніший від горезвісного розслідування агентства “Кролл”, у якого, судячи з усього, як замовники, так і мета були ті ж самі.

Читайте також:

СЛОВО, которому верят, дороже ЖИЗНИ

Медиа-бизнес в Україне прозябает

Расстрелянная журналистика

Жизнь все еще интересней телевизора

“PR”: чергова порція

Много пафоса из ничего

Войны с известными финалами

Русские бегут Новые тенденции избирательной кампании 2002 года

"Піар" для кого?