Цей документ зараз обговорюється у ряді вищих державних інституцій України (зокрема, у МЗС, Мінюсті, Держкомінформі, Нацраді з питань телебачення і радіомовлення тощо). Зокрема, МЗС вважає, що попереднє ознайомлення з проектом дозволяє зробити висновок про його загальну прийнятність для української сторони по суті, незважаючи на його формальну компілятивну природу. Активна участь України в обговоренні проекту Декларації з позиції необхідності її ухвалення, безвідносно до остаточного рішення КМ РЄ, продемонструє відкритість і відданість України основоположним правам та свободам людини.

Проект Декларації включає такі основні положення:

1. Свобода висловлювань та інформації через ЗМІ. Плюралістична демократія і свобода політичних дебатів вимагають, щоб громадськість була поінформована про питання суспільної вагомості, що включає право ЗМІ поширювати негативну інформацію та критичні оцінки стосовно політичних фігур та посадових осіб, а також право громадян отримувати їх. Декларація під «політичними фігурами» підрозуміває фізичні особи, які є кандидатами або були обрані, або вийшли зі складу політичних органів, і несуть політичну функцію на місцевому, регіональному, національному або міжнародному рівні чи здійснюють політичний вплив. «Посадові особи» - фізичні особи, які перебувають на державній посаді або реалізують державну владу на різних рівнях.

2. Свобода критикувати державу або органи державної влади.

Держава, уряд чи будь-яка інша інституція виконавчої, законодавчої або судової гілки влади може підлягати критиці у ЗМі і не може бути захищеною у кримінальному законодавстві проти дифамації («відомостей, що ганьблять честь і гідність людини») або образливих заяв, але підлягає захисту проти пропаганди ненависті або підбурювань до насильства.

3. Публічні дебати та контроль за політичними фігурами.

Політичні фігури апелюють до довіри громадян і підлягають публічним політичним дебатам, тому вони підлягають жорсткому громадському контролю і потенційно сильній публічній критиці через ЗМі щодо способу, яким вони виконали або здійснюють свої функції.

4. Громадський контроль за посадовими особами.

Посадові особи, займаючи свою посаду, приймають громадський контроль і критику через ЗМІ щодо способу, яким вони виконали або здійснюють свої функції, оскільки це необхідно для забезпечення прозорості та відповідального здійснення їхніх функцій.

5. Свобода сатири.

Гумористичний та сатиричний жанр, захищений статтею 10 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод (прийнятої піввіку тому), дозволяє широку міру перебільшення і навіть провокації при тому, що громадськість не повинна вводитися в оману щодо фактів.

6. Репутація політичних фігур та посадових осіб.

Політичні фігури та посадові особи не повинні отримувати більший захист своєї репутації та інші права, ніж інші особи, а отже, не можна накладати суворіші санкції згідно з національним законодавством проти ЗМІ, в яких критикуються політичні фігури або посадові особи.

7. Приватне життя політичних фігур та посадових осіб.

Приватне і сімейне життя політичних фігур і посадових осіб повинне бути захищене від висвітлення у ЗМІ, згідно зі статтею 8 вищезазначеної Конвенції. Водночас, інформація про їхнє приватне життя може бути поширена, якщо вона становить безпосередній громадський інтерес щодо способу, яким вони виконали або здійснюють свої функції. Якщо політичні фігури та посадові особи привертають публічну увагу до окремих аспектів свого приватного життя, ЗМІ мають право піддавати ці аспекти контролю.

8. Засоби захисту проти порушень засобами масової інформації.

Політичні фігури і посадові особи можуть мати доступ лише до тих засобів правового захисту проти ЗМІ, які доступні приватним особам у випадку порушень їх прав з боку ЗМІ. Надання ефективних добровільних засобів захисту засобами масової інформації повинно запобігти використанню інших засобів правового захисту. Збитки та штрафи за дифамацію або образу повинні бути розумно пропорційні порушенню прав чи репутації інших. Тюремне ув’язнення не повинне застосовуватися як засіб проти дифамації або образи з боку ЗМІ, за винятком випадків, коли серйозність порушення прав або репутації інших робить його вкрай необхідним і пропорційним покаранням особливо, коли через дифамаційні або образливі заяви ЗМІ, такі як пропаганда насильства, були серйозно порушені інші основоположні права.

Слід зазначити, що Декларація не закликає країн-членів РЄ декриміналізувати дифамацію. У ній радше зазначається, що, у відповідності з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, покарання за дифамацію повинні бути пропорційними і що ув’язнення може застосовуватися у дуже виняткових випадках.

По своїй природі проект Декларації не зобов’язує країни-члени РЄ діяти за публічним міжнародним правом. Вона покликана нагадати і підкреслити ширшу свободу політичних дебатів у ЗМІ, у відповідності з тлумаченням статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, і дати політичний сигнал у відповідь на стурбованість КМ РЄ у процесі тематичного моніторингу у сфері свободи висловлювань та функціонування ЗМІ. Водночас проект Декларації не переслідує мету досягти «арифметичної рівноваги» між правами та обов’язками журналістів і засобів масової інформації. Європейський суд з прав людини встановив у цьому зв’язку, що стаття 10 Європейської конвенції з прав людини не визначає такої рівноваги, а відстоює свободу висловлювань з огляду на її невід’ємну функцію у демократичному суспільстві.

Обговорення в Україні проекту Декларації про свободу політичних дебатів у ЗМІ має велике значення ще й тому, що Рада Європи виявляє прискіпливу увагу до питань свободи преси, ТБ і радіо в Україні у контексті передвиборної кампанії.

Від “Детектор медіа”. - Жаль тільки, що обговорення Декларації в Україні ведеться лише на рівні чиновничих структур. А суспільство про це, як і про саму Декларацію – нічого не знає.