Фінляндія — у топп’ятірці світового рейтингу свободи медіа. «П’яте місце збентежило нас, — каже Марія Петерсон, головна комунікаційниця Спілки журналістів Фінляндії. — Ми були у трійці. В нас була велика дискусія про те, як це сталося. Сором! :)» Фінські медіа дотримуються стандартів, майже не зазнають тиску і втручання з боку політиків, а їхня аудиторія їм довіряє. Коли ж права журналістів порушують роботодавці, на допомогу приходить спілка, яка об’єднує 90 % медійників країни. Раз на два роки профспілка проводить переговори з роботодавцями, добиваючись підвищення зарплат і покращення умов праці журналістів. Усе це для українського читача виглядає як утопія, але це реальність, яка стала можливою в тому числі завдяки роботі Спілки журналістів Фінляндії протягом ста років. «Детектор медіа» розпитав Марію Петерсон про історію й завдання спілки, феномен вільних і якісних фінських медіа, а також про відображення нашої війни у фінському медіапросторі.

— Маріє, ваша посада — головна редакторка. Які ваші функції у структурі Спілки журналістів Фінляндії?

— Я керую комунікаціями спілки і є головною редакторкою спілчанської газети Journalisti, яка пише про журналістів, медіа і все, що відбувається у фінському медіапросторі. Journalisti виходить друком десять разів на рік, а сайт працює щодня в режимі онлайн-видання.

— Чим взагалі займається спілка?

— Ми захищаємо права медійних працівників: обстоюємо для них гідні зарплати, умови праці, допомагаємо, якщо вони мають проблеми з роботодавцями, захищаємо в суді, якщо потрібно. Допомагаємо їм усіма доступними нам способами. Крім того, ми маємо особливе завдання: захищати свободу преси і свободу слова у Фінляндії та на міжнародному рівні. Ми співпрацюємо з іноземними й міжнародними журналістськими об’єднаннями, щоби підтримувати наших колег в усьому світі.

Сто років тому, коли ця спілка з’явилася, вона була радше невеликим клубом «джентльменів-журналістів» із кількома десятками членів, які хотіли обговорювати важливі речі. Але за цей час ми багато чого досягли, підтримуючи медійників. Організація стала представляти медійників усієї Фінляндії — фрилансерів, штатних журналістів, підприємців. Люди довіряють нам. Зараз близько 90 % фінських журналістів є членами спілки — це понад чотирнадцять тисяч членів. Членство у спілці добровільне, якщо не хочеш, можна не вступати.

Для прикладу, важливими є колективні договори між працівниками і роботодавцями, завдяки яким ми можемо вимагати для них кращих зарплат і умов праці. Кожні два роки ми ведемо переговори з роботодавцями про збільшення зарплатні, декретних виплат, тривалість робочого дня, відпустки, роботу на вихідних та її оплату. Якщо людина прийде до роботодавця і попросить підвищити їй зарплату чи платню за роботу вночі, роботодавець відмовить. Але коли спілка, що репрезентує кожного працівника, скаже: «Якщо ви не зробите цього, ми організуємо страйк», — це подіє.

Також ми допомагаємо фрилансерам. Якщо людина, наприклад, написала матеріал і не отримала за нього обіцяну платню, наш юрист допомагає розв’язати цю проблему. Коли людину звільняють, ми допомагаємо з’ясувати, чи це було законно, і, якщо треба, представляємо наших членів у судових спорах із роботодавцями.

І ще дві речі, які цінують наші члени. По-перше, вони отримують газету Journalisti, яка їм справді подобається, — ми бачимо це з результатів анонімних опитувань. По-друге, ми надаємо прескарту, яка підтверджує, що ти — член спілки, а отже надійний журналіст.

— 2022 року Фінляндія увійшла у топп’ятірку країн із найвільнішою пресою за версією «Репортерів без кордонів». У чому для вас полягає ця свобода? Що її породжує?

— По-перше, це питання законодавства: чи воно забезпечує свободу преси? У Фінляндії — так, і досить добре. Як посадовці інтерпретують цю свободу? Наприклад, якщо закон каже, що посадовець має надати журналістам певну інформацію, чи зроблять вони це насправді? У Фінляндії деякі посадовці дають цьому раду, деякі — не дуже. Це те, над чим нам слід працювати.

По-друге, чи достатньо ресурсів для того, щоб медіа працювали як слід? Якщо немає ресурсів, немає грошей, журналісти банально не можуть висвітлювати те, що необхідно висвітлити. У Фінляндії є традиція передплачувати газети. Люди не йдуть у кіоск купувати друковані видання, а передплачують їх і отримують щомісяця. Завдяки цій традиції фінські газети у кращому становищі, ніж у багатьох інших країнах, хоча все одно буває складно. Цю ситуацію може покращити уряд, як це робиться в інших нордичних державах (окрім Ісландії). Данський, норвезький і шведський уряди виділяють гроші для медіа, бо вважають це підтримкою демократії: мовляв, якщо підтримувати різні видання, а отже різні погляди, це забезпечить свободу слова. У Фінляндії такого ще немає, але спілка працює над тим, аби ця практика була запроваджена.

По-третє, чи журналісти в безпеці й можуть робити свою роботу? Чи не загрожують їм політики чи мафія? У Фінляндії ситуація з цим погіршується, але ми тримаємось. Влада завжди вважала роботу журналістів важливою, і в нас, на відміну від деяких інших країн, арешти журналістів трапляються вкрай рідко.

Важливо, що, згідно з дослідженнями, фіни довіряють фінським медіа. Напевно, більше, ніж мешканці будь-якої країни довіряють своїм національним медіа. Це також дає нам певну свободу працювати: довіра до медіа приносить їм свободу, а свобода — довіру. Це замкнене коло.

За п’ятнадцять років, що я працюю у спілці, ми завжди були в топі рейтингу. Втім 2022 року ми опустились із другого місця в рейтингу на п’яте. Ми запитували «Репортерів без кордонів», як так сталося. Але ми знали, що це може статися, адже трапилося кілька випадків нападок на журналістів. Триває судовий розгляд справ кількох журналістів, яких переслідували. Це досить незвична ситуація для нас. Важлива й фінансова складова, а також чи вся територія країни має медіа, які висвітлюють локальні події (якщо ні, це теж перешкода для свободи слова). Наприклад, у США чимало міст не мають місцевих медіа. У Фінляндії до такого ще не дійшло, але маємо боротися, аби цього не сталося в майбутньому.

— У низці європейських країн — Польщі, Угорщині, Італії тощо — медіа в останні роки стали менш вільними, ніж колись, і відчувають посилений тиск влади. Чи можливо таке у Фінляндії?

— Не думаю. Фіни виняткові в питанні свободи слова. Але, звісно, обмеження свободи преси в цих країнах пов’язане з тим, яких політиків обирає народ. Свобода слова ніколи не була чимось дарованим — це те, що ми маємо захищати. Демократія, свобода слова, рівність — крихкі речі, й історія показує, що достатньо каденції одного уряду, аби все зіпсувати. До речі, в нас у квітні будуть вибори, і є партії, які кажуть, що якщо прийдуть до влади, то сильно скоротять кількість громадських медіа — а отже й кількість журналістики. На жаль, є в нас партії, ворожі до медіа.

— Як фінські медіа захищаються від тиску влади?

— Є закони, що захищають громадські медіа. Але закони можна змінити. Закон про свободу преси змінити досить складно, але теж не неможливо. Якщо журналісти не будуть захищені від переслідувань і нападок, їхня робота ускладниться, бо вони перейматимуться своєю безпекою й матимуть менше стимулів працювати.

— Ви казали, що медіа користуються повагою й довірою фінів. То який образ мають журналісти в очах фінського суспільства?

— Коли фінів запитують, чи довіряють вони громадським мовникам, тому чи іншому телеканалу або газеті, вони відповідають, що довіряють. Можливо, навіть більше, ніж мешканці інших країн довіряють своїм національним медіа. Але коли фінів запитують, які професії вони поважають найбільше, то журналісти не є в топі списку. Найбільше поважають лікарів, а журналістів — значно менше. Але й не всім медіа однаково довіряють. У нас дуже цінується розслідувальна журналістика, а інші типи — менше. Та все ж, якщо ти дитина і хтось питає, ким працює твоя мама, ти можеш із гордістю сказати: «Моя мама — журналістка» :)

— Як світова економічна криза позначилась на фінансовому стані фінських медіа?

— У 2022 році ми мали найнижчий показник кількості журналістів, звільнених протягом року, й це добре. Але зараз через економічну кризу деякі медіа вже повідомили, що мусять звільнити чимало людей. Також компанії стали купувати менше реклами, через що страждають газети. Через російське вторгнення в Україну Фінляндія перестала купувати папір у Росії, що спричинило зростання цін на газети. Енергетична криза також впливає на телебачення, радіо і пресу.

— Чим фінська журналістика відрізняється від журналістики інших західних країн?

— Якісна журналістика — це завжди якісна журналістика: достовірна, правдива… Не думаю, що щось дуже різниться, принципи всюди ті самі. Звісно, є певні фінські практики, відмінні від практик інших країн. Наприклад, коли у Фінляндії ти береш у когось інтерв’ю, вважається добрим тоном перед публікацією надіслати цитати респонденту, щоб він перевірив, чи все так, як він говорив. Якби мої британські чи американські колеги так зробили, їх би звільнили.

— Чи потребує, на вашу думку, медіасфера у Фінляндії реформ?

— Звісно, дещо ми можемо покращити. Наприклад, за останні п’ятнадцять років через глобальну економічну кризу відбулися певні зміни не лише у фінській, а й у світовій журналістиці. Близько сорока відсотків людей, які працювали журналістами чи загалом у медіа, більше не працюють у цій сфері. Отже, майже вдвічі менше журналістів висвітлює події, що відбуваються у світі. Вони мають більший обсяг роботи, працюють у шаленому ритмі й можуть робити більше помилок. Це велика проблема в нашій професії, де ми маємо надавати правдиву й точну інформацію дуже швидко. Це можна трактувати як певний ризик, адже роботодавці звільняють ще більше людей, хоча мали б навпаки — наймати більше й давати їм більше роботи.

— Чи присутня російська пропаганда у фінському інфопросторі?

— Фінляндії пощастило: дуже мало росіян розмовляють фінською й дуже мало фінів — російською. Це наша природна стіна, попри те, що ми з Росією сусідимо.

У Фінляндії не працюють російські державні медіа. Доступні якісь російські канали, але, наскільки я знаю, жоден із них не керується Росією. Фінські громадські мовники також роблять новини російською мовою, але за тими ж стандартами, що й іншими мовами. Історично фіни ставляться з підозрою до інформації з Росії (в минулому — з Радянського Союзу), тому просунути тут проросійську дезінформацію, як на мене, майже неможливо.

— Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило наше життя й нашу журналістику. Чи вплинула ця подія на фінські медіа?

— Усі найбільші медіа негайно почали масштабне висвітлення подій в Україні. На відміну від будь-якої іншої війни, яка відбувалася, принаймні, за п’ятнадцять років моєї роботи у спілці, ця війна досі в новинах щодня. Наприклад, наша найбільша газета Helsinki Sanomat висвітлює перебіг війни в Україні щодня, висвітлюючи навіть не дуже значні події. Інтерес фінів до війни в Україні великий, і медіа досі хочуть її висвітлювати. Найбільші медіа, які мають найбільші ресурси, можуть вести прямі ефіри з Києва — наприклад, наш громадський мовник YLE має кореспондентів в Україні. Наша газета Journalisti спеціалізована, тож ми пишемо про українських журналістів: як вони працюють, із якими проблемами стикаються.

— Із якими проблемами фінські медіа стикаються, висвітлюючи перебіг війни в Україні? Чи помічаєте ви помилки в їхніх матеріалах на цю тему?

— Журналісти прагнуть висвітлювати війну якнайшвидше, а оскільки ця інформація надходить із зони бойових дій, то є великі шанси наробити помилок. Як і в будь-якій іншій війні, сторони публікують інформацію, яка вигідна їм і підтримує їхню стратегію. Для журналістів це значить, що ти можеш брати інформацію з офіційних ресурсів однієї сторони, але завжди маєш враховувати й інші джерела чи робити подвійний фактчекінг. Іноді фінські медіа публікують офіційну інформацію від української влади, але зауважують, що цю інформацію неможливо точно перевірити.

— Ми в Україні переймаємось тим, що західні медіа починають звертати на цю війну менше уваги. Що нам потрібно робити, аби не допустити цього? Як треба розповідати про наш спротив російській агресії, аби про нас більше говорили?

— Це трапляється з кожною війною. Важлива одна річ: що більше якісних фото і відео доступні, то краще. Я вважаю, що українці дуже інноваційно підходять до поширення інформації. Починаючи з інстаграм-акаунтів, у яких військові розповідають про своє повсякдення, й закінчуючи твітер-акаунтами, які висміюють російську пропаганду. Всі говорять про інформаційну війну; якби це була тільки інформаційна війна, українці виграли б її ще в перший день — принаймні, тут, на Заході.

У Фінляндії люди стежать за подіями в Україні через медіа й хочуть знати, що у вас відбувається. Ніхто тут не слухає, що говорить Росія. Вважається, що якщо Росія щось каже, то насправді все зовсім навпаки. Я не маю для вас багато порад, бо ви дуже професійні — працюйте так і надалі.

Фото: Journalistiliitto