Навіть не знаю, чи був там хтось, крім самих “винуватців торжества”, представників каналу “ТЕТ” (де і виходить програма “Решето”), оглядача “Детектор медіа”, кількох відомих фахівців-музикантів та ще зацікавлених студентів “кулька”(себто, Національного університету культури і мистецтв).

У цій камерності презентації була якась неочевидна, але відчутна, доречність. Скільки раз доводилось стикатися з різного роду нездарностями, які, спекулюючи на показній “некомерційності” (читай - професійній неспроможності) власних “проектів”, намагалися якомога помпезніше обставити свою появу “на публіці”. Але на цей раз сталося інакше.

Автори “Решета”(керівник проекту –Володимир Бакун) уже п’ять років записують виступи як уславлених, так і молодих музикантів безпосередньо у телепавільйоні із використанням живого звучання всіх інструментів. За цей час у програмі виступили майже сто груп та виконавців – від знаменитих “ВВ”, “Аліси”, “Агати Крісті” та “Акваріуму” і “Лайбаху” до молодих українських колективів.

У кінці минулого року в телевізійній студії ТК “ТЕТ” була записана частина сценічного дійства, яке представляло музику з першого альбому “Оркестру Янки Козир” – одного з найпомітніших молодих музичних колективів Києва останнього часу. Організацію телевізійної роботи режисер-постановник програми Олександр Зирін побудував за принципами живого ефіру, тобто, музиканти працювали практично без дублів за присутності в студії глядачів, у безпосередньому спілкуванні з ними і з телекамерами. До створення програми залучалися високопрофесійні фахівці з різних вітчизняних телеканалів, які мають досвід роботи саме над телевізійним втіленням живої музики. Результатом стала годинна програма, яка за музичним і телеформатом помітно відрізняється від того, що ми звикли бачити і чути з екрану.

Ми живемо у світі, де домінують мистецькі імітації та залежність від аналогій. У цьому світі, зустрічаючись із незвичним і нетиповим, мимоволі губишся і починаєш гарячково шукати в пам’яті підходящі визначення, щоб у черговий раз заспокоїти себе словами: “нічого нового. Все це вже було”.

Не буду битися об заклад, доказуючи, що те, що побачили присутні, є геніальним відкриттям нових горизонтів – як у музиці, так і в телебаченні.

Але з впевненістю можу сказати, що переконався в кількох речах.

У високій виконавській майстерності молодих музикантів і вокалісток “Оркестру Янки Козир”. (До речі, декого з них мені доводилось зустрічати у знаменитій “трубі” на Майдані Незалежності, де вони заробляли собі на студентське життя, вражаючи своїм умінням байдужих київських перехожих).

В оригінальності і стилістичній єдності обраного ними музичного напряму, який самі вони – не без “стьобності” – визначають, як “радісне психоделічно-театралізоване арт-рок-класик-фолк-шоу”. А ще у тому, що виявляється, все-таки можна робити телебачення, не викидаючи великі гроші на розкішний антураж, попсових “зірок” або на закупку “всесвітньо популярних” проектів, весь пафос яких зводиться до демонстрації тваринних інстинктів учасників подібних шоу. Виявляється, ще існують ніші на вітчизняному ТВ, де можуть знайти своє місце представники сучасного за формою і принципово некомерційного мистецтва. І реально оцінюючи рівень професійної майстерності українських музикантів і українських телевізійників можна з певністю сказати – нам поки що зарано “ховати” себе. Ми ще цілком можемо витримувати порівняння (якщо говорити про аналогії), скажімо, з дібровською “Антропологією” чи яким-небудь Гораном Бреговичем. Шкода лише, що шлях до визнання на Батьківщині для українських талантів надто часто лежить через чужі краї, як зауважив один з присутніх досвідчених музикантів.

Чи мають шанс програми такого роду знайти гідне місце в ефірі українських телеканалів? На це запитання важко відповісти однозначно.Надто вже тяжіє над нашими “телемагнатами” міф про те, що рейтинговою може бути лише дорога та принципово антиінтелектуальна продукція

Хоча, якщо розглядати телебачення як мистецтво, і як прояв життя, а не його сурогат, то для того, щоб його робити якісно потрібно не так багато. Вистачить кількох факторів, які влучно колись визначив супермодний кінорежисер Роберт Родрігес: “Для того, щоб зняти справжнє кіно (читай - телебачення), необхідно мати три речі – історію, характер і долю. Все інше не має значення”.