Співзасновник «Громадського радіо» і голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов в інтерв'ю «Радіо НВ» розповів про своє ставлення до пропаганди та власний досвід участі в ній.

В інтерв'ю він зазначив, що брав участь у пропаганді з кінця 1979 року до 1985-го, коли працював «на орган радянської зовнішньополітичної пропаганди» (англомовну газету УРСР на закордон «News from Ukraine»), хоча «рецидиви траплялись і пізніше».

«Я пропаганду, можна сказати, ненавиджу, тому що свого часу років шість відпрацював у системі радянської пропаганди і добре знаю, якою вона може бути. Вона може бути м’якою, агресивною, але в основі будь-якої пропаганди лежить брехня. Як мені не боляче і не соромно, я знаю [з власного досвіду]. Мені би хотілося сказати, що я тоді вигадував, але насправді я брехав.

[Дехто] може думати про те, що пропаганда здатна вирішувати щось позитивно. Я гадаю, що варто усвідомити: для пропаганди необхідна брехня, вигадка або інакше назвіть — суть від цього не змінюється. Брехня рано чи пізно випливає на поверхню, і довіра до засобів масової інформації або комунікації, і до конкретної людини або редакції, яка цю пропаганду поширює, занепадає», — розповів Андрій Куликов.

Він додав, що українська журналістика загалом ніколи повністю не виходила зі стану поширення брехні, хоча й має «острівці свободи, професійних стандартів».

«Вони часто між собою не сполучені і це одна з бід нашої журналістської гільдії. Ми часто задовольняємося тим, що там, де ми працюємо, не брешуть. Для цього є певні підстави — ми болісно ставимося до того, що нам хтось починає радити, напучувати. Ми самі цього не любимо, а тому стримуємося [від відвертої розмови] з колегами.

Ми об'єднуємося, переважно неформально, і це дуже добре. Але на деяких телеканалах, на деяких сайтах, стан пропаганди, стан окозамилювання, стан брехні зберігається постійно», — зазначив Андрій Куликов.

Фото: kinowar.com