Підходи, закладені в цих законопроєктах, несуть загрозу обмеження прав громадян та організацій громадянського суспільства для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення своїх громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, а також право на участь у виробленні рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, гарантованих ст. 5 і 36 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання», іншими законами України, а також ст. 25 ратифікованого Україною Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 

Системним недоліком цих законопроєктів є намір поширити регулювання лобізму на гарантовану законами діяльність організацій громадянського суспільства і громадян, спрямовану на реалізацію своїх прав та інтересів через участь у формуванні публічної політики. 

У названих законопроєктах немає чіткого визначення лобізму як виду комерційної діяльності, яка передбачає надання суб’єктом підприємницької діяльності послуг із реалізації інтересів замовника в рішеннях/нормативно-правових актів органів влади. На нашу думку, виключно діяльність, яка підходить під це обмежене визначення лобізму, може бути предметом законодавчого регулювання.

Серед найбільш суперечливих положень законопроєктів, які обмежують права громадян і організацій громадянського суспільства на реалізацію своїх інтересів через участь у формуванні публічної політики є такі:

• Відсутність розмежуванння між лобістською діяльністю та участю громадян у формуванні державної політики. Законопроєкти №№ 3059, 3059-1, 3059-3 не розмежовують лобістську діяльність та діяльність громадян і організацій громадянського суспільства, спрямовану на реалізацію своїх прав та інтересів через участь у формуванні публічної політики. Це створює підставу поширення на них вимог як до лобістів у частині реєстрації, звітності, оплати за реєстрацію лобістом та накладення значних штрафних санкцій у разі не реєстрації, які додатково запроваджуються законопроектами. А отже, дані положення обмежують права громадян на участь у реалізації своїх інтересів та формуванні публічної політики.
• Запровадження додаткової звітності для організацій громадянського суспільства. Відповідно до норм законопроєктів № 3059 та № 3059-1, громадські об’єднання, які здійснюють свою діяльність відповідно до ЗУ «Про громадські об’єднання», та будуть визнані контролюючим органом лобістами, мають надати додатковий розгорнутий перелік інформації щодо власної діяльності. 

• Необгрунтовані обмеження на зайняття лобістською діяльністю. Законопроєкт № 3059-1, поширюючи визначення лобізму на діяльність організацій громадянського суспільства у сфері взаємодії з суб’єктами владних повноважень (гарантована Законом України «Про громадські об’єднання»), фактично забороняє займатися лобістською діяльністю неприбутковим організаціям, засновникам або членам (учасникам) такої неприбуткової організації (п. 8 ч.2 ст. 6). 
• Додаткові регуляції для громадських організацій. Законопроєкт № 3059-2 хоча визначає, що його норми не поширюються на громадські організації, суспільні чи професійні групи, які мають передбачене іншими законами право на участь у формуванні політики держави, передбачає зміни у Закон України «Про громадські об’єднання», якими визначає, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право займатися адвокаційною діяльністю. Отже, законопроєкт № 3059-2 зобов’язує громадські організації внести зміни в свої статути для того, щоб реалізувати своє право на участь у формуванні публічної політики, яке вже гарантоване чинними законами.
• Некоректна класифікація видів громадського залучення. Законопроєкт № 3059-2 хоч і розрізняє лобістську та адвокаційну діяльності, але відносить до лобізму види діяльності, які іншими законами гарантуються для громадян і організацій громадянського суспільства, наприклад: участь у розробці проєктів нормативно-правових актів; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів, результатів соціологічних та інших досліджень; участь, за попереднім повідомленням, у засіданнях виборних органів чи їх комітетів (ст.6). Отже, більшість адвокаційних кампаній,  які реалізуються громадськими організаціями, можуть бути кваліфіковані як лобістська діяльність. 
• Запровадження штрафних санкцій та можливість накладання штрафних санкцій на організацій громадянського суспільства за рішенням регулятора. Усі законопроєкти встановлюють високі штрафні санкції за невиконання норм кожного із зареєстрованих проєктів закону, якщо уповноважений орган вирішить, що організація громадянського суспільства підпадає під дію закону, але не виконує його норми. Це може використовуватися для тиску на громадянське суспільство.

Законодавство щодо лобіювання існує лише у шести державах-членах ЄС (Ірландія, Австрія, Франція, Польща, Словенія і Литва). Більшість з цих законів вважають лобіювання професійною діяльністю і відмежовують її від гарантованих законами інструментів участі громадян та організацій громадянського суспільства у формуванні публічної політики.

Законодавче регулювання лобізму може сприяти зменшенню ризиків корупції у процесах підготовки та прийняття нормативно-правових актів. Проте наголошуємо, що головними і першочерговими викликами для подолання корупції в Україні є проведення реформ задля встановлення дієвого правосуддя, ефективної системи органів правопорядку та посилення інституційної стійкості антикорупційних органів.

Ідея правового врегулювання лобістської діяльність в Україні потребує ретельного вивчення міжнародного досвіду та проведення попереднього інклюзивного діалогу щодо принципів та юридичних механізмів такого врегулювання усіх зацікавлених сторін.  

Зважаючи на загрози, які несуть названі законопроєкти для обмеження прав людини, можливостей громадян і організацій громадянського суспільства брати участь у формуванні публічної політики та розвивати громадянське суспільство, закликаємо народних депутатів України відхилити законопроєкти про лобізм в Україні №№ 3059, 3059-1, 3059-2, 3059-3.