13:30
Середа, 27 Листопада 2019

Юлія Самаєва: «Журналіст на дорогій машині не може бути чесним»

Редакторка економічного відділу тижневика «Дзеркало тижня» – про припинення випуску на папері, про поїздку на щорічні збори МВФ у Вашингтон, про журналістську освіту та про те, як написала про націоналізацію «Приватбанку» однією з перших.
Юлія Самаєва: «Журналіст на дорогій машині не може бути чесним»
Юлія Самаєва: «Журналіст на дорогій машині не може бути чесним»

Юлія Самаєва в журналістиці зі шкільних років – відвідувала гурток «Юнпрес» у Палаці дітей та юнацтва у Києві. У 10-му класі написала статтю від руки та відправила лист у редакцію. Була щаслива, коли її статтю вперше надрукували. Коли Юлія вступила на журфак в університет імені Шевченка, в неї вже було багато публікацій. Пізніше вона працювала в департаменті комунікацій Кабміну, Укрінформі, де почала писати на економічну тематику. З 2014 року працює у «Дзеркалі тижня», з 2017 року – редакторка економічного відділу.

Розмова відбулася в рамках спільного проєкту «Детектора медіа» та Центру журналістики при Київській школі економіки. Ми робимо інтерв’ю з провідними діловими журналістами, редакторами та власниками ділових видань України. У серії вже вийшли розмови з Русланом Чорним (Finclub.net) та Дмитром Дєнковим («Економічна правда»).

«Немає сенсу ставити пейвол, коли є проблеми із захистом інтелектуальних прав»

– Юліє, чи правда, що «Дзеркало тижня» припиняє виходити на папері з 2020 року?

– Так, ми довго йшли до цього і врешті зважилися. З комерційної точки зору «папір» давно вже був статтею видатків, а не доходів у редакційному бюджеті. Але «папір» такий «теплий ламповий», від нього було важко відмовитися суто психологічно.

Які зміни очікують на редакцію, де ви тепер будете працювати?

– Майже ніяких. Ми давно дублюємо всі тексти газети на нашому сайті. І читають їх там набагато активніше, ніж на «папері». Тому ми продовжимо працювати, як і раніше, навіть краще. Вже не буде прив'язки до конкретного дня випуску, тексти можна буде ставити швидше, самі тексти стануть коротшими, а відтак і легше сприйматимуться читачами.

Хочете запровадити пейвол?

– Ми думали про це. Дійшли висновку, що, напевно, поки що рано.

Важливо не поспішати з переходом на платний контент, бо люди просто підуть на ресурси, які фінансують або олігархи, або інші держави. Там інформація безкоштовна, бо власникам цих видань важливо мати вплив на людей, а не бути прибутковими.

Для нас вплив теж важливий, бо ми розповідаємо правду та хочемо, щоб її прочитали якомога більше людей, а не тільки ті, хто готовий платити. Без цього впливу під час гібридної війні з Росією ми можемо програти.

Наразі ми не впевнені у платоспроможності наших читачів. Не знаємо, наскільки наша аудиторія платоспроможна. Не знаємо, наскільки успішно це відбувається в інших.

Лише одиниці продають цифровий контент. Kyiv Post вже продають, Mind оголосили про початок продажів, НВ продають, є галузеві «Порти України»...

– Мені здається, що тут треба ще почекати, коли виросте середній дохід, коли ми не будемо витрачати понад 40% свого заробітку просто на їжу. Тоді будуть гроші на цифровий контент.

До того ж авторське право має бути краще захищене. Сьогодні це велика проблема. Купа людей готові зробити реферат твого ексклюзивного тексту за смішні гроші. Немає сенсу ставити пейвол, коли існують такі проблеми із захистом інтелектуальних прав.

І, звісно, звичка платити за контент має з’явитися з часом.

«Ніколи не соромлюся відправляти людей у рекламний відділ»

Ти починала як позаштатна авторка «Дзеркала», а стала редакторкою відділу. Як це сталося?

– Я працювала з Юрою Сколотяним, вчилася в нього, зростала як журналістка. Він дуже багато приділив мені часу, за що я вдячна. Найпростіше сказати, що текст поганий, автор дурний, не будемо публікувати. Але Юра завжди пояснював, що в тексті не так, що треба переробити. Мабуть, помітив, що я докладаю зусиль, запросив працювати журналістом.

А у 2017 році Юра емігрував, а я лишилася тут. Тепер я редакторка, а він позаштатний автор. Помінялися місцями.

Наскільки розумію, у вас модель видання, в якому на повну ставку працюють лише редактори, а журналісти поза штатом?

– Я б навіть сказала не журналісти, а запрошені експерти. Це люди, які є фахівцями в окремих сферах, галузях. Іноді ми їх шукаємо, іноді вони самі до нас приходять.

Є ризик, що під виглядом експертного тексту принесуть якусь приховану рекламу? А ви не зможете її ідентифікувати.

– Звісно, таке трапляється. Але, мені здається, в нас таких випадків менше, ніж в інших виданнях. Просто тому, що в нас вищий рівень експертизи. Наприклад, якщо в мене є сумніви щодо тексту, то я можу звернутися до інших експертів, яким я довіряю, із проханням подивитися статтю.

А що ви робите, коли розумієте, що це прихована реклама?

– Ніколи не соромлюся писати у відповідь людям, щоби зверталися до рекламного відділу.

«Класно, коли людина вчилася на журналіста та працює журналістом. Це значить, що вона не помилилася»

Раніше економічних видань було багато, тепер майже немає. Люди втомилися читати про гроші?

– Люди просто не можуть споживати стільки інформації. Кожен із нас під кінець дня відчуває, що ти вже прочитав та написав стільки, що більше фізично не можеш. Звісно, у першу чергу люди відсікають складні теми, такі як бізнес, економіку, макроекономіку. Лишаються соціальні теми або щось розважальне. Це просто перенасиченість інформацією.

Яка ж тоді ваша аудиторія?

– У нас є постійні читачі. Але проблема в тому, щоб залучити нову аудиторію та не втратити в якості. Ми не хочемо працювати на середні смаки, на середню публіку. Радше навпаки, хочемо підтягувати середньостатистичних читачів до рівня нашого видання. Це одна з причин, чому я працюю в «Дзеркалі», – тут люди, які думають, які прагнуть знати більше, хочуть, щоби країна жила краще.

З Юлією Мостовою складно працювати?

– Навпаки, дуже комфортно. Для мене редакція «Дзеркала тижня» – це родина. Будь-яка розмова з Мостовою – зростання, бо вона постійно ділиться та передає свій досвід, потрібно тільки бути готовою його приймати.

Що робити журналістам, які хочуть до вас писати?

– Нам завжди можна писати на фрилансі, можна звертатися прямо до мене – я завжди допоможу. Великих гонорарів у нас немає, але є можливість професійного зростання, це дуже хороша школа.

Якщо в людини тільки журфак, а економічної освіти немає, є шанси?

– Звісно. Обережно ставлюся до людей, які поблажливо кажуть про журналістську освіту, що вона якась не така. Це ж класно, коли людина вчилася на журналіста та працює журналістом. Це значить, що вона не помилилася у виборі професії, що вона тут за покликанням. Значить, що вона може зрозуміло пояснювати складні процеси, а не просто знає формули. Журналіст – це медіатор, який має вирівнювати інформаційний дисбаланс у суспільстві.

«Всі знали про імпічмент Трампу, але не всі знали, що війна в Україні триває»

Цієї осені ти була у Вашингтоні на зустрічі Міжнародного валютного фонду за програмою стажування. Що можна про цю поїздку сказати?

– Секретів не розкажу, бо всі зустрічі були офрекордз, але програма поїздки справді цікава. Важливо було побачити колег із різних країн, з Азії, Африки, Латинської Америки. Вийти за межі української дійсності, подивитися, що відбувається у світі, які проблеми в інших країнах.

Більше цінуєш свою країну, бо в нас багато даних відкрито, реєстри є, бази даних, великі можливості для розслідувань, для перевірки урядових заяв. У нас були у групі колеги, які питали: «Чому МВФ знизив прогноз зростання нашої економіки? Уряд наш каже, що буде зростання 20 %». А їх питають, чи можуть вони перевірити дані свого уряду, оскільки не може бути суперечностей – прогнози МВФ будує на даних урядів. І цей колега дані свого уряду перевірити не може, бо інформація закрита.

Навіть із точки зору доступності спікерів, ставлення до журналістів – ми у відносно хорошій ситуації. Це надихає, хочеш працювати більше та краще, бо якщо в інших країнах журналісти якісно працюють за гірших умов, то ми точно можемо працювати краще.

Ми також не боїмося влади, в нас є свобода слова та сумління, ми відверто говоримо на чутливі теми, не виконуємо жодних замовлень. Наприклад, колеги з Китаю чітко відпрацьовували по заздалегідь готових питаннях по торговому протистоянню зі США – було зрозуміло, що це не просто рішення журналіста. Китайські колеги навіть намагалися переконувати представників МВФ, що вони десь помиляються.

А вас питали колеги про Україну?

– Якраз розгортався скандал із Хантером Байденом, тому питали багато. Була можливість розповісти людям про Україну, про агресію Росії та про те, що нам справді потрібна допомога світової спільноти, тому що щодня ми втрачаємо людей на цій війні.

Тобто група із 20 чи 30 журналістів з різних країн більше дізналася про Україну?

– Так, і це теж непоганий результат. Бо всі знали про імпічмент Трампу, але не всі знали, що війна в Україні триває. Для багатьох журналістів було відкриттям, що досі гинуть люди, що це наша щоденна реальність. З іншого боку, у світі багато інших проблем. Я спостерігала за журналістами з Індії та Пакистану, які намагалися навіть не перетинатися.

Журналісти інших країн чимось відрізняються?

– Ми дуже схожі. Навіть коли ми сваримо себе та колег, що ми аж занадто концентруємося на внутрішньому порядку денному, занадто пишемо лише про Україну, не помічаємо світ навколо… Але коли головній економістці МВФ Гіті Гопинат журналісти почали ставити запитання, то кожен питав про свою країну. Їй навіть часто доводилося відповідати, що вона знає картину в цілому, але саме про цей регіон нічого сказати не може, бо цей розділ економічного прогнозу писали інші люди. Тобто цього глобального дискурсу не тільки нам не вистачає.

«Підозрювати нас у співпраці з НБУ дивно»

Колишні акціонери «Приватбанку» казали, що після одного з ваших текстів зрозуміли, що націоналізація невідворотна. Звідки ви дізналися про націоналізацію?

– Ми знали про проблеми в «Приваті» ще з літа 2015 року, а колишні акціонери банку ще раніше. У 2016 році було зрозуміло, що ця проблема має отримати якесь логічне завершення. Тому текст про націоналізацію був написаний заздалегідь та чекав свого часу. Ми до останнього не видавали його, бо це банківський сектор, тут не можна кричати про банкрутства банків, бо можна спровокувати негативні процеси. Фінансові журналісти знають, що іноді краще промовчати, щоб не здіймати паніку.

Але коли Валерія Гонтарева, тодішня голова НБУ, заявила, що до кінця року буде рішення по «Приватбанку», все стало на свої місця. Звісно, я розуміла, про яке рішення йдеться, тому дістала цей текст, оновила його, додала посилання на слова Гонтаревої та відправила на публікацію.

Багато хто вирішив, що оскільки спочатку вийшов мій текст, а після цього відбулася націоналізація, то це пов'язані процеси. Але це був просто збіг обставин. Текст був суперпопулярний, називався «Приват – держава: за хід до мату».

Колишні акціонери не подавали на вас до суду?

– Ні, проти нас не було жодних позовів. Та й підозрювати нас у співпраці з НБУ дивно, оскільки регулятор постійно ображається на «Дзеркало тижня» за критику.

Наприклад?

– Минулого разу ображалися, бо ми «не так» написати про скандал із затвердженням кандидатів у наглядову раду «Ощадбанку». Але ми вважаємо, що процес корпоратизації для державних банків – це важливо. Та й не часто до тебе приходять іноземні члени наглядової ради великого банку та кажуть, що це жах, що відбувається, що ніде у світі так регулятори не працюють. Ми за те, щоб у нас була цивілізована країна та правила гри.

Отже, крім публічної критики з боку колишніх акціонерів «Привату» нічого не було.

– Колишній акціонер «Приватбанку» регулярно відправляє злі повідомлення, але не мені особисто. Ми це сприймаємо як високу оцінку своєї роботи.

Позови та погрози від юристів бувають час від часу. Погрожують, що якщо ми не знімемо матеріал або не опублікуємо їхню версію, то подадуть до суду. У нас є юрист, який пише на такі листи відповіді. Суди бувають, не завжди ми виграємо. У мене за п’ять років є один програний суд братам Дубневичам.

«Блогери не можуть конкурувати із журналістами»

Мій попередній співрозмовник, головред «Економічної правди» Дмитро Дєнков, пропонує журналістам і блогерам також подавати декларації. Як ти до цього ставишся?

– Я не проти, це тільки плюс. На мою думку, журналіст на дорогій машині не може бути чесним. У журналістиці ти стільки не заробиш. Декларація покаже, хто як заробляє насправді. Інше питання, хто буде ці декларації перевіряти, адмініструвати.

Це призведе до легалізації зарплат у медіа?

– Не думаю, бо деякі редакції платять частину в конверті, але частину офіційно. Офіційну частину журналісти будуть декларувати. З іншого боку, якщо така людина орендуватиме житло в Києві, то буде питання – звідки гроші? Орендувати житло на мінімальну зарплату неможливо.

А блогери мають декларувати доходи?

– Не думаю, бо це не журналісти. Блогери не можуть конкурувати із журналістами, вони не пишуть статті, не дотримуються стандартів. Це інша історія, не можна порівнювати.

Тобто блогер Фурса хліб у журналістів не відбирає?

– Ні, звісно, в нього своя аудиторія, у нас своя. Ми навіть не намагаємося конкурувати. Більше того, якщо раптом у нас не вистачає матеріалів, то ми можемо до нього або до іншого експерта звернутися.

Фото: фейсбук

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
974
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду