Трамп, по суті, зробив те, в чому помічені й українські чиновники й політики, — спробі вплинути на журналіста. Але журналіст виявився «міцним горішком».

Контекст історії такий. Вудворт написав книжку «Fear: Trump in the White House», уривки з неї, як промо, були опубліковані в медіа. Після цього Президент Трамп телефонує Вудворду з аргументами, що книжка буде неточною, бо, готуючи її, журналіст не взяв інтерв’ю у Трампа, отже той не мав змоги надати свої версії і трактовки.

Washington Post опублікувала стенограму цієї телефонної розмови. Надзвичайно цікаво. Із погляду комунікацій за Трампом узагалі цікаво спостерігати. В цій розмові він протягом 11 хвилин поєднує тактику танку, доброго приятеля, обдуреного простака, тиску на моральні принципи співрозмовника, а зрештою б’є прямими аргументами про буцімто недотримання професійних стандартів. Для американських медіа це дуже серйозне звинувачення. Вистояти під таким одночасно гнучким і сильним у цілому філігранним тиском Вудворду допомагає професійність і репутація — його власна й загалом видання Washington Post. Для тих, хто не в курсі, нагадаю, що Вудворд разом із колегою з WP Карлом Бернстайном свого часу провели розслідування, в результаті якого Президент Ніксон подав у відставку, власне, їхніми зусиллями і стався Вотергейтський скандал. Вудворд — редактор Washington Post, працює в ній із 1971 року, один із найвідоміших у США журналістів-розслідувачів, тобто його позиція в журналістському світі загалом є близькою, якщо не рівною, позиції Трампа в політичному світі.

Мені видається цікавою ця розшифровка ще й тому, що в Україні досить поширена практика, коли публічні особи або їхні прес-секретарі телефонують журналістам із «пред’явами» до змісту їхніх матеріалів. Тому можна аналізувати цей випадок на предмет, чи можна таким чином добитися зміни журналістського тексту (для публічної особи) та як витримати тиск, відстоявши власну професійність (для журналіста).

Як тільки Вудворд зрозумів, хто йому телефонує, він включає запис розмови: «Я вмикаю свій магнітофон із вашого дозволу». Зрозуміло, що Трамп не може заперечувати: розмови «не для запису» використовуються зовсім в інших ситуаціях, а крім того, в даному випадку він зацікавлений у можливому розголосі. Чому так вчиняє Вудворд, думаю, пояснювати не треба.

Далі сторони окреслюють свої позиції, Вудворд висловлює жаль, що вони втратили можливість поговорити для книжки, Трамп прямо заявляє, що він нічого не знав про бажання Вудворда мати інтерв’ю з ним. Для сильнішого тиску Трамп навіть готовий обговорювати конкретні прізвища, тому запитує, з ким саме журналіст домовлявся. Взагалі така максимальна конкретика, як аргумент у дискусіях, дієва, але може повернутися бумерангом.

У цій розмові так і сталося. Вудворд вказує на шістьох осіб (спочатку не називаючи прізвища). Трамп у притаманній йому манері енергійно заперечує, мовляв, ніхто йому нічого не повідомляв. Потім починає згадувати про 20-річної давнини досвід спілкування із Вудвордом, коли той говорив про своє бажання написати книжку про нього, але вона виявилася не на часі. Це відволікаючий маневр, щоб відійти від програшної для Трампа теми (конкретні особи, що говорили йому про наміри журналіста) до конструктивної — спільного позитивного досвіду в минулому. Але з Вудвордом це не спрацьовує. В подальшому серед інших осіб було названо Келліенн Конвей (Kellyanne Conway), яку журналіст просив організувати розмову із Президентом. Вона на той момент була поруч із Трампом, той передав їй телефон і вона змушена була підтвердити запит Вудворда до неї, який той робив завчасно. Що, по суті, сталося? Трамп потрапив у ситуацію, коли йому нічого не лишалося, як визнати, що знав про намагання журналіста поговорити з ним для книжки. Насправді немає сумніву, що знав, але загнати Трампа у куток непросто. Він «включає» обдуреного простака, якому оточення не доповідає, по суті в цей момент «розчавлюючи» Келліенн Конвей, але «витягуючи» себе. Поширена практика, яка нікого не вводить в оману, але дозволяє «зберегти лице».

Потім Трамп застосовує тактику «доброго приятеля», запевняючи Вудворда, що відкритий до нього, оскільки той є справедливим (оцінка його професійної роботи, як журналіста). І в цю точку завдає потужного удару — починає розповідати про здобутки й досягнення країни за час свого президентства. Надзавдання просте — Вудворд має перейнятися, щоб його репутації не було завдано шкоди, а отже щоби й книжка стала справедливішою. Неприхована маніпуляція, яка часто спрацьовує. Але не з Вудвордом. Що дозволяє йому вистояти? Репутація й досвід. Він посилається на це. Я не переповідатиму його відповідь, бо кожен охочий може прочитати текст цієї розмови. Зазначу лише, що в Україні репутація й досвід недооцінені. Це категорії самовибору і власної системи цінностей, які накладають низку самообмежень, але разом із тим «витягають» тебе із ризикових ситуацій.

Протягом розмови далі триває пікіровка з приводу «механізму доступу» до Президента, яким чином він працює, називаються деякі прізвища й алгоритми. Трамп навіть визнає, що сенатор Ґрехем (Graham) мимохідь говорив йому про прохання. Але я би звернула увагу ще на один хід Трампа. Він намацує «слабину» Вудворда, той не звернувся безпосередньо в офіс Президента, до секретаря чи помічника, при цьому журналіст намагався організувати розмову із Президентом через інших помічників, департамент комунікацій Білого Дому і кількох сенаторів, тобто рівень цієї «слабини» в окремих випадках може бути навіть нижчий від використаних журналістом каналів. І починає роздувати значення невикористаного каналу до максимальних розмірів, применшуючи таким чином зусилля журналіста: хто ж йому винен, що він ішов неефективними дорогами, замість одразу звернутися, куди слід. До речі, Вудворд розкусив цей прийом, перевівши розмову на прізвища осіб, до яких звертався.

Зрештою, Трамп вдається до простих пересмикувань. Він до кінця не знає, що саме буде у книжці, оскільки в повному обсязі вона ще не вийшла, але закінчує розмову словами: «Ми маємо дуже неточну книжку, це дуже погано»; при тому, що «ніхто не робить кращої роботи, ніж я як президент».

Сам термін, використаний Трампом — неточна книжка — дуже акуратний вислів, це вимушений евфемізм, адже прямо сказати, що книжка маніпулятивна, оскільки інформація в ній неповна, Трамп не може, хоча вважає саме так. Власне, запустити це визначення для твору Вудворда і є головним завданням, яке виконує Трамп. Надалі йому вже не потрібно вдаватися до пояснень, чому це так, він може просто відмахуватися від аргументів не на свою користь, якщо їх джерелом виступатиме ця книжка. Підозра в недотриманні стандартів журналістом рівня Вудворда — сильний, але не вбивчий аргумент. Власне, думаю, газета опублікувала розшифровку телефонної розмови з кількох причин. Дві дуже важливі з них, це — підтвердження спроби Трампа якимось чином вплинути на журналіста та доведення професійності Вудворда, який «зробив усе від нього можливе», щоб отримати й відбити позицію Містера Президента. Введення в довколакнижковий дискурс означення «неточна», це стратегія, яку обрав Трамп для подальшої кризової комунікації. Це рішення, яким він намагається мінімізувати свої можливі репутаційні втрати. Завдання-мінімум він досягнув.

Як Вудворд вистояв, завдяки яким прийомам чи чинникам? Неспростовні факти, які доводять, «він зробив усе, що міг», були його найсильнішими аргументами. Це професійність у роботі, дотримання стандартів. Треба розуміти, що коли Вудворд каже: «Я витратив багато часу на це, говорив із багатьма людьми», — саме так і було. Це репутація. Як вона формується — не тема цього аналізу, але безсумнівно, що в умовах тиску на журналіста вона стає рятівником. Вудворд говорить із Трампом без запопадливості, на рівних, тим самим психологічно перемагає. Це досвід. На початку розмови Вудворд, звертаючись до Президента, каже: «Як ви знаєте й живете, ми перебуваємо у стрижневій точці»; з одного боку, так він акцентує на важливості часу й подій, про які йдеться у книжці, а з іншого — дає зрозуміти, що не лише Трамп приймає рішення в цей важливий час, але й він, як журналіст, також, адже «це важкий час, коли тестується політична система». Це цінності.

Перший потужний натиск Трампа журналіст відбив словами про те, що зібрана інформація має «жорсткий погляд на світ, вашу адміністрацію і вас», не залишаючи сумніву у співрозмовника — зміст книжки йому не сподобається. У виконанні Вудворда це було демонстрацією м’язів, але не ударом. Менш досвідчений або не з такою переконливою репутацією журналіст, вдайся до таких слів, ризикував би спровокувати контратаку співрозмовника на межі із залякуванням.

Вудворд досить часто під час цієї розмови різними способами підкреслює свою професійність, у тому числі наявністю документів та записів розмов із джерелами; він навіть вводить у розмову свою помічницю Евелін Даффі (Evelyn Duffy), котра розшифровувала всі записи. Такий підхід дозволяє йому тримати Трампа на дистанції, не провокуючи нападу.

Але слід розуміти, що ця тактика стає можливою тільки тому, що у словах Вудворта немає ні бравади, ні перебільшення, ні блефу. Він справді зробив усе, про що каже, й має все, що описує. Так виявляється професійність журналіста. І Трамп жодної секунди не сумнівається в тому, що каже Вудворд. Так працює репутація.

І це той випадок, коли репутація допомогла журналісту вистояти в умовах тиску на нього державного службовця високого рангу.

Фотоколаж: National Post