Нещодавно потрапила на очі книга письменниці, бізнес-тренерки й викладачки Гілларі Реттіг «Писати професійно», в якій вона розповідає, як долати письменницький перфекціонізм. Книжка призначена для всіх, хто пише тексти — від художніх до наукових і публіцистичних. Проблема, яку порушує Реттіг, досить актуальна для сучасних журналістів, які ставлять перед собою амбітні цілі та при цьому змушені писати багато, часто й швидко.

Реттіг зазначає, що перфекціонізм — це не шкідлива звичка або спосіб мислення, а руйнівний фільтр, крізь який людина бачить себе, свою роботу й навколишній світ.

Перфекціоністи, на думку дослідниці, припускаються шести основних помилок:

1. Дотримуються нереалістичних уявлень про успіх і люто лають себе за неминучі провали.

2. Страждають манією величі.

3. Надають результату більше значення, ніж процесу.

4. Занадто орієнтуються на визнання й зовнішні ознаки успіху.

5. Заперечують звичні методи творчості та побудови кар'єри.

6. Зайве ототожнюють себе зі своєю роботою.

При цьому Реттіг виділяє чотири складові перфекціонізму:

• він переконує нас, що письменництво — справа проста й, отже, якщо у нас не виходить писати, значить, ми ліниві чи неповноцінні;

• він вселяє справжній жах перед можливим провалом. Для перфекціоніста навіть відчуття низької продуктивності здається приємнішим за приниження, яке він відчуває, якщо закінчить роботу, не досягнувши поставленої мети. А оскільки перфекціоністи зазвичай намічають майже нереальні цілі, не досягти їх легко;

• він викликає прокрастинацію. Під час роботи над текстом або тоді, коли людина тільки планує зайнятися письменництвом, перфекціонізм породжує непереборне бажання сховатися в безпечному місці, а прокрастинація вказує найпростіший і найочевидніший шлях;

• він допускає тільки один варіант боротьби з прокрастинацією — деспотизм. Можна подумати, що, намагаючись довгі роки його використовувати й переконавшись, що це марно, письменник нарешті спробує почати щось інше, але: а) деспотизм — єдина стратегія, відома більшості з нас; б) перфекціоніст негнучкий по природі та схильний до самобичування.

Перфекціонізм, підкреслює Реттіг, супроводжується чотирма видами страху:

- перед провалом (або успіхом) у поточній діяльності;

- перед провалом (або успіхом) усього проекту;

- перед провалом (або успіхом) усієї письменницької кар'єри;

- щодо письменницької діяльності як такої.

«Якщо припустити, що навіть одна складова — серйозна перешкода до письменницької продуктивності, можна уявити, наскільки сильні всі чотири разом узяті. Останній руйнівний компонент — залежність від прокрастинації. Залежність — згубна звичка, яка сама себе підживлює: чим більше ви піддаєтеся чомусь, тим більше цього потребуєте. Прокрастинація, безсумнівно, тільки посилюється, оскільки щоразу, коли ви ухиляєтеся, ви погіршуєте свої страхи щодо письменництва і, як наслідок, потребуєте прокрастинації», — зазначає Реттіг.

Вона зауважує, що перфекціонізм є загальним ядром у прокрастинації й традиційних видах залежності. При цьому дослідниця посилається на психіатра Ленса Додса, який у книжці The Heart of Addiction пише, що жорстка й відірвана від реальності самокритика — дуже поширений чинник, який провокує адиктивну поведінку.

Реттіг дає такі рекомендації:

• виробляти настанову на доброзичливу об'єктивність щодо своєї праці;

• сформувати звичку щедро винагороджувати себе за успіхи й відкидати покарання;

• вибирати відповідний проект;

• бути готовим до періодів застою й руху назад;

• працювати за принципом фрирайтингу, писати багато чернеток;

• вчитися плавного написання, менше перериватися;

• писати не по порядку, братися спочатку за прості частини проекту.

(Детальніше дивіться у книжці.)

Перфекціонізм і саморуйнування

Недооцінювати небезпеку, яку несе перфекціонізм, було б легковажно. Виявляється, він може навіть убити. Такого висновку дійшли вчені з Університету Онтаріо (Канада). Результати їхнього дослідження днями опублікував Journal of Personality.

Науковці проаналізували великий обсяг звітів і досліджень психіатрів та психологів за 50 років. Під час роботи було враховано дані більш як 11 700 пацієнтів. Метою дослідження було визначити, чи може перфекціонізм сприяти суїцидальним думкам або поведінці.

Аналізуючи ці дані, вчені виявили, що тринадцять із п'ятнадцяти різних підвидів перфекціонізму демонструють стійкі асоціації з частими суїцидальними думками. При цьому перфекціонізм, пов'язаний із побоюванням не виправдати очікувань навколишніх, показав найбільшу частоту думок про самогубство.

«Перфекціоністи — найгірші критики для самих себе. Типовий перфекціоніст щоразу замикає себе в нескінченному циклі нових і нових цілей, які він сам ставить перед собою. Причому кожна наступна недосяжна мета — всього лише ще один привід для розчарування і суїцидальних думок», — зазначають дослідники.

Учені вважають, що слід уважніше вивчити зв'язок між спотвореним прагненням до досконалості, суїцидальними думками і спробами самогубства. Практичніше завдання — виробити способи, які дозволять розпізнати перфекціонізм, і впоратися з ним, поки не пізно.

Фото: Getty Images