Держкомтелерадіо провело конкурс на заміщення посади керівника Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси. Я знаю цей навчальний заклад, якому виповнюється 45 років, із 1994-го. Був і слухачем, і доповідачем. Не раз писав про нього в газеті «Говорить і показує Україна», де працював редактором відділу.

Тут здобували ази професії майбутні зірки телеекрана й радіоефіру, підвищили кваліфікацію — без перебільшення — тисячі журналістів, операторів, режисерів, відеоінженерів.

Сталося так, що посада керівника виявилася вакантною. Відбувся конкурс. Якимось дивним чином очільником Укртелерадіопресінституту обрано претендента, який… не має досвіду роботи в системі освіти.

На сайті Держкомтелерадіо України я прочитав, що конкурс проводився на підставі постанови Кабміну № 777 (від 3 вересня 2008 р.) «Про проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки». Однією з основних вимог до претендентів була наявність вищої освіти не нижче магістра. І такий фахівець має керувати навчальним закладом післядипломної освіти, де викладачами працюють доктори й кандидати наук із солідним стажем роботи в електронних і друкованих ЗМІ?!

Що дивує? Останнє повідомлення в розділі «Кадрова робота та державна служба. Конкурсний відбір на посади керівників підприємств та організацій» оприлюднене сайтом 13 вересня: «12 вересня 2017 року відбулось засідання конкурсної комісії для проведення конкурсного відбору на заміщення  вакантної посади директора Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси з розгляду документів, поданих претендентами, та перевірка їх на відповідність вимогам Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 № 777.

За результатами розгляду поданих претендентами документів прийнято рішення про відхилення їхніх кандидатур через невідповідність встановленим вимогам.

У зв’язку з цим, жоден з претендентів не допущений до участі в конкурсному відборі».

А другий тур відбувся 18 жовтня. Ні умов, ні програм претендентів, ні результату голосування на цьому сайті вже немає. Де ж відкритість, прозорість, незаангажованість роботи відомчої комісії?

Таким чином, Укртелерадіопресінститут — уже підприємство? Проте насправді він є неприбутковою освітньою установою — згідно із Законом України «Про освіту»: основною його діяльністю є освітня.

Усе-таки сайт Міносвіти переконує мене, що інститут — не підприємство: УТРПІ зареєстрований за № 420682 у «Переліку вищих навчальних закладів і закладів післядипломної освіти». Отже, конкурс треба було проводити відповідно до Закону України «Про освіту», а не на підставі підзаконного акта економічного змісту.

Які кваліфікаційні вимоги Міносвіти до кандидатів? Передусім наявність наукового ступня доктора або кандидата наук і «стажу педагогічної, науково-педагогічної роботи — не менше 5 років». Це цитата з наказу МОН № 665 від 01.06.13 року «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів».

А кого ж обрано? Претендента, котрий не має педагогічного стажу. Він працював начальником цеху.

Загляньмо у Класифікатор професій (ДК 003:2005, Міністерство соціальної політики України). Виходить, він здійснював «керівництво виробничо-господарською діяльністю цеху (дільниці), забезпечував виконання виробничих завдань, ритмічний випуск продукції високої якості, проводив роботу з удосконалення організації виробництва, його технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, запобігання браку і підвищення якості виробів»... І яку ж продукцію буде виробляти підприємство — «реформований» інститут під орудою цього керівника?..

Усі ці маніпуляції довкола призначення керівника інституту чітко вписуються в давно розроблену схему прихватизації. Спочатку керівником «підприємства», яке комусь дуже закортіло прибрати до рук, призначається вірнопідданий менеджер, завдання якого — залізти в якнайбільші борги й розвалити роботу. А потім те «підприємство» оголошують банкрутом і продають або ж віддають у довготривалу оренду — років так на 49…

Схоже, що й на інститут накинув оком один із керівників Держкомтелерадіо (я навіть здогадуюся, хто саме).

Мені заперечать: мовляв, інститут — не меткомбінат чи обленерго. Який зиск із нього можна отримати? А не скажіть! Чого варта лише навчальна студія, обладнана за останнім словом цифрової техніки! У ній можна знімати все, що завгодно — аж до всіляких шоу і кінофільмів. Та й розташований інститут не десь на задвірках, а в самому центрі столиці, в колишньому особняку Терещенка, на вулиці Богдана Хмельницького. Що ж до самого навчального закладу, то його недовго й прикрити. Спрямована на знищення інституту піар-кампанія вже давно ведеться…

Як телевізійник я знаю, що «продукція» співзасновників УТРПІ (ще на Хрещатику, 26) — лауреата Шевченківської премії Віктора Куща та Заслуженого — це випускники тримісячного курсу операторської майстерності. А «товар» 8-місячних студій відомого теле- та кінорежисера Володимира Горпенка — провідні фахівці національних і регіональних структур Суспільного мовлення. І так далі

Ще одне питання: як начальник цеху реалізуватиме президентські та урядові рішення щодо навчання журналістів, прес-секретарів, спікерів у царині інформування українців з проблем євроатлантичної та європейської інтеграції? Ця копітка, компетентна освітня робота покладена Президентом і Кабміном на Держкомтелерадіо, тобто саме на Укртелерадіопресінститут. Журналістська й письменницька інтуїція бентежить мене передчуттям провалу цієї державної стратегії в умовах інформаційної війни Кремля проти України.

То хай комісія комітету послухає «Диалог у телевизора» Володимира Висоцького: «Завцеха наш товарищ Сатюков недавно в клубе так скакал…».

Фото: kmbankruptcylawyerny.com