11 липня 2016 року Андрій Куликов провів останній випуск програми «Свобода слова» на ICTV в ролі її ведучого. Наразі програма пішла на літні канікули до кінця серпня.

Андрій зізнається, що саме завдяки телебаченню він став популярним модератором різних заходів. Хоча, за його словами, модерація прямоефірного ток-шоу і конференції — це різні речі. «На телебаченні я не можу дозволити собі якісь жарти або оцінки, які можу дозволити під час модерації певного заходу», — каже Андрій.

Про рішення піти з телебачення і присвятити себе «Громадському радіо» Андрій заявляв уже не раз. Аналізуючи дев’ятирічний період співпраці з ICTV, він дякує й каналу, й команді проекту «Свобода слова», але впевнено заявляє, що залишати телебачення йому не сумно.

У кабінеті телеведучого

Куликов заперечує закиди в тому, що політики мали платити за участь у програмі. Щодо рейтингів каже, що ніколи не гнався за ними, переймаючись радше за змістом. Навіть не може відразу пригадати свій рейтинговий рекорд за дев’ять років. «Мені чомусь спадає на думку частка 10,52 %, але я думаю, що було й 12 %», — припускає він.

Андрій Куликов шкодує, що мало випусків програми присвятив темам охорони здоров’я та освіти. Він також спростовує закиди, що в його ток-шоу брали участь одні й ті самі експерти. «У цілому коло експертів визначене. Ми знали людей, яких могли запросити на будь-яку тему або в будь-який час, і була висока ймовірність, що вони прийдуть. У той же час, аналізуючи програму, можна побачити, що якщо не в кожній, то в кожній другій з’являлася якась нова людина, іноді двоє або троє. Ми весь цей час апробували нових і нових», — зазначає Андрій. Кажучи про персон, яких би ніколи не запросив на програму, він називає тільки колишнього майора Миколу Мельниченка.

У студії «Свободи слова»

– Андрію, не сумно йти зі «Свободи слова»?

– Ні, зовсім не сумно.

– Це був цікавий досвід для тебе як для переважно радійника?

– Дуже цікавий і дуже корисний. Розвинув у мені деякі здібності, котрі, може, десь куняли. Навчив мене краще модерувати дискусії, а це потрібно й на телебаченні, й поза ним. Я думаю, завдяки телебаченню я став таким популярним модератором (сміється. — ДМ). Коли модерую заходи, використовую телевізійний досвід, і навпаки, частину того досвіду використовую тут.

І цікаво, звісно, те, що я чув дуже багато критики як на адресу нашої програми, так і на адресу жанру взагалі. І я насправді весь час до неї дослухався. Вона не завжди мені подобалася, а, можливо, здебільшого й не подобалася, але коли критикують, то треба послухати, перемогти себе, й не лише вирізнити там те, з чим погоджуєшся (а таке теж буває), а й зрозуміти, чому люди критикують — тоді по-новому бачиш і свою роль.

– А є різниця між модеруванням заходу і програми в прямому ефірі?

– Різниця є. Бо на заході за часом переважно стежу я, і, відповідно, сам задаю темп. У програмі ж на додачу до того, що в нас є свій час, є також і міркування, коли поставити рекламу, про те, що йде паралельно на інших каналах — це дуже впливає. Більшості глядачів це не зрозуміло, а ми були в усе це занурені.

І, крім того, поведінка учасників різна. Людина з експертного кола, яку не транслюють на великий телеекран, інакше поводиться, ніж на телебаченні. На телебаченні не лише політики, урядовці, але й експерти час від часу запускають ті тези, які вважають за потрібне запустити, а на заходах вони їх радше апробовують. На заходах — підготовка, на телебаченні — фінал.

І моя реакція, звісно, теж різна. На телебаченні я не можу дозволити собі ті жарти або оцінки, які можу дозволити під час модерації певного заходу.

– Важко тримати дискусію в заданій темі?

– Буває важко. Я завжди мав за правило поговорити з учасниками (політиками, експертами) до програми, нагадати їм, про що ми говоримо, навіть деякі елементарні, з нашого погляду, правила — головне озвучувати спочатку, історичні роз’яснення потім. Дійшло до того, що, знаючи оцю мою звичку і, очевидно, почуваючись незручно через порушення моїх порад, дехто з політиків став приїжджати тоді, коли я вже стою за лаштунками, аби я не встиг до них підійти (в такий спосіб вони нічого з домовленостей не порушують).

– Що ти робив, коли бачив, що політик піариться й не говорить по суті?

– По-різному бувало. Крім мене самого була ще апаратна, і там були люди, які мені в вухо підказували. Мені здається, що в більшості випадків ми намагалися повернути дискусію в річище заданої теми. Тут є різні способи — від простого нагадування до того, щоб підійти й аркушем сценарію помахати перед обличчям (хоч це й рідко буває). Можна і загрозу застосувати: «Ми вам вимкнемо мікрофон!» Але бувають і прикрі відступи, іноді не зреагуєш вчасно, іноді не розрізниш. Бо, коли ти думаєш про те, що буде наступним, то в той момент не концентруєш увагу на тому, що говорить спікер.

– А бували такі моменти, коли ти не виконував того, що тобі говорили у вухо з апаратної? Або просто не чув?

– Не слухався часто, якщо не в половині, то більше ніж у третині випадків. Бо як би там не було, остаточне рішення на майданчику завжди залишалося за мною, хоча потім щодо цих рішень могли виникати дуже запальні дискусії. Але тут не такий великий ризик того, що я не виконаю якоїсь вказівки чи поради, бо ми багато проговорювали заздалегідь. Ми з продюсером Михайлом Павловим завжди готували разом сценарії, і тому під час програми серйозних несподіванок, які потребували його реальної поради або вказівки, не виникало. Ми були на паритетних правах. А те, що не чуєш, то таке буває, на жаль, техніка вилітає.

– А що робив, коли, наприклад, вимагали перерватися на рекламу в той момент, коли в студії говорять дуже цікаві речі і не хочеться перемикатися?

– Іноді тягли. Але тут суперечності якраз немає, бо цікаві речі й ті, щодо яких глядачі вже отримали певний анонс, навряд чи забудуться й учасниками, й тими, хто дивиться.

Я, правда, пригадую один дуже значущий випадок, про який завжди розповідаю студентам і молодшим колегам. Було це давненько, тоді йшла велика суперечка щодо широкої коаліції Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко. Вони вже розсварилися в студії, насувається реклама, і хтось із них каже: «А я вам зараз таке скажу!» А мені йде у вухо команда про рекламу. В перерві вони сходяться, і той, кому пригрозили щось сказати, каже: «Якщо ти зараз скажеш оте (і називає), то я у відповідь скажу оте». І після перерви тема була знята.

– А хто визначає учасників і запрошує гостей на програму?

– Запрошують гостьові редактори. А визначали переважно ми з Павловим з урахуванням того, що нам могли підказати наші редактори. Але щодо гостей, експертів, знаючи тему, гостьові редактори визначають практично самі склад політиків і урядовців. Вони визначали 9-10 кандидатів, ми дивилися, хто зайвий, а кого можемо запросити, радилися.

Це ж лише ілюзія, що головних учасників (спікерів) визначав я або Павлов, насправді їх визначають політичні партії, уряд тощо. Ми не раз і не два наполягали на тому, що до нас має прийти певна людина з тієї чи іншої політичної сили, бо вона зараз найцікавіша, але в них свої інтереси і вони відправляють сюди тих, кого вважають за потрібне. До 2009 року можна було легко працювати з представниками практично всіх політичних сил напряму. З 2009-го ситуація різко змінилася.

– Через це так часто від «Опоблоку» у вас можна було побачити Рабіновича?

– І Рабінович, і Вілкул приблизно однаково були по кількості. Рабінович — один із моїх улюбленців, зокрема тому, що він мене свого часу двічі звільняв із посади на «1+1». Це реально цікава людина, я не аналізую, чи він діє на благо чи на шкоду, але це цікавий діяч.

– Таким ток-шоу дуже часто дорікають, що вони запрошують тільки за гроші, називають суми в 30 тисяч, 50 тисяч доларів для політичних сил.

– Один із тих, хто ще 2007 року про це говорив, мусив потім вибачатися. Я спростовую таку інформацію. 30–50 тисяч доларів — це зовсім не межа тверджень. Був у мене випадок, коли до мене прийшли, на минулих чи позаминулих парламентських виборах, представники однієї політичної партії і кажуть: «Хочемо на програму». Відповідаю: «Зацікавте нас, зробіть щось таке». А вони якось по-інакшому це сприйняли й кажуть: «Ми готові вас зацікавити, але 300 тисяч доларів для нас забагато, от 200 тисяч ми готові дати». У мене очі на лоба полізли.

Виявляється, що один із квазіекспертів, із яким я просто мав справу в галузі модерації, користуючись знайомством, вийшов на цих людей і сказав, що може їм влаштувати ефір і це буде коштувати 300 тисяч доларів.

– У вас строго визначене коло експертів? Бо часто це одні й ті ж самі люди.

– Так, у цілому коло експертів визначене. Ми знали людей, яких могли запросити на будь-яку тему, або в будь-який час, і була висока ймовірність, що вони прийдуть. Але якщо аналізувати програму, то якщо не в кожній, то в кожній другій з’являлася якась нова людина, іноді двоє або троє. Ми весь цей час апробували нових і нових.

Ясна річ, нам закидають, що експерти працюють на ті чи інші політичні сили. Я пам’ятаю одну дуже ущипливу публікацію на старій «Телекритиці», за яку я вдячний, хоча з нею не згоден, там було написано щось типу: «А замість незалежних експертів ті-то й ті-то». Я ніколи не кажу, що це незалежні експерти. Ми оголошуємо, на який центр вони працюють. Звісно, ми їх добираємо теж із урахуванням їхніх публікацій і позицій, хтось у певний час прихильніше ставиться до тієї політичної сили, хтось до іншої. Є, на мою думку, троє-четверо людей, які тримаються на однаковій відстані від усіх, хоча дехто мені каже, що й це не так.

– Є якісь теми, які ви не встигли розглянути, і шкодуєте про це?

– Якщо брати за 9 років, то, напевно, таких тем немає, бо була велика різноманітність. От щодо кількісного виміру, то так, були теми, які ми брали буквально по один-два-три рази за 9 років, і я вважаю, що цього недостатньо. Скажімо, тема охорони здоров’я була присутня в багатьох програмах, але я пам’ятаю лише дві програми, присвячені їй повністю. Або тема освіти.

Такі теми дуже важко робити. Я пригадую, що коли міністром ще був Ніколаєнко, ми вирішили, що 31 серпня люди будуть дуже добре дивитися програму про освіту. Ми підготувалися, були дуже цікаві фахівці, гострі теми, а рейтинги показали низьку увагу глядачів.

– А які були найвищі рейтинги за час існування програми?

– Мені чомусь зараз спадає на думку частка 10,52 %, але я думаю, що було й 12 %.

– Що була за тема?

– Я не пригадую, але мені здається, що там брала участь Тимошенко. А може, це в мене спрацьовує стереотип. Мені особливо запам’яталися наші програми навесні і влітку 2014 року, коли починалася війна і ми вирішили кілька програм провести російською мовою — нас дуже сильно за це критикували. Я вважаю, що ці програми запам’яталися.

Окрім рейтингу, ще є цитованість, увага колег, глядачів тощо. Останні кілька програм мали дуже низькі показники глядацької уваги — раніше вони були властиві ток-шоу, яке виходило на одному з інших телеканалів. І зараз частка не досягає 4 %. У принципі, пояснення є: фактично вже не сезон, і був футбольний чемпіонат, і те, що я приївся глядачам, вони хочуть чогось нового. Коли з’явиться нова людина, я думаю, інтерес підскочить.

– А хто з’явиться? Є вже претенденти?

– Претенденти були завжди. Не лише з телебачення. А тепер, наскільки я знаю, залишилися двоє людей, і найвище керівництво (гадаю, що за участю інвесторів) ухвалить рішення.

– Чула, що ви просили, аби це була людина саме з України. Це правда?

– Я навіть не просив, а сказав, що це важливо, що має бути українець або українка.

– А були персони, які ніколи не потрапили б до програми за вашого ведення?

– Не раз казав, що це колишній майор Микола Мельниченко. Всі інші, зокрема не менш критично налаштовані до президента Кучми, в нас з’являлися. Не кажучи вже про Юлію Тимошенко.

– Але є такі люди, котрі приходять на програму, але тобі особисто вони взагалі не подобаються?

– Так, є, але це робота.

– Ви говорили про співпрацю з каналом у майбутньому?

– Хіба що в якості експерта. Я дуже вдячний за те, що мені дали нові можливості. За те, що на початку терпіли мою радійну манеру ведення. За те, що допомогли не тільки маленькій команді «Свободи слова», а й усім, хто працює в студії, а це вже набагато більше людей. Усім, хто працює на каналі, дуже дякую, і буду заходити в гості.

– А були випадки, коли після ваших програм у політиків різко падав рейтинг?

– Ні, зате в нас був мій улюблений приклад, коли на кілька хвилин різко зріс рейтинг Нестора Шуфрича. Це хрестоматійний випадок: він прийшов до студії, і народ зустрів його свистом, гупанням тощо. Нестор Іванович каже: «Не любите — зараз полюбите», — і народ ще більше починає на нього шипіти. І тут він каже: «Я завтра внесу до парламенту законопроект про заборону комерційної реклами під час демонстрації художніх фільмів на телебаченні». І народ одразу полюбив Шуфрича, йому зааплодували, і кілька хвилин він був у центрі уваги. Я не знаю, була це домашня заготовка чи експромт, але в будь-якому разі привернути до себе симпатію людей на якийсь час досить легко, далі вже питання про те, як її втримати.

– А з ким із українських політиків у вас найкращі або найгірші стосунки?

– У мене практично немає стосунків із українськими політиками, це принципова позиція. Навіть із Андрієм Шевченком, із яким ми колись разом працювали в «ТСН», у мене не було стосунків, поки він був політиком. Я не пригадую, з ким із них ми на «ти», бо як тільки вони стають політиками, я з «ти» переходжу на «ви». З деякими ми знайомі давно — той же Олесь Доній, Шевченко, Жданов. Але треба триматися від них подалі. Є, правда, люди, які, я думаю, відчувають, що я їм симпатизую, при тому це майже не пов’язано з тими політичними силами, в яких вони перебувають або з яких до яких переходять. Мені цікаві деякі з них, бо вони дуже непересічні персонажі.

– На яку іншу тематику ви хотіли би вести шоу?

– На телебаченні — ніяку. А на радіо в мене є і суспільно-політичні, і музичні програми. 4,5 роки була програма «Пора року» на «Радіо Ера», а зараз я її переніс на «Громадське радіо», дуже тішуся тим, що раз на тиждень можу представляти українцям якісну українську музику. І в інших програмах «Громадського радіо» лунає дуже цікава, незвичайна, недопредставлена в ефірі українська музика.

Звісно, я би дуже хотів вести програму на телебаченні про закордонні мандрівки, бо, за моїми спостереженнями, хто такі програми веде, той за кордоном і буває. Але оскільки зараз головне — радіо, це навіть не в мріях, а просто так, в усвідомленні.

Колекція плюшевих ведмедиків Андрія Куликова

Фото - Сергія Лефтера