Дмитро Гнап: Журналіст-розслідувач схожий на менеджера з продажу пилососів, а не на працівника спецслужб

Дмитро Гнап: Журналіст-розслідувач схожий на менеджера з продажу пилососів, а не на працівника спецслужб

31 Березня 2016
4908
31 Березня 2016
15:00

Дмитро Гнап: Журналіст-розслідувач схожий на менеджера з продажу пилососів, а не на працівника спецслужб

4908
З якими проблемами стикаються сьогодні українські журналісти-розслідувачі, коли діє й не діє закон «Про доступ до публічної інформації», на які хитрощі можна піти задля якісного сюжету та як убезпечити своє життя?
Дмитро Гнап: Журналіст-розслідувач схожий на менеджера з продажу пилососів, а не на працівника спецслужб
Дмитро Гнап: Журналіст-розслідувач схожий на менеджера з продажу пилососів, а не на працівника спецслужб

Дмитро Гнап («Слідство.Інфо») розповів про власний професійний досвід на майстер-класі «Доступ до публічної інформації як інструмент для журналістів і авторів фільмів-розслідувань», організованому ГО «Центр UA», що пройшов днями в рамках Міжнародного кінофестивалю з прав людини DocudaysUA.

Сьогодні головна проблема доступу до публічної інформації полягає в тому, що державні установи часто відмовляються відповідати на запит, посилаючись на антитерористичну операцію, що триває в країні. Так було з моїм розслідуванням «Made in Odessa» про Укроборонпром, який закуповував у «суперкрутої американської» фірми тепловізори, а згодом виявилося, що ця модна компанія належить двом братам – синам Бориса Тімонькіна, відомого журналістському середовищу як банкір Курченка, котрий зараз знаходиться в розшуку. Ми хотіли дізнатися в Укроборонпрому, за якою ціною та в якій кількості закуплені ці тепловізори, на що нам відписали, що ця інформація є засекреченою, бо може вплинути на ефективність проведення АТО.

Другою причиною відмови в наданні інформації може стати закон «Про захист персональних даних». Ним теж часто маніпулюють. Наприклад, старша донька «діамантового прокурора» Олександра Корнійця отримала квартиру в Києві площею 119 квадратних метрів на вулиці Тургенівській «через специфічні проблеми зі здоров’ям». Коли ми підняли стенограму судового засідання, на якому допитували Корнійця, то виявилося, що проблеми зі здоров’ям – це харчова алергія. Ми надіслали запит до Київської міської державної адміністрації з проханням надати інформацію про всі квартири, що були виділені забудовником у житловий фонд міста і розподілені серед людей, та орган надіслав нам відповідь, що це порушення закону «Про захист персональних даних». Хоча нас цікавили не їхні хвороби або сімейний стан, а розподіл комунального майна.

Якщо закон «Про доступ до публічної інформації» не працює, і вам не надають певну інформацію, залишаються олдскульні дідові засоби – робота з фігурантами розслідувань: інтерв’ю, телефонні дзвінки тощо. Повірте, контакти знайти не важко. В американських підприємців є чудовий вислів: «Все, що б ви не робили в бізнесі, зводиться до одного – спілкування з людьми». Усе виходить через спілкування. Якось фігурантом мого розслідування був наймолодший генерал України Сергій Краснокутський, і я розшукував номер його телефону близько трьох тижнів. Мені потрібно було взяти коментар, а він ховався й постійно перебував під охороною. Зрештою через одного з топ-менеджерів компанії «Київстар» вдалося дістати цей номер, але перед тим я опитав близько 70 людей. Та, як правило, дістати контакти не так вже й складно –фігуранти зазвичай з’являються на місці своєї роботи.

Інформацію можна отримувати й через суд, але для цього необхідно запастися терпінням. Наразі ми з колегами з Центру протидії корупції добиваємося через суд не отримання даних, а притягнення до відповідальності та відкриття кримінального впровадження стосовно заступника міністра Кабінету Міністрів Олега Паракуди за незаконне збагачення. І вже пройшло вісім місяців, і вже дві судові інстанції не задовільнили нашу заяву, ми подали документи в НАБУ. Але успішний досвід отримання інформації через суд є в моїх колег з Рівного, вони зробили класне розслідування про те, як судді, прокурори, СБУ-шники та «беркутівці» отримували квартири, що мали отримати чорнобильці, працівниці дитячих садків тощо.

Журналіст-розслідувач схожий скоріше на менеджера з продажу пилососів, аніж на працівника спецслужб, як може здаватися з того, що показують в голівудських фільмах. Більша частина роботи полягає в тому, що ти маєш ходити, спілкуватися, вмовляти, постійно надсилати запити, чекати на відповіді, телефонувати. І це безкінечний процес.

60% роботи телевізійного журналіста-розслідувача проходить «в полі», лише 40% – за комп’ютером у редакції. Хоча це залежить від специфіки. Наприклад, мої колеги з інтернет-проекту «Наші гроші» Олекса Шалайський і Юрій Ніконов є майстрами довершених сюжетів, «не виходячи з-за монітору». Але вони працюють в ніші антикорупційних розслідувань, а ми займаємося, крім того, ще й криміналом – вбивствами, пограбуваннями, терористичними атаками, військовими злочинами тощо. Тому ми просто не можемо дістати потрібну інформацію за комп’ютером – треба розмовляти з людьми.

Аби уникнути небезпеки для здоров’я чи життя під час проведення розслідування, варто працювати в команді. Якщо журналіст працює в групі, ділиться інформацією – шанс, що його «приберуть», зменшується. Бо можна «прибрати» одну людину, але не всю команду.

Я би не сподівався обійти, обдурити, «кинути» когось, аби отримати потрібну мені інформацію. Хоча кожен розслідувач індивідуально розставляє пріоритети. Просто я не вважаю це правильним.

Мета журналістського розслідування – дати відповідь на запитання «Хто?», а не посадити людину за грати. Але якщо у вас є докази – маєте право їх використовувати. От я не можу назвати Курченка бізнесменом. Я вважаю, що Цукерберг або Джобс – бізнесмени, бо вони заробили власною працею з нуля, а Курченко, Клименко і решта – крадії. Необхідно донести до людей правду, розповісти, хто вони є. А посадити – ніби не наша справа, хоча це нормально – надіслати запит до прокуратури та добиватися кримінальної відповідальності того чи іншого фігуранта. Ми живемо в такі часи.

Українські журналісти не можуть бути відстороненими, просто сидіти та спостерігати за ситуацією в країні, як, наприклад, журналісти Британії, де ВВС заснувало стандарти професії. Спочатку маємо навести лад, добитися перемоги правди, а тоді вже будемо відстороненими й об’єктивними.

Фото: прес-служба Docudays UA

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4908
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду