Про це та інше Андрій Куликов розповів під час майстер-класу Film.ua факультету курсу Skill Bill Start, організованого компаніями Media Resources Management (MRM) і Film.ua Group.

Відомий український теле- й радіоведучий, журналіст, голова правління «Громадського радіо» Андрій Куликов розповів про свій досвід роботи кореспондентом, редактором і ведучим прямих ефірів на телебаченні та радіо, окреслив основні прийоми, якими має володіти професійний журналіст, і назвав своїх улюблених персонажів українських політичних ток-шоу.

Він також наголосив, що проблеми української журналістики полягають не в низькій якості, а в завеликій кількості медіа в країні, абсолютна більшість із яких переслідують інтереси окремих людей, тобто своїх власників.

Крім того, пан Куликов зазначив, що з червня цього року припинить телевізійну діяльність на користь роботи на радіо.

Про «видовищність» радіо

За словами Андрія Куликова, лише 40 % інформації сприймається людиною через слух, а сучасний глядач усе більше дивиться телевізор «спиною», сприймаючи його як інтершум, що супроводжує побутові справи. Саме тому завдання кореспондента або ж ведучого — зацікавити слухача — стає дедалі складнішим. І тут велику роль відіграє не лише важливість інформації, поданої в ефір, але й інтонація, гра тембром голосу, влучні мовленнєві звороти, й цього журналіст найкраще може навчитися, працюючи на радіо.

Пан Куликов підкреслив, що принаймні половина з найуспішніших українських репортерів починали саме там: «Усім, хто хоче працювати на телебаченні, я раджу спершу піти на радіо, бо ніщо інше не навчає людину так володіти словом і так вміти користуватися обмеженим діапазоном виражальних засобів. Людині, яка успішно попрацювала на радіо й прийшла на телебачення, залишається єдине — усвідомити значення зображення».

«На українському телебаченні недостатньо уваги приділяють голосовому супроводу. Якщо у ведучих він часто на пристойному рівні, то в репортерів, зазвичай, із цим дуже важко. Тому часто-густо в сюжетах новин замість появи кореспондента ми бачимо купу логотипів, плашок, рухомих рядків й архівних кадрів. Сучасний український екран все більше “звужується”», — продовжив пан Куликов.

Не треба забувати й про поняття «видовищності» радіо (не дарма ж в англійській мові радіопрограма — це radio show), бо воно, не обмежуючи нашої фантазії такою мірою, як телебачення, що нав’язує чи пропонує образи, сприяє тому, що слухач сам починає творити зображення у своїй уяві.

Працюючи ж тележурналістом, найважливіше — не забувати про поставу, усвідомлювати свою роль і відповідальність перед споживачем інформації, бути винахідливим у пошуку локацій, ретельно прописувати текст і розкадровку перед зйомкою сюжету, хоча останнім часом на телебаченні все частіше застосовують іншу схему — пишуть текст до вже відзнятого відео.

Про основи інтерв’ю

Якщо говорити про основи професії журналіста, Андрій Куликов вважає, що важливою навичкою і для кореспондента, і для ведучого є вміння професійно брати інтерв’ю. Головною проблемою сучасного інтерв’юера, на його думку, є підготовлені заздалегідь питання, що зачитуються з аркуша або планшета. Пан Куликов наголосив, що це помилка, якої зазвичай не пробачають, бо вона вказує на неповагу до співрозмовника, непрофесійність і незацікавленість темою бесіди.

Ідеальне інтерв’ю виглядає так: журналіст ставить єдине, найголовніше запитання, а далі, виходячи з відповіді респондента, має розвивати розмову в тому напрямку, в якому йому потрібно. Якщо обов’язкових запитань більше, необхідно вміти вплести їх у діалог, а не постійно зазирати до заготовленого переліку. Для цього, щоправда, потрібна неабияка підготовка до інтерв’ю, детальне вивчення біографії героя, уміння володіти ходом розмови.

Додаткові прийоми: дивитися в очі, коли-не-коли кивати головою, нотувати найголовніше в блокнот.

Чи варто додавати, що якщо ви берете інтерв’ю в людини вашої ж професії, маєте готуватися ще ретельніше.

Про відмінності в британській та українській журналістиці

Працюючи на ВВС в Лондоні, Андрій Куликов найбільше дивувався тому, наскільки детально прописані всі права й обов’язки журналістів. Інколи це деякою мірою обмежує творчий порив, ініціативу та свободу, але всі заборони диктуються повагою до глядача й чіткими стандартами професії, чого повсякчас не вистачає в українських медіа.

Журналісти ВВС, наприклад, беручи коментар для відеосюжету, зобов’язані повідомити людину про те, коли він вийде, його хронометраж, чиї ще коментарі до нього потраплять, на яку тему будуть сюжети, що підуть в ефір перед і після цього коментаря.

Заборонено записувати дітей без дозволу батьків, уживати певні слова, які можуть образити релігійні почуття або почуття сексуальних меншин тощо.

Відмінність є і в банальному — наші кореспонденти часто на місці події під час зйомки сюжету вдягнені в те, в чому прийшли зранку на роботу. Тимчасом як професія вимагає завжди мати презентабельний вигляд, демонструючи глядачеві важливість події та журналістської роботи. І немає нічого складного в тому, щоби почепити на вішак у редакції жакет, який можна в будь-який момент одягти й мати пристойний і серйозний зовнішній вигляд.

«Журналістика, як і театр, починається з вішака», — зазначив доповідач.

Щодо якості подачі інформації, пан Куликов вважає, що принципової різниця між британськими та вітчизняними журналістами немає — всюди бувають як вдалі, так й абсолютно провальні матеріали, відеосюжети, проекти тощо. Але те, що в Україні занадто багато ЗМІ (в Британії лише п'ять загальнонаціональних телеканалів на 63 мільйони населення), абсолютна більшість із яких належать олігархам і не можуть уникнути зовнішніх впливів, — це велика проблема сучасної ситуації на вітчизняному медіаринку.

Про сучасні політичні ток-шоу та роль ведучого в них

Пан Куликов порівнює політичні ток-шоу з серіалами, де часто відомо не лише те, чим закінчиться історія в цілому, а й як завершиться окремий епізод. Ведучий такого формату має попри все поважати персонажів програми, добре знати їхню біографію та особливості, крім того, добре знати самого себе та власні реакції на ту чи іншу ситуацію.

Найважче — уникати беззмістовних дебатів, уміти вгамувати учасників дискусії, домогтися почути правду від політиків. Пан Куликов зізнався: щоразу за 10–15 хвилин до початку ефіру має розмови з гостями, щоб налаштувати їх на відверту бесіду без маніпуляцій глядачем.

Ведучий ток-шоу також повинен бути спокійним і стриманим у вираженні власних емоцій і думок. Хоча Андрій Куликов зазначив, що навіть нейтральний ведучий має дві-три теми або висловлювання, під час яких може не залишатися осторонь: «Для мене важкий момент, коли заперечується право українців на власну мову, культуру, державність. Ще один аспект, коли починається дискусія на рівні “твій батько служив в УПА і стріляв моєму батькові в спину”».

Відповідаючи на запитання про улюблених персонажів його програми, Андрій Куликов виділив Григорія Немирю та Нестора Шуфрича. Журналіст підкреслив: хай як він ставиться до них як до політичних діячів, але ці двоє завжди впевнені, переконливі, знають, що сказати та зробити, щоби захопити увагу глядача, заповнити ефір собою.

Зазвичай гості ток-шоу не стримують емоцій у прямому ефірі, часто ображаються на ведучого та керівників проекту. Варто зазначити, що деякі з персонажів приходять уже маючи на меті образитися й піти. Але всі вони, як правило, повертаються.

Доповідач під час майстер-класу продемонстрував різницю між ведучими політичних ток-шоу на прикладах найвідоміших проектів. Він зазначив, що Савік Шустер дуже професійно поводиться в кадрі, позиціює себе близьким до народу, й це виражено навіть технологічно — коли камера вихоплює його серед гостей студії та весь час показує на фоні людей. Тимчасом як Євгенія Кисельова творці ток-шоу «Велика політика» зображують людиною, що стоїть над іншими й знає більше за всіх. Щодо проекту «Свобода слова» з самим Куликовим, роль ведучого в ньому не так яскраво виражена, зауважив журналіст, його часто показують зі спини, що доводить просту істину: в форматному ток-шоу найлегше змінити саме ведучого. Бо найважливіше — команда, що створює проект.

«На телебаченні головних немає. І якщо ми хочемо виміряти значущість тієї чи іншої людини, то вона, на мою думку, виражається в готовності самовдосконалюватися, брати до уваги ту роботу, яку виконують твої колеги, і ніколи не забувати, що є глядачі, і, з одного боку, це величезна відповідальність, а з іншого — твоя підтримка. Бо ти працюєш саме для них», — підсумував пан Куликов.

Нещодавнє інтерв’ю Андрія Куликова «Детектору медіа» ви можете прочитати тут.

Фото - Media Resources Management