Головною подією в дні вшанування подій на Майдані в медіа стала публікація сайту Bird in Flight. В інтерв’ю «Иван Бубенчик: "Я убил их в затылок, это правда"» подано розмову з активістом Революції гідності. Прикметна публікація такими маніпулятивними складовими, як заголовок і лід до тексту. Крім того, як стверджують продюсер компанії 86 prokat – дистрибутора стрічки – Надія Парфан та режисер Володимир Тихий,  текст побудовано на вирваних із контексту фразах.

Організатором інтерв’ю виступила саме кінодистибуторська компанія 86 prokat, що опікується, зокрема, просуванням стрічки «Бранці». Втім, у тексті Bird in Flight про фільм згадується одним реченням.

У підсумку, на річницю Революції гідності всі кинулися читати текст, у якому Іван Бубенчик бездоказово практично звинувачено у кровопролиттях на Майдані. Адже він публічно заявив про те, що 20 лютого убив двох командирів «Беркута» і кільком вистрілив по ногах.

В той же час юристи, зокрема професор, представник України в Раді ООН із прав людини (2006-2010) Володимир Василенко, акцентують на тому, що дії Івана Бубенчика – спроба зупинити розстріл беззбройних учасників революції. І наважився він на цей крок після того, як на Майдані було вбито десятки людей. А залучений до експертної роботи над стрічкою «Бранці» військовий психолог Джон Тассей (John R. Tassey), який відомий, зокрема, публікаціями на тему терактів у США, дії Івана Бубенчика пояснює логікою військового. Як слідує із експертного висновку пана Тассея, активіст стріляв не через боягузтво і, як припускає психолог, не з політичних амбіцій, фінансової вигоди чи марнославства. «Ці постріли не можна трактувати як убивство. Смерть двох конкретних осіб, а не "стільки, скільки він мав куль" свідчить про стриманість і самоконтроль», – зазначив Джон Тассей.

Патронів Іван Бубенчик мав 75. Стріляв, як ішлося підчас дискусії після передпрокатної прем’єри «Бранців» у кінотеатрі «Жовтень», на Майдані не тільки цей активіст. Однак лише він уже два роки намагається публічно розповісти про свій вчинок.

Режисер стрічки «Бранці» Володимир Тихий знайомий з Іваном Бубенчиком та його оточенням уже рік. Характеризує його як людину, яка чимало сил поклала на Революцію гідності й участь у війні на Сході. 30 серпння під час бойових дій у селищі Піски Івана Бубенчика було поранено. Він воював у складі батальйону «Дніпро-1». Інший бік його героя, каже кінорежисер, – родина, відповідальне ставлення до людей і дитяча школа для рибалок.

Автор інтерв’ю зустрілася з Іваном Бубенчиком на річницю Майдану, аби поспілкуватися про рейтинговий матеріал сайту Bird in Flight. Як розповів активіст, у Києві він з однодумцями започатковує наступний Майдан, «який має стояти, доки не буде зламано систему».

 «Я хотів би почути,

чому він так вчинив по відношенню до солдата»

– Пане Іване, даруйте, але як сталося, що ви незнайомому журналісту почали розповідати особисті речі про Майдан – нехай і після завершення інтерв’ю?

̶  Бо мені представили його як гарного журналіста, порядну людину.

̶  Вавилонівці уже зафільмували, як ви намагаєтеся додзвонитися Івану Сіяку…

̶  Я вирішив з ним поспілкуватися: він зробив такий вчинок, в якому нема пристойності, порушені цінності людські. Це поза рамками журналістики.

Раз він шукав зі мною контакту, значить, він повинен відновити його. Я маю з ним зустрітися. Але він не йде на контакт. Я пробував дзвонити не тільки зі свого телефону, а й з телефонів своїх колег. Він все рівно не відповідає. Так, він переписується в фейсбуці. Але на прямий контакт зі мною він не йде.

̶  Що б ви сказали Івану, якби ця розмова відбулася?

̶  Те, що в мене є в душі. Я людина, яка дуже сильно поважає честь і совість. Я би як мінімум хотів би пояснити, що в нього відсутні ці почуття. Як мінімум, я хотів би почути його відповідь: чому він так вчинив по відношенню до солдата, який захищає свою Батьківщину і свій народ? Я дуже багато разів ризикував своїм життям. І я хотів би почути, як йому в тому статусі, коли він ображає саме таку людину. Хоча би з огляду на те, що він своїм життям не ризикував для свого народу і для своєї Батьківщини.

Він дуже підступно, шляхом обману вийшов зі мною на контакт. Для чого він зараз ховається?

̶  Чи склалося у вас враження під час тієї розмови, що Івану Сіяку дійсно небайдужа тема Майдану?

̶  Під час інтерв’ю я відчув, що ця розмова дуже йому потрібна. А вже після публікації інтерв’ю побачив, що він діяв за планом. Тобто, був умисел так поступити.

Він мене образив. І моя дружина, мої діти знають мене зовсім інакшим. А тут такий бруд. Мій син читає усі ці дискусії у фейсбуці. І в нього склалося враження, що це інтерв’ю ретельно планувалося, і що зараз той «журналіст» страшенно тішиться з бруду.

 «Я своїм прикладом показав, що навіть такий випадок

не треба приховувати»

̶  Ви кажете, що не дуже часто маєте справу з медіа. Читаєте газети, дивитесь телебачення?

̶  З газетами складніше, читати їх ніколи. Частіше дивлюся теленовини  ̶  країна в стані війни.

̶  Який канал дивитесь найчастіше?

̶  Зупинятися на рекламі каналу я не хочу. Мені подобаються канали, де велика кількість експертів висловлюють виключно свої думки. Дуже часто фахові і корисні. Мені важливо їх чути. Я ж не можу спілкуватися з цими людьми, наприклад, телефоном чи зустрітися з ними на вулиці.

Всі канали маніпулюють. Ми живемо у стані мишоловки і в ситуації, коли країна повністю узурпована новою злочинною владою. І цінності викинуті за межі держави.

– Рік тому вашу історію з Майдану ви розповіли журналістам Львівського телебачення. Чому вирішили поділитися нею?

– Оскільки з медіа я не дуже обізнаний, я про це особливо не розмірковував. Була річниця Майдану, мені важливо було донести до свого народу, що є такі люди, такі вчинки і є така історія. Мені важливо, щоб історію ніхто не перекручував. Тому що дуже багато небезпечних випадків, які трактуються різними істориками по-різному. Я не хотів, щоби хтось перекрутив маленький шматочок моєї правди.

– Як ваші знайомі відреагували на цей ефір?

– 99% – позитивно. Моя розповідь була подана в нейтральному ключі – журналісти просто надали мені можливість висловитися і більше нічого. Народ я свій вважаю мудрим, тоді як владу недолугою. Народ зреагував позитивно, тому що він є набагато вищим, ніж сьогоднішня влада Порошенка. Набагато більшого хоче, набагато більшого може. Порошенко затягує людство в кабалу СРСР, в кабалу узурпації, рабства, залежності.

Матеріал Зоряни якось не вибився з реального життя, не привернув такої великої уваги. А метою того «журналіста» було зробити сенсацію – відчувається накручений ритм, підготовлені механізми. Я думаю, ця сенсація не вийшла би тільки через такий заголовок. Мені здається, тут не обійшлося без підтримки певних ресурсів. Мабуть, у «журналіста» є зв’язки зі службами, які допомагають йому поширювати ту інформацію.

– А чи цікавилися раніше вашою історією інші ЗМІ?

– Розповідав, але таку інформацію ніхто не хоче доносити до людей. Крім Зоряни Тивін зі Львівського телебачення і крім Володимира Тихого ніхто не взяв на себе відповідальність подати це – може, не з усіма тонкостями, але так, щоби це було зрозуміло і відкрито. Скільки було зустрічей – всі бояться. Навіть книгу таку готували, у видавництві відмовилися друкувати.

– В інтерв’ю львівському виданню ви сказали, що подана в публікації Івана Сіяка інформація не відповідає дійсності. Але ж тези інтерв’ю багато в чому збігаються з тим, про що ви говорили у фільмі.

– Може, журналісти неправильно зрозуміли. Після виходу матеріалу до мене чимало журналістів зверталися з запитанням, чи то було інтерв’ю, чи взагалі придуманий матеріал. Я відповідав, що того, що в заголовку, в інтерв’ю не було. Що я перший стріляв, що я 20-го лютого спричинив план (розвитку подій на Майдані. – ДМ).

Я дивився на цей текст і згадував такі моменти, як те, коли «журналіст» сказав, що в Бога не вірить. Думав про те, що ця людина сама себе кинула на такі дороги, де нема цінностей.

– Чи ви бачите можливість захистити себе від такої «журналістики»? Чи не зупинить вас на цьому шляху, так би мовити, Bird in Flight?

– Після виходу цього інтерв’ю я цілий день не хотів спілкуватися. Але це не назавжди, від спілкування я не відмовляюся. Мені лише треба кілька днів, щоб я далі міг нормально говорити з журналістами. Цей випадок – урок. І мені навіть легше буде знаходити спільну мову з людьми, бо тепер трошки простіше буде зрозуміти, з якою людиною я буду спілкуватися, а з якою не буду.

– Чому ви хотіли донести вашу історію до всіх?

– Моє життя, мої життєві цінності не дають мені можливості мовчати в таких моментах. Самі дії мої, вони є дуже відповідальними, про це я і заявляю на весь світ. І я би хотів, щоби дуже багато людей прийняли те як приклад, як історію про неприховування важливих життєвих моментів. Про те, що не треба відвертатися й знімати з себе відповідальності, як дуже часто на війні роблять командири. Я своїм прикладом показав, що навіть такий випадок не треба приховувати.

Не по Божому, коли віруюча людина боїться або хитрить. Може, комусь і вдасться таким чином викрутитися, але то не є чисто. Те, що я зробив і те, що я сказав – мій спосіб показати, що можна жити й так. Я не хочу, щоби злочинці знищували мій народ. Я не хочу, щоби злочинці знищували мою націю. Я не хочу, щоби злочинці завойовували мою землю. Я не хочу, щоби такі, як Порошенко, приходили до влади. І тому я так вирішив – що боротимуся, як солдат.

Зі мною пробували говорити СБУшники, намагалися мене залякати. Я відповів, що даремно приїхали до мене.

– У п’ятницю стало відомо, що Генпрокуратура за вашою заявою веде розслідування: «Слідство має визначити, це було вбивство чи самооборона». Чи вже зверталися до вас представники прокуратури?

– Ні, не зверталися. І не звернуться, адже мають розуміти, що то злочинно з їхнього боку. Сьогодні в моїй країні на території Донеччини і Луганщини мої побратими вбивають терористів і не виникає ніяких питань, хто має окреслювати територію, якщо в Україні йде війна. Якщо дії внутрішніх військ були на сто відсотків злочинні по відношенню до свого народу, то які питання. У них питання мають бути до командирів «Беркута», до командирів внутрішніх військ, до Порошенка, медведчуків і всіх решта, до наволочі, яка є в моїй країні. А до мене які в них можуть бути питання? Я є солдат. Я зробив те, що зобов’язаний був зробити.

«Ми собі уявляли, як може сприйматися фільм.

Але виявилося, що то були наші фантазії»

– У фільмі йдеться про те, що ви опікуєтеся школою для рибалок. Звідки таке захоплення?

– З дитинства любив. Тепер навчаю цьому дітей, які тим цікавляться. Шкода, що місту складно зрозуміти, що воно повинно віддати водойму в користування дитячій школі. Для рибальства потрібне озеро, а в ньому – вода, а у воді потрібна риба, щоби діти могли ловити її. Ловити і відпускати: хочу навчати дітей тому, що не все потрібно тягнути до хати. Щось можна залишати для майбутнього, для дітей і внуків. Якщо ми все нестимемо до хати, гармонії не буде, все буде знищене нашими руками.

Щодо озера підготували всі необхідні документи в міськраді, там успішно їх загубили.

– Чим займалися до Майдану?

– Школою, подорожував. Фах військового розвідника дає можливість організовувати поїздки до Європи за невеликі гроші. Влаштовувався там на невелику роботу, щоби ставало на електрику, на харчування. Я мав дуже багато вільного часу. А моя сім’я не те, щоби шикувала, але істерик щодо нестачі грошей у нас ніколи не було.

– Під час зйомок фільму вам, напевне, було очевидно, що він і ваша історія викличе дуже сильний резонанс серед журналістів, глядачів і, можливо, змінить ваше життя. Чи говорив із вами про це Володимир Тихий, чи попереджав, що ЗМІ можуть скандалізувати тему?

– Таких розмов було дуже багато, на різних рівнях. Зрозуміло, що мовчати я би не зміг все рівно. Ми собі уявляли, як може сприйматися фільм. Але виявилося, що то були наші фантазії й більше нічого.

– Дистрибуторська компанія 86 prokat, що займається кінопрокатом стрічки «Бранці», працює в таких умовах, коли зібрати багато глядачів на документальне кіно непросто. Ринок монополізований, кінотеатрів мало. Для просування фільму кінопрокатники мають придумувати усілякі цікаві ходи. Чи не склалося у вас враження, що 86 prokat сама спровокувала бурхливі дискусії в медіа щодо фільму і щодо вашої історії зокрема?

– Мені Надію дуже шкода. Якось так вийшло, що саме вона познайомила мене з тим «журналістом», представила його з найпозитивніших моментів. А в дійсності вийшло зовсім по-інакшому. Вона все вибачається і вибачається. Вона не хотіла, щоби так вийшло.

Надію підставили так само, як і мене. Бо люди такого розміру, як ти сказала (2 см. – ДМ) не можуть бути настільки щирі, вони більш практичні і математичні.

Надя є молода, вона може помилитися. Мабуть, ті люди сказали їй про себе, що вони дуже хороші.

До речі, знаєте, яка була реакція на те інтерв’ю у Володимира Тихого? Він саме перебував у потязі. Каже: «Я ще не встиг почитати, але переглянув фото і зрозумів, що то буде жах». А фотографа мені представили як одного з найкращих.

– Це так і є! Олександр Чекменьов – чудовий фотограф і небайдужа людина. Своїм коштом видав фотокнигу «Донбас» про життя шахтарів. Чому ви усміхаєтеся?

– Бо ти говориш такі позитивні речі про нього, а по фотографіях я того позитиву не відчув. Його фотографії представлено непрофесійно. Чому він погодився на такий «проект»?

– З редакціями фотографи такого рівня мають справу, щоби отримувати зарплати. Але на повну силу в медіа талановиті автори працювати не можуть – фотографію в Україні не цінують. Для ЗМІ такі фотографи знімають одні фото, для власних проектів – зовсім інші, набагато глибші, більше вникають у те, якою людиноє є герой зйомки.

Редакція могла запросити всі фото зі зйомки Чекменьова і обрати ті, які найближчі до публікації. А він вплинути на вибір редактора не міг.

Фото – скріншот із відео «Вавилон’13” «Що сказав Бубенчик», репортаж 86 prokat із передпрокатної прем’єри фільму «Бранці» у кінотеатрі «Жовтень»