Наталя Нагорна, кореспондентка ТСН, у рамках фестивалю «Відкрита ніч - Дубль 18» поділилася своїм досвідом роботи в жанрі репортажу. Нагадаємо, «1+1 медіа» другий рік поспіль підтримує фестиваль і серед номінацій є не тільки традиційні кіно-, але й ТБ: промо/ рекламний ролик, короткометражний фільм «Моя Незалежність» і спеціальний репортаж. Термін прийому робіт на сайті продовжено до 7 червня.

Професійним журналістам-сценаристам-режисерам цей допис можна не читати. Там все, про що ви чудово знаєте. Все написане нижче - для тих, хто дуже хоче знімати спеціальні репортажі. Наприклад, для фестивалю «Відкрита ніч». Але не до кінця розуміє, чи все в його матеріалі зроблено так. І хоча я не до кінця впевнена, чи зможу правильно відрізнити спеціальний репортаж від неспеціального, але написала про те, що сама б хотіла, аби хтось пояснив, коли я знімала свої перші сюжети. Це навіть не поради. Це очевидні речі, які під час роботи чомусь забуваються.

Всі плани - за планом

Я завжди знала, як зробити свій сюжет близьким до ідеалу. Зазвичай, це знання приходило в той самий момент, коли сюжет уже вийшов в ефір. І нічого не можна змінити. І ти розумієш, що там можна було переробити так, а тут так, але вже пізно. Тому до зйомки ми маємо чітко розуміти, яка тема в нашого спеціального репортажу. Це не одне слово. Тему не можна формулювати одним словом. Тема не звучить як «війна», «онкохворі діти», «незалежність» чи «туберкульоз». Люди, які вчили мене, казали, що це має бути сім слів. Але я давно не рахувала. Ця тема може змінитися. На цікавішу або потрібнішу. Але вона від початку є. Крапка. Ми розуміємо, що ми знімаємо, куди ми їдемо, з ким спілкуємося. В дорозі все буде, скоріш за все, не так. Все буде несподіваніше. Не бійтеся змінити маршрут. Не лінуйтеся записати більше героїв своєї історії. Не дивуйтеся, що ваш погляд на все, що відбувається, може сильно змінитися. Хай у вас буде план зйомки, навіть коли все піде не за планом.

Знімайте

Найгірше, коли у вас не вистачає відео. Це означає лише те, що ви - ліниві, що ви зробили роботу погано і зараз буде качати відео з інтернету та ліпити графіку. Я в жодному разі не проти відео з соцмереж. І тільки за те, щоб пояснювати складні речі просто за допомогою графіки. Але я ненавиджу латати дірки. Якщо ви були на місці й не зняли - сором-сором-сором. Якщо написали текст і не віддивилися, що відео немає, - знову сором. Дивно розповідати 5 хвилин про людину, коли ви зняли лише інтерв'ю та перебивки «очі-руки». Правда? Робіть матеріал про те, що ви насправді зняли. З того відео, яке у вас точно є. І яке можна змонтувати так, щоб людей не знудило від немонтажних планів та жахливого монтажу. Відео - це наше багатство. Ще більше збагатити все це можуть тільки круті синхрони, інтершуми та історії.

Увімкніть камеру зайвий раз

Найкращі спеціальні репортажі зазвичай знімаються неспеціально. Ми завжди намагаємося зняти трохи більше. Беремо з собою ще одну камеру або ще дві. Маленькі, необов'язкові. Спілкуємося на маленькі аматорські з таксистами незнайомих міст. Знімаємо, якими дивними виглядають дороги інших областей. Іноді ваш шлях стає важливішим за пункт кінцевого призначення. Можливо, я просто люблю їздити, висунувши об'єктив за вікно. Цікаві історії розказують відвідувачі нічних закладів на телефонну камеру. Ми знімали багато людей просто так. Іноді так буває, що цих людей не стає. Але в нас залишається відео. Не так. У нас залишається пам'ять. Це начебто не наш обов'язок - ми не архіваріуси й не історики, але ми фіксуємо історію моменту. Знімаючи свою - знімайте зайве й зберігайте в архів. А перед монтажем - передивіться свої випадкові зйомки. Ваш спецрепортаж може стати зовсім іншим. І дефіцит відео відразу не такий гострий.

Зробіть собі монтаж

Перед тим, як буде написаний текст, я монтую свій сюжет. Іноді по відео, але обов'язково в голові. Це якась магія телебачення, але сюжети монтуються завжди в останню хвилину. Не вистачає півгодини. І перемонтовувати, аби зробити кращим репортаж, можна безкінечно. Ви можете уявляти собі справді хороший правильно змонтований сюжет. Але от ваш геніальний режисер монтажу робить із вашого хорошого - просто космос. Звісно, якщо у вас була можливість дати йому додаткові півгодини часу.

Не судилище

Це дуже складно, але спробуйте нікого не засуджувати у своєму репортажі. Назвати когось убивцею чи корупціонером - не ваша робота. Складніше - не називати людину героєм. Але теж можна впоратися. Я розкажу по секрету, що іноді на площах, стоячи на колінах, прощаються як із героями з тими, хто загинув під час перестрілки за «віджату» машину. А ще іноді людина розказує багато про свої подвиги й випадково виявляється, що не під'їхала й на 10 кілометрів до передової. А іноді найсміливіші хлопці передової, добровольці, які витримали найпотужніші обстріли, «кришують» контрабанду. Якщо сміливий польовий хірург вечорами лупить дружину, він хороший чи поганий? Я наводжу приклад війни, тому що він наразі найпоказовіший. Але це стосується всіх сфер. Просто змиріться з тим, що давати оцінки людям - не ваша робота.

Диявол у деталях

Ти приїжджаєш на місце зйомки і, можливо, маєш чітке уявлення, про що саме ти зніматимеш. Але вже на місті з'являються вони - деталі. І заповнюють собою все. Ти бачив, із яким апетитом старий солдат їсть борщ після важкого бою? Ти знімав, як зовсім молодий солдат перед розвідкою обіймає свого кота? Як по-особливому стікає віск у поминальних лампадках. Як складають маленькі іграшки на маленькі дитячі могили. Скільки коштує годинник на руці твого священика. У фермера-мільйонера на руках манікюр чи брудні нігті. Чиє слово важитиме більше в твоєму спеціальному репортажі - чистенького генерала чи засмальцьованого рядового з окопу? Я не знаю, які деталі будуть у вашому сюжеті. Це ж ваш спеціальний репортаж. Але просто хай вони там будуть.

Горобець закрив сонце

Але деталей не повинно бути забагато. Точніше, їх часто забагато. Телебачення - не гумове. В нас немає часу, аби показати кожну сльозу або посмішку. За емоцією важливо не втратити суті. Не перевантажуйте свого глядача емоціями настільки, щоб не було сил сприймати ще й інформацію. Поновлення обстрілів важливіше історії про покинутого собаку. Не дайте вашим справді яскравим деталям не розказати про важливе. Не дайте горобцям закрити сонце. У вас є тема, не згубіть.

Про людей

Це був не спеціальний репортаж. Це був просто репортаж. Але за час інтерв'ю тричі плакала я. І тричі - мій герой. Кожен про щось своє. Іноді ми зупиняли зйомку, а іноді - ні. Кожен репортаж розказує історії людей. Живих людей, яким болить. Або щасливих. Тих, хто втратили. Щось пережили. Ми чомусь вибрали саме їх, так? Не обов'язково, що після зйомок ви станете найкращими друзями. Можна просто записувати інтерв'ю, але можна зробити навпаки - спілкуватися, слухати, переживати. Не потрібно «вмирати» разом зі своїми героями щодня, але. Хай вам буде не байдуже на тих, про кого ви розказуєте.

Без страху

Знімати спеціальний репортаж завжди страшно. Навіть за великого досвіду можна боятися не справитися. Можна боятися розривів снарядів. Або сліз вдів. Або власної депресії. Іноді боїшся ставити питання, аби «не образити». Я припускаю, що хтось остерігається погонів із великими зірками чи високих крісел, але. Ваш страх - головний ворог будь-якого матеріалу. Неважливо, чого саме ви боїтеся. Не приміряйте кожен розрив міни на свої душевні рани. Іноді вдови хочуть поговорити; іноді ні. Ви не можете образити, якщо  ні в чому не винні. А високим чинам ви й узагалі нічого не винен. Споживач вашого матеріалу - глядач. Подобатися чинушам - не ваша робота. Я не можу пояснити, але сміливим щастить.

Обережно - діти!

Знімайте їх дуже обережно. Мені розповідали старші оператори, що на зйомку дітей у радянський час виділяли більше кіноплівки. Як і на тварин. Тому що їх знімати складніше. Але дітей знімати складніше не лише технічно. Вони безпосередні, вони можуть цікаво розповідати, вони завжди прикрасять кадр, але ми маємо зробити все, щоб не нашкодити їм. Знімаючи дітей, ми не наражаємо їх на небезпеку - це аксіома. Згода батьків, опікунів, педагогів - обов'язково.

Останнім героям

Погодьтеся, не допрацювати матеріал через геройство - велика тупість. Але вже дуже позитивний результат, коли автор спеціального репортажу в результаті своєї праці залишається живий та неушкоджений. Звичайно, гарні зйомки з висоти. Але якщо вже потім вас знімає пожежна команда, то це сором. Звісно, гарний інтершум, коли постріли зовсім поруч. Але давайте так, щоб, рятуючи вас, не загинуло півроти військових. Звісно, комусь може подобатися знімати похорони просто в лоба. Але навіщо? Аби вам надавали по потилиці родичі загиблих? Поважаєте інших, цінуєте своє життя та здоров'я - і все добре.

Снігурів - не їсти, немовлят - не розпинати

Не знімайте дурниць. От просто не знімайте і все. Дуже багато людей, які розповідатимуть вам неймовірні історії. Про те, як вони самотужки зупиняли танки. Або що їхня сусідка літає гола через димохід на пилососі. Неймовірні історії трапляються. Але не полінуйтеся подумати про докази. І просто ввімкнути здоровий глузд. Заздалегідь дякую від імені всіх глядачів.

Нетворча порада

Якщо ви збираєтеся знімати спеціальні репортажі - сходіть на курси першої невідкладної допомоги. І ходіть раз на півроку чи хоча б на рік. Можливо, це ніколи не знадобиться. Але це додасть вам впевненості в собі. Ви не повинні вміти врятувати світ, але можна спробувати допомогти тим, хто поруч. І собі теж. Це не про журналістику, але це по-дорослому. Хай буде. Начебто все.

Фото - www.youtube.com