На небі, певно, тільки й розмов, що про палець Скрипіна. «Та припиніть, скільки вже можна про палець!» - кажуть одні. «Справді, досить уже про палець», - погоджуються інші.

Принаймні, на землі десь так і є. На Львівському медіафорумі розвесела компанія «Громадського телебачення» опинилась у центрі уваги, затьмаривши своїх колишніх колег - новоявлених політиків, збуривши чимало дискусій, загравши на баяні, поговоривши про вічну тему «на букву П» і зірвавши море оплесків.

Хоча я б на їхньому місці з цього приводу не надто тішився.

Взимку умовна майданівська спільнота - найактивніший відсоток, безпосередньо залучений до протестів і готовий до змін у країні - згуртувалася навколо «Громадського» як одного зі своїх головних комунікаторів. Довіра до революційного стрім-тіві була такою беззастережною, що навіть пара проектів Банкової спромоглася розкрутитися, мімікрувавши під щось на кшталт «Громадського».

Майдан не міг тривати вічно. Всенародні улюбленці відмахувалися від запитання: «Що ви будете робити, коли нічого буде стрімити?». Обіцяли тематичні програми, спецпроекти, документалістику, розслідування й водночас наперед погоджуючись з утратою аудиторії. Дещо з обіцяного справді вийшло, й вийшло вельми пристойно. Та всі досягнення блякнуть на тлі скандалів, бурлеску й травестії. Слово «медіасрач» міцно асоціюється з людьми, які, презентуючи свій проект, обіцяли дотримуватися небачених в Україні високих стандартів.

Роман Скрипін, говорячи на медіафорумі про етику, попри суворі заперечення Андрія Куликова, раз у раз повертався до свого показаного Володимиру Олійнику пальця. Що підштовхує до думки, що Роман не лише любить себе загалом і кожен свій палець зокрема, а й що, крім пальця, Романові особливо немає про що розповісти.

Перепалка Данила Яневського з росіянкою привернула більше уваги за фільм «Контакт» (за переглядами на YouTube, щоправда, трохи йому поступається). Богдана Кутєпова частіше просять заграти на баяні, ніж розповісти, що він бачив у Донецьку (і він охоче грає). Це означає, що «Громадське» розійшлося зі своїм відсотком, що змінює країну. На зміну йому прийшли любителі попкорну.

Сам відсоток нікуди не дівся - він воює, допомагає фронту, заробляє на допомогу фронту, намагається продовжувати майданівські справи на місцях. Щоб утримати його, «Громадське» мало би стати волонтер-тіві. Натомість «громадським» для цієї громади (це тлумачення Зураб Аласанія, напевне, взяв у поважних західних експертів, мовляв, громадське у громади, а суспільне в суспільства) залишається фейсбук.

Людям name="__DdeLink__57_1843687348">in re не потрібне телебурмотіння й телеблимання як спосіб проведення дозвілля. На дозвіллі вони сплять. Споживання медіа для них - переважно неприємна необхідність. Вони мають повсякденну потребу в адекватній, старанно відфільтрованій та належним чином запакованій інформації, чіткому прозорому аналізі подій та, можливо, думках-дороговказах деяких людей, яким є що сказати.

В Україні немає медіа, які могли би повністю задовольнити цю потребу. Це і є головна незаповнена ніша українського медіапростору.

Мейнстримові медіа ніколи її не заповнять. Вона антикомерційна; ця аудиторія не тільки не дасть грошей, вона ще й попросить докинути, щоб усе-таки викупити той клятий тепловізор. У цій ніші можна працювати лише на волонтерських засадах.

Щоб виконувати місію служіння відсотку, який захищає і змінює країну, не обов'язково їхати в околиці війни (сучасним медіасуржиком це називається «в АТО») та ризикувати життям - є також маса кабінетної, редакційної роботи. Купа ще не розкритих і не розказаних історій, безліч нерозвінчаних фейків і нерозкритих таємниць.

Взяти на себе цю місію значить відмовитися від потурання своєму марнославству. Це виключає танці з ведмедями перед тією - безперечно, більшою, - частиною аудиторії, якій піднабридла війна і яка шукає скандалу та кумедії в нижній білизні улюблених телеведучих.

Це значить зачохлити баян, заховати палець, втягнути занадто гострий язик, побачити, як розходяться розчаровані любителі попкорну та медіасрачу, й узятися за роботу.

А стандарти - це лише принципи правильного пакування інформації, щоб вона доходила до споживача свіжою, повною, цілою й неушкодженою. Дискусія про стандарти, звичайно, не зашкодить, але відповісти може лише на запитання «як». Головні ж запитання - «навіщо» і «для кого».

Фото - YouTube