“Детектор медіа” продовжує вболівати за цей проект, сподіваючись на його обов’язкове продовження. Що не заперечує, на наш погляд, необхідність деяких змін у програмі, які б допомогли їй знайти адекватну увагу глядача.

Насправді, немає нічого дивного в тому, що інтелектуальна дискусія не лише як телевізійний жанр, але як спосіб творення думки та психологічна здатність і схильність вдаватися до непобутових роздумів, виявилась справжньою пасткою, в буквальному розумінні – “Останньою барикадою”, яку у прямому ефірі “1+1” раз у раз безславно залишають наші визнані пролетарі розумової праці. Саме ця пролетарська закваска способу мислення, здається, і позбавляє учасників програми тої бажаної у даному випадку умоглядності, відстороненості, абстрагованості мислення як процесу. І в той же час саме умоглядність уявлень про таке собі нічне інтелектуальне збіговисько зіграла недобрий жарт з авторами концепції програми “Остання баррикада”.

Отже, помилкою номер раз можна вважати надмірну кількість учасників. Не будемо, як герої відомого мультику, з’ясовувати кількісний склад поняття “куча”, але вісім – це точно забагато. Принаймні для того, щоб дискусія розвивалася спонтанно, як це практикується у програмі, не підпорядковуючись певній жорсткій умовній структурі.

Втім, подальший перелік прорахунків абсолютно недоцільній. Адже представлятиме собою точно таке порочне замкнене коло, як те, у якому за пресловутим круглим столом сидять вісім барикадників. Тобто, поки їх буде стільки, особовий склад учасників жодного значення не матиме. Як, зрештою, і нюанси формулювань запропонованих до обговорення тем. Цього, до речі, шкода найбільше.

Всі безперечні досконалості ведучих “Барикади” Михайла Бриниха та Марини Баранівської - лише зайві свідчення неадекватності замаху на розумовий слалом і тієї кучі малої, до якої все зводиться з першої ж репліки. Жодні вдалі дефініції не здатні підтримати рівень інтелектуального осягнення теми, коли замість того, щоб бути підтриманими, розвинутими, або спростованими, залишаються просто не почутими.

Отже, в результаті найбільш неадекватно виглядають саме найбільш обізнані в предметі розмови учасники програми, бо грунтовність погляду вимагає відповідного викладення, якому оточення не сприяє. Найбільш активні і самовпевнені , відповідно, виглядають доволі ексцентрично, щоб не сказати просто - комічно. І, нарешті, пристойно виглядають – найбільш соціально адаптовані, здатні бути адекватними не стільки меті та змісту, скільки - ситуації. Ситуація ж, реальна, а не декларована, вимагає, аби не втратити благопристойність, не надто перейматися а ні змістом, а ні метою. Досить влучної репліки з присмаком скепсису. Але й це вдається не всім, не завжди, і не з успіхом.

Саме у екстремальних для інтелектуала умовах скупченості відкриваються деякі особливості, що могли б залишитись непоміченими за більш комфортних умов. Ось, наприклад, одне спостереження за характерними ознаками барикадних баталій в залежності від тематичного спрямування. Якщо предмет розмови вказано більш-менш конкретно, знавці поводяться доволі стримано, бо обмежені рамками якщо і не невпевненості у власній обізнаності, то, принаймні, підозрюють у надмірній компетентності когось із співрозмовників.

Якщо ж тема, як у вчорашній програмі про свободу і гроші, нібито дозволяє кожному бути найпершим спеціалістом, то – лише тримайся. Тут вже інтелектуальне піднесення сягає справжніх вершин. Тобто зграя пролетарів розумової праці, відчужених від задіяних у нинішніх виробничих стосунках засобів виробництва, в компанії з успішними представниками середнього бізнесу, замість поринати в омріяні інтелектуальні хащі, намагалась компенсувати соціальну фрустрацію розв’язанням свіженьких “хто винний?” і “що робити?”. При цьому всує згадували Маркса, перебудову і ціни на комплексні обіди. Звичайно, хтось при цьому виглядав жалюгідно, хтось смішно, а хтось – адекватно і сумно. Ведучі ж зберігали довершеність підготовлених питань і невимушений вираз обличчя. Здається, образ забронзовілої діви-свободи в заставці програми слід доповнити портретом Маркса у студії. Ну визначає буття свідомість, і все!..

Можливо, тому, що ця барикада – не так остання, як одна з перших. І, принаймні, тепер зрозуміло, за що на ній треба битися.