Суто українські убивства

5 Серпня 2008
2687
5 Серпня 2008
10:19

Суто українські убивства

2687
Герой української кримінальної хроніки – п’яний маргінал середнього віку з ножем, сокирою чи іржавим пістолетом.
Суто українські убивства
Програми про злочини – чи не єдиний, крім випусків новин, вітчизняний телепродукт, що виробляється регулярно, незалежно від сезону. Ведучі та журналісти цих програм не розходяться на літні канікули. А продюсери цих проектів не ламають голову над тим, у якому форматі це все подавати з чергового вересня.
 
Я навмисне не називаю такі програми кримінальними хроніками. Бо, за великим рахунком, криміналу в звичному нам із телесеріалів вигляді ви тут не знайдете.
 
Що нам показують у іноземних (у тому числі – російських) кримінальних серіалах? Скоєно резонансний злочин: масове вбивство, замовне вбивство, серійне вбивство, у крайньому випадку – крадіжка раритету з приватної чи музейної колекції. Все це негайно потрапляє в кримінальну телехроніку. А репортери навіть починають проводити власне розслідування, інколи успішніше за міліцейське, інколи – ні.
 
Можливо, для країни – виробника такого серіалу існування подібних кримінальних хронік у телевізорі – реальність і даність. В Україні – хочеться вірити, що на щастя, – нічого подібного вже давно не відбувається. Принаймні, так свідчить формула «чого не показують по телевізору, немає в реальному житті». Вітчизняні криваві історії більше стосуються соціалки. Пускати одне одному кров без причини – це наш із вами сумний побут. Тому самі автори програм, що регулярно інформують нас про подібні випадки, не подають їх як суто кримінальні.
 
Так, «Надзвичайні новини» Костянтина Стогнія на IСTV – це, за його власним визначенням, насамперед тривожні новини. Програму «Свідок» із Олексієм Стеценком на НТН хоч і називають саме кримінальними новинами, та зі стежки чистого криміналу регулярно збочують її у соціально-побутовий бік. «Чорний квадрат»,телевізійний довгожитель, який виходить і на 5-му каналі, і на ТРК «Київ» – останнім часом тяжіє радше до моралізаторсько-аналітичного, аніж до резонансно-новинного формату.
 
Крім того, раз на тиждень 5 канал видає «Особливо небезпечно», «Резонанс» і «Територію закону» – програми, теж присвячені кримінальній тематиці, але з них лише остання наближається до класичних кримінальних хронік. Бо виробляє «Територію закону» ЦГЗ УМВС у м. Києві – офіційна міліцейська структура, яка має прямий і найкоротший доступ до актуальної оперативної інформації.
 
Порівнявши два щоденники – «Надзвичайні новини» і програму «Свідок», теми сюжетів у яких дуже рідко повторюються, можна скласти своєрідний рейтинг злочинів, типових для українського повсякдення. Отже, громадяни України:
 
- вбивають своїх і чужих бабусь та дідусів. Інколи через непорозуміння із заповітом, інколи – через особисту неприязнь. Трапляється, пенсіонери самі катруплять один одного. Причому якщо в бійці зійшлися просто пенсіонер і пенсіонер-інвалід, перемагає інвалід, озброєний власним протезом. Усі вбивства трапляються в стані алкогольного сп’яніння. Практично кожен убивця раніше відбував покарання. Злочини розкриваються по гарячих слідах не тому, що сищики в нас професійні, а тому, що злочинці не переймаються старанним прихованням скоєного злочину;
 
- вбивають, калічать, примушують до жебрацтва, тримають у антисанітарних умовах своїх та чужих дітей. Що менший вік дитини, то безжальніші злочинці. Все це коїться у стані перманентного алкогольного сп’яніння. П’яні матері забувають на вулиці візочки з немовлятами, поять грудних дітей самогоном, аби не кричали. Коханці п’яних матерів, як водиться – раніше судимі, можуть покалічити чи вбити їхніх дітей. Міліція та соціальні служби – і це показово! – безсилі;
 
- нападають на інших громадян України просто так, без причини. Можуть вискочити з кущів і вдарити дівчину ножем. Можуть взяти рушницю і постріляти сусідських квартирантів через паркан. Можуть розігнатися на своїх джипах і кілька разів навмисне переїхати пішохода, який їм не сподобався;
 
- потрапляють у ДТП, тонуть у річках та ставках;
 
- тримають у полоні та рабстві не лише громадян України, а й громадян інших країн. Узбеків, наприклад. Іноді примушують їх до рабської праці, але частіше просто обмежують свободу, замкнувши в клітці чи підвалі.
 
Загальну картину типової української злочинності розбавляють сюжети, яким місце у «жовтих» випусках новин. Так, 30 липня «Надзвичайні новини» розказали позбавлену логіки історію. Дві киянки, мама і донька-студентка, вже 5 (!) років добровільно живуть без світла та води. Сусіди зверху залили їх. Жінкам вдалося збити з винуватців компенсацію, та ремонт вони не роблять із принципу. Непридатна для життя смердюча квартира – речовий доказ того, що їх затопили. ЖЕК не проти визнати це і зробити там ремонт. Але вперті жінки не пускають у смердючу квартиру майстрів – вимагають, аби їм зробили перерахунок і списали всі борги за комунальні послуги, яких зі зрозумілих причин не надавали.
 
Новина ця справді не кримінальна, а тривожна. Суспільству, члени якого вважають нормальним із принципу жити в антисанітарних умовах, не потрібні організована злочинність та корупція. Не цей спрут підточує основи суспільства. Наші люди, мов міфічне чудовисько, готові зжерти самих себе.
 
Історія про принципових жінок виглядає ще більш безглуздою на фоні репортажів із підтоплених регіонів, які займають чільне місце в обох згаданих програмах. Вдумайтеся: п’ять років двоє упертюхів не бажають ремонтувати власний дах над головою, тимчасом як люди, які втратили все, готові швидше починати життя спочатку. Героїні згаданого сюжету та їм подібні не хочуть зрозуміти: свої проблеми простіше і швидше вирішити, коли вдома є світло, газ, вода, можна змити за собою та прийняти душ, і на стінах нема плісняви.
 
Окремо слід згадати кримінальні програми 5-го каналу. «Особливо небезпечно» – типовий продукт цього виробника. Зокрема, 29 липня тут укотре говорили загальні фрази про торгівлю людьми. Чиновники у своїх коментарях кивали на державу. Мовляв, нехай держава забезпечить громадян гідною роботою, тоді людей не продаватимуть в трудове та сексуальне рабство за кордон. А ось «Резонанс» із Наталею Власовою 30 липня приємно здивував. Не лише тим, що знімальна група змогла пробитися в одну з колоній, де відбувають довічне ув’язнення особливо небезпечні вбивці та ґвалтівники. Героями програми виявилися ті, чия бандитська слава припала на кримінальні 90-ті.
 
Про них, зокрема, робила свої «Кримінальні історії» знімальна група каналу ICTV в часи існування цього цікавого, хоча й дуже складного за виробництвом проекту. Наприклад, каявся у гріхах на камеру Олександр Куркай, який уславився тим, що підкидав своїм конкурентам по бандитському бізнесу відрізані голови. Або скаржився на адміністрацію Олександр Каверзін, на слуханні справи якого я був присутній, про якого написав свого часу кілька нарисів. Цей убивця чотири роки переховувався від міліції по всій Україні, а потім, коли став у камері інвалідом, вивчив на пам’ять свою багатотомну справу, цитуючи на суді будь-який аркуш з будь-якого тому.
 
Власне, цей випуск «Резонансу» – екскурс у минуле. Чого ми не бачимо в тривожно-кримінальних програмах? Результативної боротьби з організованою злочинністю, рейдерством, наркоманією, корупцією. Не певен, що цих явищ у нашій країні нема. Просто інформація про них недоступна. Або, швидше за все, з ними не борються чи боротьба нерезультативна.
 
Час від часу, звичайно, звучить: там затримали хабарника, там вилучили наркотики, там викорчували коноплю, там спробували пограбувати банк у нетверезому стані з наганом зразка 1916 року. Але це подається як поодинокі явища, а не як система. Мені, як і всім нам, хочеться вірити – це справді так. І серйозну злочинність у нас викорчували, як оті посіви коноплі. Тільки ми знаємо, що це неправда.
 
Тим не менше, українські кримінальні хроніки – це не шахрай, не кілер, не хабарник, не торговець наркотиками, не сутенер, а п’яний маргінал середнього віку з ножем, сокирою чи іржавим пістолетом. Якого легко вирахувати, просто засудити і про це відзвітувати. Начальству, журналістам, глядачам – усі будуть задоволені, що спіймали гада…
 
Є підозра, що найближчими роками наповнення кримінальних програм лишиться переважно соціально орієнтованим, і це так само будуть не окремі проекти, мета яких – висвітлення результатів боротьби з криміналом, а такі собі молодші брати випусків новин, куди за політикою, економікою та почасти культурою не втиснеш тривожну соціалку.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2687
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду