«Сьогодні починаємо із сумного», - приречено розпочала учора, 6 грудня, вечірній випуск теленовин на ТСН каналу «1+1» Людмила Добровольська. Коли починали із веселого? Щось не пригадується…

А от тихими родинними суботніми вечорами сердешні вітчизняні мас-медіа аби дещо вберегти вуха та, особливо, мозок глядачів для майбутніх випробувань, пов’язаних із черговими виборами, намагаються працювати у режимі «офф-лайн». Тобто, таким чином, щоб не сильно дратувати їх, телеглядачів, вони поблажливо не вмикають повну нищівну медійну потужність. Тому глибинний сенс почутого та побаченого вихідними доходить часом до свідомості переважної більшості звичайних глядачів, як правило, десь посередині рвучкого тижня. Поетапно. На другому етапі сприйняття. Знаєте, це такий телевізійний прийомчик мінливої медіасучасності. Як у «нової» ДАІ – зверніть увагу: щоб радар показував більше, даїшники почали непомітно, але із усіх ніг бігти назустріч вашому авто…

Саме суботами політичні партії проводять власні чепурні з'їзди і, звісно, обминути такі події майже неможливо. Їх показує телебачення: коли весело та охоче, коли вимушено та відверто кепкуючи. Не всі, але показує. Пам’ятаєте: знайомі обличчя – делегати, вони ж депутати та міністри, але щільно закутані у відповідну символіку, дружно підіймають відповідного ж кольору та спрямованості мандати. Це такий з’їздівський вітчизняний ритуал, ще від діда-прадіда. Репортажі з таких з’їздів стали прикрасами телевізійних субот. І оскільки партій у нас багато, то й прикраси ці, вочевидь, будуть тішити глядача іще довго.

Так от. Ближче до середини тижня, як правило, оговтуємося: а що ж, власне, показали нам на телеекранах, що відбулося?

Про завершення двоетапного з’їзду партії правлячої - НСНУ (був невеличкий тайм-аут між етапами, з тиждень) телевізійники повідомили ще в суботу, 3 грудня, ввечері - широко, яскраво та урочисто. Мовляв, список очолив Сам, і це, мовляв, легко аргументується. Шоправда, весь список партії оприлюднений не був. Потім, через інші засоби інформації, вдалося з'ясувати, що там дійсно блок. Ющенків. Бо їх у списку виявилося аж три. Так, це справа партії, це виключно й глибоко партійна справа, але ж і народ не сліпий, не глухий, не дурний. Чому ж тоді ЗМІ протягом року не розповіли глядачеві про те, які найближчі родичі Президента – його брат та племінник, йому, країні, партії, нарешті, допомагають у нелегкій справі? Бо із медіа відомо лише про те, як інші родичі та куми йому заважали, а він дратувався, хвилювався, ображався?

Деякі найбільш допитливі тележурналісти (як Данило Яневський із 5 каналу, в недільному, 4 грудня, ЧАСі) намагалися в ефірі дізнатися, навіщо номером 1 ставити в список НСНУ Президента, і так 99 відсотків глядачів знають, чия це партія. Їм відповідали: так треба. Підступно подумалося: ці люди давно б зробили так, щоб усім було добре, якби змогли домовитися, кому при цьому буде найкраще.

Лише вчора, 6 грудня, стало відомо, що Ющенко відмовився від почесного першого номеру. При цьому після перегляду вечірніх новин на більшості телеканалів, виникла дуже неприємна асоціація: якщо проти Юлії Тимошенко останнім часом створюють провокації невідомі вороги (то з запрошенням до Макдональдсу, то до якогось шоу на час з’їзду БЮТ), то проти Ющенка діють цілком відомі. Але «друзі». Із інформаційної ж діяльності наших медіа легко дійти висновку, що наша країна є країною із низьким рівнем здорового глузду на душу населення. Принаймні, так вважають деякі тележурналісти.

Якійсь сюрреалізм. Нас зомбують чи що?

Йдучи далі, так само легко та шизофренічно можна розмірковувати про наступне.

А може так і залишити в країні – два прокурора. Один одного будуть контролювати, один буде за схід відповідати, інший – за захід. Один буде розслідувати справу Гонгадзе. Інший – справу по отруєнню Ющенка чи іще щось. Один працює зранку, другий – по обіді. Один в передвиборчому списку опозиції поруч із недавніми «фігурантами», інший – у провладній команді. Один – добрий прокурор, а другий – лихий…

Можливо, тоді система запрацює так, що кожна повістка до суду буде запрошенням на торжество справедливості? Від етапу до етапу…

Здається, що йде велетенський сюрреалістичний експеримент над власним народом. Під гаслами свободи, звісно. Причому засобами ЗМІ нам доводять, що свобода - не у відсутності зобов’язань, а в можливості обирати перед ким краще за все їх нести.

Погано живуть ті, хто все життя лише збирається жити. Цю істину ми з допомогою наших медіа точно довели всьому світові.

На другому році нашої революції, на другому, так би мовити, її етапі.

Володимир Килинич, для "Детектор медіа"

Читайте також:

Vox populi или пук-с во поле?

Топ-подія року у потоці політбанальностей