Ця відставка вкрай негативно позначилася на обох її головних учасниках – Президентові та самій Тимошенко, та на їхньому політичному потенціалові.

Сама Тимошенко витрачатиме зусилля на боротьбу з „олігархами в оточенні Президента”, замість того, щоб впевнено закріплювати перемогу „помаранчевих” та застосовувати свої ресурси до більш конструктивних справ.

Натомість, Президент позбувся одного з найбільш лояльних прем‘єрів, які взагалі можливі в українській ситуації. Хоча Президент звинуватив Уряд Тимошенко в „піарі”, її самої це стосується у значно меншій мірі, ніж міністрів та віце-прем‘єрів. Між тим, усі вони пройшли не за квотою Тимошенко.

Тимошенко була з Ющенком у найскладніші часи – і була не „в тилу”, а на передовій. Її заклик в ніч з 21 на 22 листопада вийти на Майдан, коли більшість інших лідерів „помаранчевих” перебували в шоковому стані, влучив у ціль і досяг свого.

На загал, Тимошенко постійно демонструвала такий рівень лояльності Ющенку, який, можливо, вже жоден «нетехнічний» прем‘єр робити не буде.

Зовсім незабаром має вступити у силу політична реформа, тож Президент, ймовірно, ще матиме чимало нагод побачити зради своїх нинішніх „друзів”, значно пасивніших в часи Помаранчевої революції, ніж Тимошенко, однак бурхливо „активних” навколо Президента сьогодні.

Крім того, Президент виступив у якості особи, що приймає рішення спонтанно й емоційно, під впливом ситуативних чинників (він сам зізнався в цьому, коли визнав, що спочатку не хотів звільняти Тимошенко).

Також така кадрова політика, коли під один гребінець і „під гарячу руку” потрапляють і винні і не винні, відверто не додає авторитету кадровій політиці Президента.

Найголовнішим стало те, що відставка Тимошенко надзвичайно зашкодила всій справі Помаранчевій революції, підважила її ідеологічні установи, зменшила силі переможців, додала сил супротивникам та, фактично, дезорієнтувала помаранчевий електорат напередодні вкрай важливої для країни події – парламентських виборів.

Крім того, така розв‘язка продемонструвала якості вже не лише Президента, але всієї помаранчевої еліти, не спроможної знайти всередині себе патріотичне, доцільне і корисне для країни, а не для „себе, улюблених” рішення. Такі якості нової еліти стали очевидними і для власних громадян, і для іноземців, тобто, підірвали і внутрішньополітичні, і зовнішньополітичні позиції держави. Варто почитати саркастичні коментарі іноземної преси, щоб зрозуміти, який подарунок зробила українська влада нашим недругам.

За свої десятки мільйонів доларів (чи рублів) їм не вдалося б організувати таку дискредитацію України, яку організувала українська влада, солідарно відповідальна за все це.

Крім того, вкрай важливий момент – вочевидь, у результаті відставки Тимошенко загроза для життя Президента зросте. Адже тепер, у разі загибелі Президента, за Конституцією його повноваження мав би виконувати Прем‘єр-міністр. Вочевидь, Юрій Єхануров не зможе ефективно протистояти в такому разі внутрішнім і зовнішнім загрозам та втримати ситуацію в разі спроб її серйозної дестабілізації, внутрішніх чи, тим більше, зовнішніх.

Популярність та авторитет є за значенням таким же ресурсом влади, як і фінанси та силові органи. Тому міняти Тимошенко з підтримкою в 50 % на Єханурова з підтримкою в 3% означає зменшення дієздатності влади на певних ділянках у рази.

Тепер у Народного союзу „Наша Україна” єдина надія – на міністра МВС Юрія Луценка, який може очолити список і спробувати витягнути цю політичну силу хоча б на другу-третю позицію.

І все це трапилося через кількох осіб, які мають нульовий авторитет серед населення, значно менші, ніж у Тимошенко, заслуги в боротьбі з кучмізмом, масу персональних вад та лише один унікальний плюс – хорошу роботу ліктями навколо Ющенка.

Здається, за нормальної ситуації вага таких „мотивацій” для національних інтересів не може стати причиною такого ослаблення держави і здобутків Помаранчевої революції, яке трапилося в результаті відставки Тимошенко.

Тому можна запропонувати неймовірне, але єдине можливе і логічно витримане пояснення цієї події.

У той день мав місце значний спалах сонячної активності, що, за словами Порошенка, зашкодило „комунікації членів команди”. Підтверджений факт – у Москві в цей день втричі зросла кількість самогубств. У цьому кроці української влади теж є щось самогубче.

А якщо вже зовсім серйозно – то не все так погано. Спалахи на Сонці минають.

Тому і Президентові, і Юлії Тимошенко треба визнати свої помилки, закінчити анекдот з поверненням до влади кучмістів через уряд Єханурова, та повернути Юлію Тимошенко на чоло уряду, на цей раз вкрай ретельно сформованого з демократів і професіоналів. Принаймні, це має статися хоча б після парламентських виборів, які обидві команди мають пройти саме паралельно, як це було у 2002-му, і ні в якому разі не перпендикулярно.