Прибігла Зіна Підалькіна в „Бабуїн” на презентацію книги Юрія Макарова „Секс и город Киев. Мужской взгляд” та побачила, що у „Бабуїні” зібралися ледь не самі кралечки і більшість з них вельми юного віку. „Крові червоної схотіли дівчатка-журналістки.... Свіжачка скандального... – подумала Підалькіна, бо назва книги жовтизну передбачала – На „ секс” збіглися до „невиправного серцежера” (цитата з книги – читай на стoр. 7)”. По правді, слово „секс” від серйозного лиця каналу „1+1” інтригувало й Зіну.

Хутко пробігла вона по кав'ярні. І редактора журналу „Оптимум” Юрка Володарського – тусовщика знаного - вгледіла. „А що, Юрко? – підскочила - Ти приплентався сюди, бо теж назвою книги заінтригувався?” Той всміхнувся загадково й мовив: „Нет, Зиночка. Макаров просто человек хороший, душевный... Мы все такие. Конечно, можно делать всякие глупости, но люди мы хорошие. (реагуючи на тицяння Зіни в обкладинку книги) Тут же письма к женщинам и для женщин. А я тут при чем? Я редактирую глянцевый журнал для мужчин и, как мне кажется, то, что я делаю, сродни тому, что написал Юрий Владимирович”.

Папараци Кирило Кисляков підскочив до столикa, на Зіну техніку направив. Замахала руками дівка, а Кирил їй: „Месть за то, что пишешь обо мне. Чтоб знала”. І клацнув, зафіксував для історії журналісту „ТК”. „А що тебе сюди привело, Кириле?” – до фотографа знаного клеїтися почала дівка. „Работа” – відмахнувся чорнявий хлопець і камеру на Підалькіну спрямував, від запитань за нею, як за щитом лицарським, сховався. „А назва книжки тобі – як?” – не вгамовувалася Підалькіна. „Название слабо отожествляется с Макаровым”, – кинув Зінці Кирило і побіг фотографувати.

А тут назустріч Зіні піар-менеджер харківського видавництва „Фоліо”, яке про секс Юрія Макарова книжку видало, Яна Алтухова. І така вона кралечка файна, що не стрималася Зіна, диктофон на неї направила: „Мне не нравится такого рода литература, – каже Яна та чарівно всміхається. - Я не читаю глянцевые журналы. Хотя, с другой стороны, занятно узнать мысли мужчины, который всегда вызывает интерес... (пауза) Что касается секса в Киeве, думаю, что он где-то есть. Хотелось бы, чтобы подобные вещи больше практиковались, а не теоретизировались в книгах”.

Не встигла Підалькіна репліку записати, як за столом для промов герой вечірки - Юрій Макаров - виник, у світлому костюмі з краваткою, джентельмен та й годі. А поруч Олександр Красовицький – директор "Фоліо".

Ю.М. (вступаючи після промови Красовицького, слова якого диктофон через кепський звук в „Бабуїні” не записав): - Мне жаль, что отсутствуют представители «Женского журнала» (далі „ЖЖ”). Эта серия очерков родилась случайно. С одной стороны - из заказов «ЖЖ», которому просто нужно чем-то заполнять свои страницы, с другой – из почти врожденной любви к французской культуре. Первая книжка, которую я прочел по-французски – «Письма к незнакомке» Андре Моруа. Моя книга - литературная перекличка...

Что касается названия, то его придумал Александр Красовицкий. Он понимает не только в литературе, а и в книжном рынке и решил, что название «Письма к незнакомке» продаваться не будет, а «Секс и город Киев. Мужской взгляд” - будет. Но в книге секса, как и в Советском Союзе, почти нет. Поэтому, если кто-то думает, что это будет про ЭТО – пусть знает, что это литературная мистификация.

Тут Підалькіна ледь не сконала. „Знов брехня – мовила – Купець купуватиме секс на обкладинці від Макарова, як раніше телеглядач правду на „ТБ”, а в середині – пшик?”. Кинула погляд на книжку, а там - на червоному шахматному тлі Макаров у червоній краватці та чорному блискучому костюмі стоїть і в руках цигарку, мов денді, тримає, а слово „СЕКС” – білим по червоному - крупно. „Що ж це, виходить? – текли думки – Адже ж Юрій Макаров, буцімто, „за старими заслугами” інтелектуальним лицем українського ефіру вважається. А тут жовтизни присмак негарний. І видно, що продукт читацький з одного боку пристойним хочуть видати, а з іншого – масам втюхати”. Збагнула Зіна, що якби натомість цигарки в руці у Юрія Макарова був якийсь витвір із секс-шопу (вібратор, скажімо), то книжка, певно, бестселером стала. "І чому Олександр Красовицький не врахував цього моменту? – не могла зупинити потік свідомості Зіна – І хіба Юра Макаров став вже таким нікудишнім ведучим, що без сенсації бульварної його думки "не прокатять?"

Ю.М. (продовжуючи відкривати таємниці творчі): - Между мной и лирическим героем есть дистанция. Это вымышленный герой, который дает советы. Он очень умный, вежливый, тонкий. Здесь есть реальные истории, но я пытался их так завуалировать, чтобы люди, узнав себя, не обиделись, не подумали, что я употребил их доверием.

„Бісова толерантніть!” – ледь не скрикнула Зіна. Розуміла, що бажання усім подобатись, і буцімто страх образити когось і призводить до того, що життя з його протиріччями тікає з творів. А витвори стають прісними і до жаху нудними – ні те, ні се.

Ю.М. (відповідаючи на запитання щодо телебачення): - За ничтожными исключениями, человек, проработавший много лет на телевидении, становится неинтересен. Я с ужасом наблюдаю это за множеством телевизионных персонажей. И надо быть готовым к такому повороту. Я допускаю, что если вдруг в какой-то прекрасный момент мне придется оказаться за кадром, я могу, к примеру, заняться письмом.

Ю.М. (про мову державну): - Если читать книжки, вышедшие в Париже или Нью-Йорке – считается делом хорошим, то нелепо не хотеть читать книжки, вышедшие в Москве. Но обращаться к российскому читателю я не могу, так как не воспринимаю Россию как свою страну. Но и прозу по-украински писать я не могу. Мне не хватает той гибкости, того богатства языка, того количества синонимов, той естественности и природности, которое бы оправдало мое писание по-украински.

У цей момент Зіна запідозрила ведучого „1+1” у лицемірстві. Тим паче, не можна було сказати, що „Секс і місто Київ” просто рясніло багатством синонімів. Ні.

Ю.М. (переходячи на українську, бо журналістка наполегливо задавала запитання рідною): - По-перше, ці нариси писалися для російськомовного „Жіночого Журналу”. А ще: серед своїх знайомих я не зустрічав людей, які однаково гарно спілкуються і російською, і українською мовами. Якщо треба для ринку, можна й перекласти на українську. Думаю, що це буде повноцінний український продукт. Ми ж відійшли від того мислення, що російськомовні українці – не зовсім українці. Я не відчуваю ніякого комплексу меншовартості, коли пишу російською.

Зіна вирішила в мовні питання не занурюватися, бо поки Юрій Макаров відповідав на запитання, їй вдалося прочитати декілька його „листів”. І не змогла збагнути Підалькіна, для якої публіки це написано. Якщо для масової, то занадто стерильно, моралізаторськи, а тому й нудно, смішно. Для елітарної – але та не стане рефлексії „порядної” людини на тему сексу чи кохання читати, а просто візьме оригінал Андре Моруа. Тож iз цим запитаням і диктофоном пішла Зіна до Юрія Макарова після конференції.

Ю.М.: - Мы должны сначала договориться, что такое элитарная публика и что такое массовая.

З.П.: - Елітарна – це інтелектуальна.

Ю.М.: (сміючись) - Это же шутка. Игра.

З.П.: - Гра з ким?

Ю.М.: - С собой. Со знакомыми женщинами, с незнакомыми. С общекультурной ситуацией. Я надеюсь, что вы, прочтя книгу, не подумаете, что я на полном серьезе, на голубом глазу буду поучать как жить, давать полезные советы...

З.П.: (не розуміючи, про що йдеться, бо гри в тексті не відчувалося): - Може, ви себе Дон Жуаном вважаєте?

Ю.М.: - Я бы переформулировал вопрос: есть ли у вас подтверждения вашим внутренним претензиям на статус Дон Жуана? Я не отношусь к женщине как к трофею. Мне скучно тратить время, силы, чтобы только охмурить и заполнить очередную строчку в донжуанском списке... Как правило, такие отношения заканчиваются грустно для мужчин, которые вот так себя ведут.

З.П.: - А для жінок?

Ю.М.: - Нет.

З.П. (згадуючи, як зазвичай болісно й трагічно її подруги переживають розрив з чоловіками, здивовано): - Чому?

Ю.М. (впадаючи в протиріччя): - Потому что такой мужчина выбирает адресат, для которого все это тоже не очень важно. Опытные бабники редко позволяют себе соблазнять в расчете на серьезные отношения. Серьезные отношения ими воспринимаются нарушением правил.

З.П. (спантеличено): - Може, вартувало б написати чоловічий погляд на проблеми чоловіків, бо по всьому видно, ви на них знаєтеся.

Ю.М.: - Некоторые утверждают, что и в женских неплохо.

„Дивно!.. – мовила Підалькіна, бо в неї лишилося відчуття, що Юрій Макаров не вельми орієнтується, який рік на дворі. Він ніби законсервувався як взірець телеведучого допомаранчевого періоду. Того часу, коли телевізійникам не треба було шукати контакту з народом, бо і так той будь-яке лайно зжере. Але ж помаранчеві події довели, що це не зовсім так.

У книжці Юрія Макарова Зіна знайшла лише зашорений стереотипами телевізійного мила та суспільними табу погляд. Виходило, що Юрій Макаров і справді грав, але з собою. Він навіть зумів сам себе в своєму ж тексті процитувати. (читай на стор. 112). Майже чверть книжки – це інтерв’ю з самим автором. „Якийсь літературний ексгібіціонізм. І кому це буде цікаво читати?» – озирнулася Підалькіна навколо, і побачила безліч молодих людей, які жили розкутим життям, і збагнула, що їм однозначно заяложений секс нецікавий. „А для кого ж творєніє?”, – розгубилася, бо Юрій називав своє дітище літературою.

„Це все одно, що телевiзійне мило називати кінематографом, – розмірковувала Підалькіна. - Яке відношення мають „жовті” роздуми в глянцевому журналі до літератури? Тим паче, коли про сексуальні стосунки пише немолодий, вихований радянськими табу, чоловік, який створив імідж шляхетної, порядної та інтелігентної людини. І книга про секс з цим іміджем, як показали опитування, для багатьох не стикуються. Це просто криза жанру – криза цілої ТБ-епохи”...

І збагнула Зіна, що aні вона, aні дівчата, прийшовши за свіжою кров’ю, так і не отримають своїх яскраво-червоних вражень. І лише тому, що Юрій Макаров голубих – дворянських кровей (читай на стор. 211) і червоного свіжака та життєдайної еротики тут годі шукати, бо це просто історичне минуле.

Р.S. від «Детектор медіа»: – Напевнo, далеко не всі наші читачі поділяють думку Зіни Підалькіної щодо нової книжки Юрія Макарова та й, взагалі, ролі цього неординарного тележурналіста та письменника у сучасному телевізійному та культурному процесі. Будемо раді надрукувати й інші точки зору, а також відповіді на запитання «ТК»: - Наскільки телевізійний образ людини примушує і її саму, і оточуючих до певних стереотипів у сприйнятті того, що вона робить в інших галузях мистецтва, культури, науки? Чи може імідж «з’їсти особистість», зі всіма її неоднозначностями, протиріччями, загадками?

Читайте також:

"Лікарю, мене ігнорують…"

Світські ігри дорослих людей

Юрій Макаров: «Умняк» бажано робити так, щоби від нього не можна було відірватися»

Як я “зіпсував” собі відпустку, читаючи Юрія Макарова з Антоном Мухарським