Театр став на захист свого художнього керівника Михайла Резніковича, відправив відкритого листа Президенту Ющенку, який підписало 226 працівників. У вівторок, 5 квітня, протягом двох годин відкритих зборів в одному з найбільших театральних колективів країни пресі розповідали про те, від кого треба захищати російську драму.

Спочатку говорили про революційну піну й те, що коли рубають ліс, то летять цурпалки. Потім про те, що деякі розпорядження нової влади, йшлося про Міністерство культури, викликають тривогу: зокрема, заяви про розпуск деяких театрів (“Вони хочуть розпустити театри в “глибинці” – скажіть, де в Україні глибинка?), відміну звань (вони хочуть позбавити митців тих мізерних надбавок, які вони отримують за звання “заслужений” та “народний”), розподіл повноважень художнього керівника і директора (“Наш театр уже пережив період групувань – люди директора проти людей головного режисера…”).

Про все це м’яко, інтелігентно й багатослівно говорила режисер Ірина Дука. З хвилюванням в голосі й із відчаєм в очах. Дбайливо розставляючи акценти. Вона не відкидала: “Так, театр останні роки був обласканий владою, але все це не тільки для нас, а й для майбутніх поколінь. Ніхто за ці гроші собі дач не будував”.

Які дачі? Причому тут дачі? Потім ще в промовах вигулькнуть “гуртожиток” та “театральна прибудова”, - про це, як і про дачі, ніхто в залі не запитував. Чому про це заговорили? Бо в театрі працює Генпрокуратура. Як оголошено було на зборах: офіційно звинувачення не висунуто, зроблено тільки виїмку документів. “Розкрадань, звичайно, немає, - запевнила Ірина Дука,- але ж можуть бути порушення”. Перевірка, звісно, річ неприємна, але, слід визнати, цілком законна. Працюючи в багатьох виданнях, які тільки й робили, що весь час перевіряли (приміром, в газеті “День” в 1999 - 2000-му роках найрізноманітніші перевірки йшли майже безперевно), знаю із власного досвіду, що це нервовий момент здебільшого для бухгалтерії та господарського керівництва, але не для творчих працівників. Щодо театру, то незрозуміло, чому, якщо Генпрокуратура ще не зробила ніяких висновків, сам факт її перевірки викликав громадське обурення? І як це пов’язано із відміною звань, розподілом повноважень і закриттям театрів у глибинці?

Своє пояснення ситуації дав відомий актор Кирило Кашликов. Він розповів про листа, який надійшов з Міністерства культури на адресу театру. В листі, адресованому актрисі Ользі Сумській, сповіщалося, що Мінкульт розгляне запропоновані нею кандидатури на посади худрука та директора театру Поляніна та Роговцевої. За його ж словами, такі факти, як робота в театрі Генпрокуратури, наказ про розподіл повноважень і лист є свідченням того, що влада збирається зруйнувати театр. Причина – політика.

Всі, хто виступав далі, говорили дуже добре. Дуже переконливо. Як великі актори, які вміють тримати паузи і грамотно інтонувати. Цитували класиків і великих людей. Давид Бабаєв, наприклад, Наполеона цитував. Починали зазвичай з того, хто скільки сезонів віддав театру. Потім ішлося про те, що розподіл повноважень директора і головного режисера є управлінським абсурдом, як і будь-які наскоки на репертуарний театр (воно й зрозуміло: репертуарний театр – це соціальні гарантії, я би теж соціальні гарантії без бою не віддавала), а от далі – про політичний підтекст: “Чи було би все це, якби Михайло Юрійович був довіреною особою не Януковича, а Ющенка?”.

Азарт захоплював. Слово “демократія” вимовляли дедалі саркастичніше. Корифеї, які відслужили у театрі понад 50 сезонів, говорили, що такого тиску на театр не було навіть у 37-му (Подумалось: “Тоді просто розстрілювали…”, але, зрештою, ми всі можемо знати про це тільки з документів…). “Поки театр не знищують, - запевняв інший актор, - знищують його лідера. Так знищували Курбаса, так знищували Мейерхольда…” (Але дозвольте: по-перше, Курбаса, по-друге, Мейерхольда, по-третє – не так…). Апофеоз: “Я народний артист антинародного демократичного режиму”.

Умовили виступити Резніковича. Він теж витримав паузу. Михайло Юрійович говорив дуже тихо. Але чітко, ясно, інтелігентно. Він сказав, що мав зустріч із міністром культури і розповів їй, чому театр Лесі Українки називається іменем Лесі Українки. Процитував Соловйова. Сповістив присутніх, що вони з міністром не знайшли спільної думки у питанні розподілу повноважень. Зал слухав, затамувавши подих (інакше не було би чути), а потім зірвався оплесками.

Я сиділа і думала: так переконливо серед нових лідерів вміє говорити хіба що Тимошенко, тож будь-яка дискусія з інтелігентними опонентами, причому опонентами емоційними та впливовими (театр, між іншим, зібрав підписи на свій захист у таких московських колег, як Кирил Лавров, Галина Волчек, Олег Басилашвілі, Олександр Калягін…), для нової влади буде архіскладною. І вона ще більше її ускладнює директивами в дусі “про розподіл повноважень”.

До речі, норму про розподіл повноважень ще не затверджено. Як прокоментувала радник міністра культури з питань зв’язків з громадськістю Оксана Мельничук: підготовано “Закон про театр”, в якому запропоновано дану норму, однак ще є час і для фахових обговорень, плюс перед прийняттям Закону ще будуть громадські слухання у ВР, там можна виступити й озвучити свої аргументи “за” чи “проти”.

Щодо Генпрокуратури, то вона є іншою гілкою владою і періодично провадить перевірки, не звітуючи перед Мінкультом (журналісти “Репортера”, Новий канал, розшукали міністра культури у відрядженні на Хортиці, синхрон пані Білозір вніс остаточну ясність: Генпрокуратура проводить перевірку усіх державних установ, як було затверджено на одному з перших засідань нового Кабміну (автор сюжету Олена Єремєєва)). Щодо листа Ольги Сумської, то пані Мельничук підтвердила, що Мінкультури провадить опитування серед громадськості, щодо того, хто міг би обіймати керівні посади у провідних національних художніх колективах. Серед інших запитали відому актрису Ольгу Сумську – та відповіла. Їй надіслали офіційне повідомлення щодо того, що її думку враховано (коментар Ольги Сумської можна було бачити в сюжеті ICTV (автор Світлана Козирєва)). А тепер уже мені хочеться переадресувати питання: “Чи було би все це (збори, нервові виправдовування, ядучі інвективи, демагогічні звинувачення на адресу їхньої демократі, збирання підписів у московських колег…) , якби Михайло Юрійович був довіреною особою не Януковича, а Ющенка?” .

Мені цікаво, хтось пояснив Волчек чи Калягіну, що вони підписали листа за те, щоби в українських національних колективах не було розподілу повноважень між худруком та директором? А щодо театрів “у глибинці” – то місцеві театри підпорядковуються місцевим органам влади, а не Мінкульту, тому Міністерство просто не може нічого розпускати.

Приємно, що театр так дружно став на оборону свого лідера. Багато хто на зборах сказав Резніковичу добре слово за опіку над акторами, колективом, театром. За доплати. “За 10 років стабільності”. Хтось покаявся, що підтримав Помаранчеву революцію і голосував за Ющенка. Але сюжет прояснив Давид Бабаєв: “Ми не позволим никакого разделения (це про повноваження – Л.Г.). Мы не допустим… В этом театре один руководитель – Михаил Юрьевич Резникович! (це про Резніковича – Л.Г.). И если вы так рветесь в ЕС (це вже про політику – Л.Г.), то у нас уже есть два коллектива, которые уже давно в Европе – театр Леси Украинки и футбольный клуб «Динамо» Киев. По странному стечению обстоятельств, руководители именно этих коллективов подвергаются гонениям”.

Про “гонения”, як я зрозуміла, це поки заява авансом, а от паралель із “Динамо”, що прозвучала, мені видається не випадковою. Так само, як і паралель із каналом НТН, що не прозвучала. Надто схожа стилістика трьох сюжетів. Зав’язка їх – “усе це”. Головне - збити в одне щільне кубельце проблеми професійні, господарчі та політичні, далі – використовувати політичні аргументи у фахових дискусіях, а професійні – у господарчих… Далі по сюжету – звернення до громадськості (“Ми ще не кинули клич до шанувальників театру…”). Але чомусь – чомусь – клуб динамівських фанів офіційно відхрестився на своєму сайті від будь-яких спроб вплутати їх у суперечку між панами Григоришиним та Суркісом. Мабуть, тому, що не має ця суперечка ніякого відношення до футболу, як і плакати “Руки прочь от “Динамо”, розвішені по всьому Києву, - до його уболівальників.

В одній з редакцій запрошена на чат пані Олександра Кужель обурювалася тим, що журналісти не йдуть підтримувати телеканал НТН. Мовляв, байдужі… Їй на це відповідали: не треба нас дурить… Минулого року “Детектор медіа” неодноразово писала про те, що канал НТН прорахував частоти в обхід законом визначеної процедури Національної ради, що отримання частот через суд не може бути визнано прийнятною практикою в демократичній державі (нагадаємо, писалося це ще за іншої влади). До речі, у тодішньому коментарі члена Нацради Віталія Шевченка оглядачу «Детектор медіа» Оксані Лисенко йшлося й про те, що ці частоти прораховано надто близько до тих хвиль, які використовують авіадиспетчери… Тобто, наразі ситуація така: канал НТН ніхто не закриває, в нього не відбирають ліцензії на мовлення (щоправда, вона зараз є дійсною тільки на Київ та Сімферополь), але не видають частот, отриманих в обхід процедури Нацради (в чергу, НТН, в чергу…).

В цих окремих епізодах проглядає однакова стилістика: покара за закон, порушений при Кучмі, трактується як демократичні утиски в “Україні при Ющенку” – мовляв, нас не карають за порушення, а утискають у правах, бо ми політично нелояльні. У випадку з театром російської драми – виставу відіграли навіть авансом.

Усі спекталі мають буффонадний характер: багато галасу і показних жестів. Помаранчеві стрічки “Мовчати” (Та не треба мовчати – говоріть. Але на законно отриманих частотах). Звинувачення в антидемократичності. Обіцяні живі ланцюжки акторів навколо театру. Смішні плакати “Руки геть від (мого) “Динамо”….

Однак підозрюю, що це тільки репетиція перед гранд-виставами на кшталт “Суд у справі Гонгадзе”, в яких головні діючі особи запевнятимуть громадськість, що їх судять не за те, що вони порушили закон, а за те, що на виборах підтримали “не того кандидата”. А все, що відбувається сьогодні – тільки створення прецеденту. Нас примушують ще раз повірити у всесилля маніпулятивних технологій.

Як там казав великий режисер? Не вірю.

Читайте також:

Найкращий PR - політичний PR

Печерський суд столиці залишив на посаді художнього керівника театру Михайла Резніковича

Оксана Білозір звільнила двох директорів