Катерина Ботанова, для „Детектор медіа” Сьогодні мистецтвом стає все, на що покладе своє око художник, а інформприводом – будь-що, достойне уваги політтехнолога. Або що об’єднує профі Дмитра Кисельова з більшістю телеведучих?

Зверненнями до професійної творчості Дмитра Кисельова вже нікого не здивувати – радше знудити. Так, він безперечний професіонал, що вільно почувається в дуже широкому спектрі тем. І цим виділяється на тлі більшості телеведучих та інших телегероїв. Але, також вірно й те, що з усією цією більшістю його об’єднує така банальна й могутня річ, як „держзамовлення”. Одне слово, відпрацьовує він, як і всі, але подивіться, ЯК він це робить!

Особливо галантним ведучий був у переддень давно не міжнародного, але все ще жіночого свята, зібравши довкола себе радника голови НБУ Олександру Кужель, голову київського бюро „Радіо „Свобода” Ганну Стеців-Герман і „відомого київського модельєра” Діану Дорожкіну. Можна довго сперечатися, чи було для формату програми „Подробно” жіноче питання найважливішим на тижні, коли голосували закон про пропорційні вибори, закрили радіо „Континент” і звільнили Єрмілова. Втім, як відомо, сьогодні мистецтвом стає все, на що покладе своє око художник, а інформприводом – будь-що, достойне уваги політтехнолога.

Зрозумійте мене вірно, постановка питання про фемінізм, жіночі права і пропозицію квотування кількості жінок у парламенті не може не тішити. Ба більше – можна захоплюватися саме такими пріоритетами каналу ICTV, який, сказати б, переглядає звичну систему інформаційної важливості. От тільки, каюся, не вірю я в добрі чи, навіть, джентльменські наміри Кисельова та його команди. У принципі, питання ж не у конкретному ведучому чи форматі програми. Просто вітчизняні телеканали геть відівчили свого глядача від того, що в звичному телевізійному меню послідовність перве-вторе-компот може хоч якось порушуватись.

Хоча все ж таки у форматі – теж, адже якщо йдеться про тижневу аналітичну 45-хвилинну передачу, то, очевидно, гості мають бути адекватні заявленій тематиці, постановка питань – співвідноситися з загальною темою, а рівень дискусії передбачати експертну оцінку й фахову аргументацію. В цьому сенсі остання „Подробно” була дійсно святковою: відпочивали всі. Ведучий причаровував дам лібералізмом, цілковитою підтримкою жіночого питання і щирим нерозумінням тих політиків (а саме Юрія Костенка і Юрія Луценка), які переймаються „фізіологічними особливостями жінок”, замість усвідомити всю глибину й нагальність феміністичного дискурсу. Дами радісно посміхалися у відповідь, з широко відкритими очима ковтаючи всі наживки, слухняно й навдивовижу майстерно проходячи (під пильним керівництвом ведучого) всі віражі дискусії. Час від часу вони злегка чубилися між собою, ніби ілюструючи цим, що і між жінками немає єдності й порозуміння. А ви кажете – фемінізм... Але загалом – на столі явно бракувало квітів і чаю з печивом у плетених кошиках.

„Они, бесспорно, одни из самых-самых красивых в мире. У них мягкий и в то же время сильный характер, они романтичны и уютны...” – ці слова не про екзотичну породу кішок і не уривок з нової реклами пральної машини Electrolux. Цими словами Дмитро Кисельов почав свою передачу, в який мало йтися про жіночі права й рівні з чоловіками можливості, а, зокрема, про „закон про норми представництва статей”. На екрані питання до глядачів: „Чи потрібний Україні фемінізм?” Дискусія в студії стартує „з місця в кар’єр”. Пані Кужель розповідає про необхідність забезпечення 30% норми представництва жінок у парламенті, пані Стеців-Герман ділиться західним досвідом. Ведучий із виглядом античного героя м’яко підкладає на стіл соковите (хоч і дуже понадгризане) питаннячко: чи не суперечить це „українській традиції”. Товариство слухняно підхоплює його, і починає емоційно доводити традиційну ж таки активність і незалежність українського жіноцтва. Не змінюючи прямої постави, пані Дорожкіна резюмує, що „жінка має завжди залишатися жінкою, а чоловік – чоловіком”. От тут чомусь дуже бракує овацій, як у американських ситкомах, – для тих, хто міг недбало недооцінити складну режисуру.

А що ж глядачі? Вони голосують (або для чистоти експерименту принаймні припустімо, що голосують саме вони). Але за що? Яка частка потенційної глядацької аудиторії програми „Подробно” знає, що таке фемінізм? Чи готуючи цю програму автор і ведучий не звернув уваги на те, що в Україні питання фемінізму надзвичайно мало висвітлюване в загальних (нефахових) медіа? Чи він не знав, що в своєму реальному обігу в нашій країні воно має однозначно негативний відтінок і асоціюється не з історичним процесом боротьби жінок за власні права (визначеним і в географічному просторі, і в часі), а з агресією незадоволеної жінки, яка „преться проти природи”? Хто, як не він, добре знає відмінність між, приміром, соціал-демократією та соціал-демократами (об’єднаними)? Але не переймається.

Очевидно, не переймаються подібними питаннями і „прелестные собеседницы”, які не лише не заперечили витончений набір кліше, з яких почалася розмова, і не поцікавилися у ведучого, що саме і на підставі чого він називає „українською традицією”, а й не звернули жодної уваги на те, як власною дискусією про те, що жінка не здатна потрапити до парламенту сама, тому варто „закріпити” за нею відсоток у партійних списках – а може й створити фонд, з якого жінки-кандидатки в депутати могли б користатися для проведення своїх передвиборних кампаній, – вони закріплюють не лише стереотипи несумісності жінки й політики, а й жінки і серйозної, ґрунтовної дискусії.

Підкупало те, з якою готовністю ангажувалися учасниці дискусії в обговорення запропонованих реплік Костенка, Луценка і Кузьмука з подальшим перефразуванням „від Кисельова”. З майстерною невимушеністю досвідченого наперсточника ведучий до невпізнаваності перекручував фрази депутатів, маскуючи оціночну інтерпретацію під вичленовування головних тез. З його легкої руки, приміром, репліка Костенка – про те, що соціально не захищена жінка, яку опосідають невирішені домашні проблеми, не піде в політику (бо не матиме часу) – перетворилася на діагноз: жінка не може бути в політиці, бо голова в неї забита домом. Тут гості дружно обурювалися й заходилися бурхливо обговорювати нерозуміння українськими політиками (представленими в студії репліками цілком конкретних політичних сил) проблем і прав жінки.

Утім, спробу поговорити про фемінізм гості все ж таки зробили – в другій частині передачі, після того, як ведучий сам перевів розмову на „жіноче чи так зване жіноче питання”. І тут обійшлося без несподіванок: всі захотіли „залишитися жінками”. А Олександра Кужель однозначно висловилася проти фемінізму, адже їй „далеко не все подобається на Заході”. Проти нього, осоружного, проголосували й глядачі з рахунком 965/819.

Однак, не знаю, як більшість аудиторії, а мене до кінця передачі не полишало питання: в чому полягає хитромудрий зв’язок між 8-м березня, обговоренню якого було присвячено чи не всю другу частину програми, фемінізмом, про який час від часу нагадувало питання, але більше не згадували учасники, і законом про норми представництва статей у парламенті, заявленим на початку передачі й забутим вже хвилині на 15-й? (Чи він, цей зв’язок, насправді існує, а чи нам його намагаються невимушено нав’язати?)

Втім, ведучого подібні питання формальної логіки точно не обходили. Кисельов завжди підкупав святою переконаністю у власних словах. На відміну від переважної більшості своїх колег за телеефіром, він сам собі темник – він вірить у те, що каже, а каже тільки те, у що вірить. А ми вже мимохіть починаємо вірити йому. Зокрема, в тому, що українські жінки – найкрасивіші в світі, а тому їм не обов’язково йти в політику чи крутитися довкола неї. Можна просто бути відомими модельєрами. А якщо жінкам уже так забаглося на політичний Олімп, то не страшно, що вони не можуть дати собі ради (а що вже казати про долю держави), адже всі вони – і ми могли в цьому переконатися – просто прагнуть любові й поваги. Й тут чоловіки – не ті несвідомі, що воліли б бачити жінку вдома з дітьми! – завжди до їхніх послуг. І не може такого бути, щоби в лавах цих справжніх чоловіків не знайшлося здатних осягнути дійсну глибину жіночого питання й запропонувати достойне його вирішення. Як, ви їх ще не бачите? Не переживайте. Чекати лишилося не довго.

Катерина Ботанова, для „Детектор медіа”

Читайте також:

Анабиоз и анализ