«Звичайна справа». Чесно
У київському кінотеатрі «Жовтень» журналістам представили дебютний ігровий фільм «Звичайна справа» режисера Валентина Васяновича. Фільм задумувався як короткометражний, але у 2006-2007 роках, під час навчання в школі Анджея Вайди, Васянович переписав сценарій, перетворивши картину на повнометражну. Зйомки державним коштом тривали з 2008 року під робочою назвою «А ви граєте в шахи?» й переривалися через кризу.
Режисер і співсценарист «Звичайної справи» Валентин Васянович
представив фільм журналістам
В український прокат стрічка вийде 7 лютого. Цього дня кіносеанси розпочнуться у 38 кінотеатрах Києва, Львова, Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Івано-Франківська. Окрім обласних центрів, покази відбудуться і в невеликих містах, як-от Золочів і Трускавець. Очікується, що фільм буде в прокаті п'ять тижнів.
Продюсер стрічки Володимир Філіпов сподівається, що у просуванні фільму сприятимуть представники телеканалів і кінотеатрів
Каменем на шляху до глядача, за словами одного з керівників продюсерського центру Insightmedia Володимира Філіпова, може стати скромна промокампанія. Рекламні засоби задіяно мінімальні: білборди в Києві та власне промо кінотеатрів. Нині Insightmedia веде переговори щодо розміщення рекламних роликів в ефірі Першого національного, 5-го каналу й ТВі. «У зв'язку з цим питанням неможливо прогнозувати ні збори, ні глядацьку активність», - каже пан Філіпов і нагадує про значну конкуренцію з американськими фільмами. Утім, за сюжетом і проблематикою «Звичайна справа» українському глядачеві набагато ближча.
Задовго до прокату «Звичайна справа» встигла привернути увагу критиків, адже брала участь у міжнародній та національній конкурсних програмах ІІІ Одеського міжнародного кінофестивалю і здобула відзнаку міжнародного журі «За крок до відродження українського кіно». Крім того, нагородою «Дон Кіхот» стрічку відзначила Міжнародна федерація кіноклубів (FICC). До фестивальної історії фільму додалася й участь у конкурсній програмі кінофоруму Тирані (Албанія) й у позаконкурсній програмі фестивалю в Кералі (Індія).
У лютому «Звичайну справу» представлять на EuropeanFilmMarket у рамках «Берлінале». «Фільм має бути цікавим полякам, шведам, фінам, норвежцям... Питання, які підняв Васянович, дуже для них схожі і актуальні. Сподіваємося на прокат у цих країнах. Зрештою, випускник Школи Анджея Вайди, Васянович створив справжнє європейське кіно», - каже Володимир Філіпов.
Кадр із фільму «Звичайна справа»
Синопсис
Фільм відтворює українські реалії глибин чоловічої кризи середнього віку. Під акомпанемент розчарувань лікар-психотерапевт із династії медиків Толік втрачає роботу й шукає нове заняття в житті. У душі він поет, однак це заняття грошей не приносить, а від лікарні його вже верне. Щоправда, метикуватий друг Славко навчає Толіка «робити гроші з нічого й гівна», і в чомусь це навіть вдається втілити в життя. У пошуках заробітку товариші продають курячий послід та виступають розпорядниками на собачих похоронах.
Зрештою, нетверезі пошуки Толіком самого себе втомлюють його родину. Дружина-акторка і син теж вирішують розпочати нове життя, у якому немає місця ані колишньому терапевту, ані його віршам.
У головних ролях стрічки задіяні Тарас Денисенко (Толік), Віталій Лінецький (Славко), Леся Самаєва (дружина Толіка), Семен Фурман (лікар, колега Толіка).
Особливого колориту надає славетна «Проня Прокопівна», не рахуючи інших регалій - Тамара Яценко. Епізод за її участі - короткий і яскравий феєрверк. У «Звичайній справі» акторка виступає в ролі дами, яка шукала ґешефту в реалізації сала, а кар'єру зробила у сфері собаківництва.
Кадр зі зйомок стрічки
Цікаво обіграно у фільмі ролі братів Капранових, які за сюжетом мають найняти на роботу талановитого копірайтера.
Кадр із фільму
Найбурхливішу реакцію залу викликала сцена за участі Михайла Іллєнка. У цьому епізоді подвижник українського кіно постає пацієнтом психіатричної лікарні, який не вважає за можливе увійти до палати, доки не увімкне світло 129 разів. Найзрозумілішим є цей гумор тим, кому з власного досвіду відомо, скільки разів доводиться клацати на «вмикач» українському режисеру на кожному з етапів кіновиробництва.
Засоби
За словами Васяновича, героїв стрічки він списав із реального життя. Як і кожному, тема середнього віку режисеру близька. А змальовані у «Звичайній справі» тупикові ситуації для людини, яка хоче лишитися собою, - типова річ для сучасного суспільства загалом, незалежно від географії.
Екранний реалізм перемежовано з поезією головного героя. У стрічці подано вірші виконавця головної ролі Тараса Денисенка та поета Михайла Саченка. Як розповів у коментарі «Детектор медіа» Валентин Васянович, жодних художніх амбіцій щодо цієї складової він не мав: «Просто ці вірші закривають текстові місця, мають створити певний настрій. Задля того вони добиралися з доробку авторів або писалися спеціально».
Попри те, що вірші є помітним «саундтреком» картини, поціновувача сучасної української поезії вони радше пригнічують:
«Біла стеля, як пустеля,
Біла-біла, як зима.
Я лежу собі в постелі,
Коло мене спить стіна».
Втім, любительські рядки Толіка працюють на його образ, відтінюючи депресивний стан і планиду невдахи. І разом із тим посилюють недовіру глядача до творчої праці незрозумілих обивателю поетів.
Набагато геніальніше автори стрічки апелюють до сучасних реалій. Так, бізнесова стратегія у виконанні Славка - справжня сатира на Верховну Раду загалом і політичні ток-шоу зокрема: «У бізнесі потрібно мислити глобально... Спочатку треба написати програму. Так..."Енергетична безпека України"... Під цю програму держава виділяє фінансування. Потім... Потім ми збираємо гівно з усієї країни і направляємо його до Чорнобиля. Там заливаємо його в аварійний реактор. Гівно кипить... виділяє метан... Метан - це газ. Газ закачуємо до труби, забезпечуючи економіку України на багато років... А надлишок???... !!!! Надлишок... ми направляємо до Європи! І за це нас приймають до Євросоюзу».
Кадр із фільму
До речі, за сюжетом після травми Славко Червонецький серйозно вдаряється в релігію, а далі претендує на крісло мера Києва.
Здобутки
Фільм Валентина Васяновича цікавий усім, хто готовий вивчати історію втомленого життям чоловіка, який служить своїм кумирам і відмовляється визнати, що сотворив їх сам, у власній голові. Можливо, найбільше зрозуміють фільм чоловіки - приблизно на тому рівні, як можна осягнути музику.
Толік у чомусь типаж із української літератури радянських часів, утім, із СРСР стрічка асоціацій не викликає. Немає в ній і викликів сучасності: вся сіль у тому, що спиваючись у колах графоманів, Толік втрачає зв'язок із навколишнім світом. Увесь цей блюз слабко відтінює його дружина-реалістка, яка крізь сльози ставить крапку в безперспективних стосунках.
Кадр із фільму
На жаль, рецептів для виходу з кризових ситуацій режисер не заготував. :) І до нових поглядів на вічні теми фінал «Звичайної справи» в оточенні могил не спонукає. Чи мав би? Як кінокритик і людина з покоління Васяновича, співавтор і редактор програми «Аргумент кіно» телеканалу «1+1» Ігор Грабович на це не сподівається: «Фінал натякає, що перед нами іще одна "історія мерця". Себто фільм про небіжчика, який не знає, що він мертвий. Власне, відгадування моменту смерті героя також належить до певних своєрідних принад фільму».
Сподобався фільм Ігорю Грабовичу і рештою складових. «Вважаю картину не тільки удачею авторів, а ще портретом та почасти й автопортретом українського покоління Ікс, до якого належу й сам. До певної міри, це український "Бійцівський клуб", там навіть можна віднайти сюжетні й тематичні паралелі...», - каже кінознавець. І додає: «Стрічка, як на мене, нерівна, проте ця "нерівність", шерехатість робить її принадною для розмаїтих інтерпретацій. Завжди цікаво заповнювати сюжетні прогалини власною фантазією. Деякі візуальні знахідки, як-от "розіп'ятий" герой Лінецького, згадуються ще довго після перегляду».
Творці фільму акцентують на його технічному рівні. Особливістю дебютної ігрової роботи режисера-оператора є те, що вона відзнята на 35-міліметрову плівку. А підтягнуту до дикторських стандартів мову своїх героїв Валентин Васянович недоліком не вважає: «Це моя позиція. Суржик є моветоном і популяризувати його я відмовляюся: люди мають розмовляти правильною мовою».
Найбільшою проблемою у виробництві створеного державним коштом фільму режисер вважає період, коли стрічка опинилася між «світлом» і «темрявою». «До кризи 2008 року ми отримали половину коштів, на які відзняли частину фільму. А решту фінансування чекали до 2010 року», - розповідає Валентин Васянович.
Попри таку драматичність кінопроцесу, режисер документального та ігрового кіно подавав проекти на пітчинги Держкіно. Нещодавно Валентин Васянович завершив роботу над документальним фільмом «Присмерк». «Він про кризу середнього віку, про бажання людини у 40 років змінити життя, щоб не було наприкінці сумно і соромно, що не тим займався», - каже режисер. У роботі - ігровий повнометражний «Креденс», герой якого «хоче просто жити і займатися своєю справою». Здавалося б, така звичайна справа...
Фото Павла Довганя та надані Insightmedia