Привіт, мій улюблений Києве! Я повернулася. 

Не могла сидіти на дивані в безпечному Мілані, коли світ прямує до третьої світової. Мій голос важливий, його чутно в Європі. І він повинен лунати саме з України. Я хочу розповідати про те, що бачу на власні очі, і те, що я чую від людей, яким довіряю. 

Мені кажуть «Ти божевільна! Поїхати з теплої й смачної Італії з маленькою дитиною в країну, де війна. Навіщо?». Я теж задавала собі це питання. Безліч ночей дивилася у стелю і все думала, обмірковувала, вагалася. А потім якось прокинулася зранку і якось все стало на свої місця. Я більше не мала сумнівів. 

По-перше, я поверталася не в будь-яку країну, а додому. По-друге, я робила це для моєї дитини. Для її майбутнього та взагалі для майбутнього. По-третє, якщо хтось досі думає, що в Європі безпечно - це не так. Ми не знаємо, що буде завтра. І чи готова Європа до цього «завтра». Тільки не сваріть мене за «наївність». Я роблю те, у що вірю. 

В Італії я прожила 6 років. Спочатку на узбережжі Адріатичного моря. Невеличкий період в Римі. Потім поблизу Мілана. Незалежноі від регіона італійці живуть в рожевих окулярах. І вже так довго їх не знімають, що, здається, не бачать реальності. Багатьом з них не подобається ідея «озброюватися і захищатися» від потенційного нападу Росії на Європу. У политичних ток-шоу постійно апелюють до «дипломатії», а деякі відомі журналісти звинувачують Євросоюз в тому, що ніхто не намагався за три роки закінчити війну саме дипломатичним шляхом.

До зустрічі Трампа з Зеленським в Білому домі Україна взагалі майже зникла зі шпальт італійських видань, і про атаки росіян казали переважно в новинах, в коротеньких сюжетах. Часто незнайомі люди, які дізнавалися, що я з України, питали мене: а як там у вас? А правда, росіяни ще завдають ракетних ударів? 

Один італійський журналіст Джузеппе Кручані сказав під час прямого ефіру минулої неділі в одному з головних політичних talk show на телеканалі Rete4: «Пересічний італієць не боїться російського солдата, а боїться рахунків за комунальні послуги». 

Я була на зв’язку з Києва зі студією в Мілані. І він звертався до мене. І це після того, як він почув про нічну атаку російськими іскандерами вночі на Кривий Ріг, в результаті якої загинули 4 людини, а 32 були поранені. Він сказав «Зі всією повагою до колеги Крістіни Суворіної, але в Італії занадто своїх проблем, ми ледве доживаємо до кінця місяця з нашими зарплатами». 

Кручані відображає думку доволі високого відсотка населення. Тобто велика частина людей там думають, що війна їх не торкнеться, і більше їх цікавить ціна на газ.

З колегою, журналістом-міжнародником видання Quotidiano Nazionale Алессандро Фаруджа я написала книгу-щоденник молодої жінки, яка вижила в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. Після 65 днів у підземеллі з новонародженим сином вона вийшла на поверхню. Вона пройшла російський фільтраційний лагер, і стала біженкою в Німеччині. Це дуже потужна історія про жіночу силу, про виживання, про віру, базована на десятках інтерв’ю з головною героїнею. 

Але в провідних італійських видавництвах нам сказали «не цікаво». А коли ми зв’язалися з літературним агентом, він знизав плечима, пояснив, що «італійці втомилися від війни в Україні, якби ви написали щось із проросійською позицією, напевно, були би шанси на те, що це надрукують, а так точно ні». 

Наратив, який я чула від пересічних італійців: треба припинити військову домопогу від США та Європи, тоді в України не буде вибору. Вони не розуміють, чому українці хочуть повернути Крим. І замислюються, тільки коли кажеш: а якби у вас забрали Сицилію? 

Після історичної зустрічи Зеленського і Трампа в Овальному кабінеті майже на всіх головних телеканалах серед запрошених в студію був Вітторіо Фелтрі, журналіст, засновник видання Lіbero, член регіоналтної Ради Ломбардії. Я тут просто додам його цитату: «Український диктатор має знати, що поки що йому вдається вистояти завдяки американській допомозі, і не тільки американській, а й нашій, європейській». А потім ще додав, що Зеленський прибув в Білий дім одягнений у “vestito da buzzuro”, “buzzurro” - дуже некрасиве слово, яке перекладається приблизно як «хам». 

Проте коли в одному з етерів я назвала путіна «м’ясником», один із запрошених експертів кинувся його захищати. Наче вони дійсно бояться, що він прийде помститися. 

Про це прикро писати, але в Італії досі багато людей, які залишаються під впливом російської пропаганди. Під моїми включеннями безліч коментарів, від яких просто, вибачте, нудить, досі пишуть про «мирних жителів Донбасу, яких бомбив Київ». І це після трьох!!! років повномасштабної російсько-української війни, коли вже в жодної людини не повинно бути сумнівів, хто кого вбиває. 

Прокремлівська пропаганда там була і є дуже потужна. На початку повномасштабного вторгнення, часто доводилося пояснювати італійським журналістам, що ТАСС, РИА НОВОСТИ - це не видання, це органи пропаганди, постачальники фейків, там працюють не журналісти. 

Щоправда у лютому 2022го року був етап «пробудження». Я бачила, як навіть італійськи чоловіки плачуть, слухаючи про те, що відбувається в Україні.

Мені писали в соцмережах абсолютно незнайомі люди, вони намагалися нас підтримати. На кожному кроці я чула, як люди розмовляють про Зеленського. Усі випуски новин були про війну. Буквально усі програми, які раніше висвітлювали внутрішні проблеми Італії, були про наступ Росії на Україну. Не існувало взагалі інших тем. Але цей інтерес та підтримка тривали не довго.

Зараз я бачу, що не усі італійці розуміють, за що бореться Україна. На жаль, не усі розуміють, що українці ціною життя захищають Європу. Багато хто каже, що досить здати Донбас, війна одразу ж припиниться. Не всі італійці розуміють, що це вже світова війна, але поки лише на території України.