Кореспондент німецького видання Der Spiegel Кристіан Еш написав матеріал під заголовком «Як війна Путіна змінила мою Москву». Матеріал розкриває менталітет чималої кількості західних людей, особливо європейців, які мали тривалі контакти з росіянами й Росією. Проаналізувати спогади, переживання й певну розгубленість Еша корисно, аби зазирнути якщо не в душу, то в менталітет Олафа Шольца, Емманюеля Макрона та інших європейських лідерів. Аби перемогти наших ворогів, ми повинні знати і розуміти не тільки їх, але й наших друзів… Або квазі-друзів.

Нещодавно Еш побував у Бучі. За його словами, він «побачив злочини російських солдат, учинені проти українських цивільних, навіть якщо керівництво Росії стверджує, що все це було постановкою західних медіа — тобто таких людей, як я».

Еш ставить екзистенційне питання: «Що взагалі відбувається в Росії?» Для західної людини повномасштабна війна Росії проти України була і певною мірою залишається немислимою (inconceivable).

Повернувшись із України в Росію довгим шляхом через Казахстан, Еш помічає, що на публіці у Москві майже не видно ознак війни — тієї ж літери Z, наприклад. Натомість у російських медіа говорять лише про війну. Улюблена радіостанція Еша «Эхо Москвы» зникла, на її місці мовить державна радіостанція «Спутник». В ефірі цього радіо Еш почув, як після ракетного удару по Вінниці хтось — молодий жіночий голос — пояснював, чому не слід надміру співчувати цивільним, загиблим в Україні: «Я також відчуваю жаль до собак, котів, коней і пташок».

Еш зустрівся з Олексієм Венедиктовим, який очолював «Эхо Москвы» двадцять чотири роки. Венедиктов мав доступ до найвищих верств російської влади. У далекому двотисячному році Путін особисто пояснював йому різницю між ворогами і зрадниками: мовляв, вороги борються проти тебе відкрито, ти розумієш, що до чого. А зрадники встромляють ніж у спину. З ворогами, сказав Путін, можна співіснувати, а от до зрадників милосердя бути не може. «І де я в цій конструкції?» — запитав Венедиктов. «Ти ворог», — відповів Путін, усміхаючись.

Еш вважає, що Путін «гадки не має, як мало він знає про Україну».

Більшість знайомих і друзів Еша виїхали з Москви після 24 лютого, хоча дехто зараз повертається. «У стосунках між тими, хто покинув Росію, і тими, хто залишився, відчувається розчарування і взаємна образа», — пише Еш. Наприклад, російський ліберальний політик Гаррі Каспаров назвав усіх, хто залишився, «особисто відповідальними за війну».

Російська дослідниця громадської думки розповіла Ешу про фанатичність Росіян: «Їх неможливо переконати раціональними аргументами. Вони кажуть, що ми, росіяни, не могли розпочати війну, бо ми — хороші. Ми не вбиваємо цивільних, бо ми хороші. Ми не знищуємо цілі міста, бо ми хороші. Коли ж запитуєш людей про Бучу чи Маріуполь, вони відповідають: “Наші солдати не спроможні на таке”».

Сам Еш визнає відмінності між українцями і росіянами: «Ніщо не відрізняє російське суспільство від українського більше, ніж готовність піддатись майже монархічній формі правління».

Але підказки й момент істини цієї війни не наблизили Еша до розуміння її справжньої причини. Її не розуміє багато хто на Заході, розмірковуючи про Росію і росіян. Еш розповідає про страх, який помічає у знайомих у Москві, про їхнє безсилля. Він бореться з відчуттям дисонансу: «Можна вдавати, що все гаразд, що життя триває, що Росія не пробує знищити сусідню державу. Не чути сирен повітряної тривоги. Лише асортимент товарів у крамницях трохи змінився. Для тих, хто відвідав Бучу, цей контраст надто важкий». Дехто з мешканців російської столиці, яких цитує Еш, вважає, що виходу нема — репресивна машина надто сильна. Як сказав Ешу один успішний бізнесмен, «нема куди тікати з підводного човна».

Впоратись із цією какофонією Ешу не допомагає Олександр Бородай — колишній ватажок донецьких бойовиків, із яким він зустрічається. Бородай шкодує, що війна не йде на всій території України, і вважає, що російська армія має зупинитись на західному кордоні України.

Дмитро Тренін, колишній фахівець американського аналітичного центру в Росії Moscow Carnegie Center, дивує Еша. Він добре знайомий із Заходом, і запевняв Еша до останнього, що повномасштабної війни не буде. Тепер Тренін за війну, й що масштабнішою вона буде, то краще. Тренін холоднокровно розмірковує про знищення України і радіє, що на фронті загинуло багато росіян, бо це, мовляв, змушує людей у Росії зважати не тільки на гроші, а й на щось інше — відкриває шлях до нової «російської правди». Тренін, на думку Еша, не намагається зрозуміти мотиви дій Путіна, а просто підкорюється.

«Надії в Росії стало менше» — такого висновку доходить у кінці матеріалу Еш. Але він ніяк не відповідає на запитання, які сам поставив: що змінилося? Чому росіяни змогли піти на страшну, криваву, жорстоку війну?

Напевно, йому варто було прислухатись уважніше до Олексія Венедиктова, який сказав: «Є щось погане, глибоко приховане в людях». Він мав на увазі саме росіян.

Фото: Kai Schwerdt/Flickr