Другий півфінал конкурсу «Євробачення-2022» в Турині для київських глядачів почався з повітряної тривоги. От і вийшло наочне порівняння двох світів: від «духовних» — виття сирен, від «бездуховних» — життєрадісні яскраві пісні. В кожної зі сторін — своя музика. Гадаю, не знайдеться в Україні нікого, кому подобалася б «духовна». Хай росіяни самі нею живуть — і ще слухають свій «шансон» до повного отупіння, якщо воно ще не настало.

Якщо під час першого півфіналу підтримку Україні висловили делегації Ісландії та Литви, показавши у грінрумі прапорці України поруч зі своїми (цікавий факт: 1990 року Ісландія була найпершою країною, яка визнала незалежність Литви, хоча ще понад рік уся решта світу її не визнавала), то під час другого півфіналу делегація Грузії сиділа на тлі величезного українського прапора. Якщо у першому півфіналі під час виступу нашивки у вигляді українського прапорця були в учасниць ісландського гурту «Сюстур», то у другому — в естонця Стефана.

Отже, у фіналі компанію українцям «Калуш Оркестра» складуть представники Австралії, Азербайджану, Бельгії, Естонії, Польщі, Румунії (спрацювала пісня молдован «Здоб ші Здуб» із рефреном «Кішінеу — Букурешть»?), Сербії, Фінляндії, Чехії та Швеції. Не складуть компанію українцям, бо вилетіли, представники Грузії, Ізраїлю, Ірландії, Кіпру, Мальти, Північної Македонії, Сан-Марино та Чорногорії.

Другий півфінал вийшов феєричним. Злива яскравих, подеколи неочікуваних, різнопланових пісень, кожна з яких була не схожою на інші композицією. За винятком буквально трьох аутсайдерів і трьох-чотирьох явних лідерів, передбачити, хто вийде до фіналу, було важко: на слабших за загальним рівнем конкурсах могли бути у фіналі практично всі. Тож фінал обіцяє щось дуже цікаве.

Шкода, але враження дещо зіпсували перешкоди у трансляції, коли завмирало зображення й замовкав звук. У другому півфіналі вони були не так часто, а от у першому — буквально в кожному виступі. Ще невелика прикрість: під час першого півфіналу в антракті виступав дуже сильний італійський співак Діодато — той, який мав брати участь у скасованому конкурсі 2020 року. Українські глядачі не побачили його тоді, не побачили й тепер — рекламна пауза. У другому півфіналі рекламна пауза з'їла виступ чудового тріо «Іль воло». Правила це дозволяють, і деякі країни теж вставляють рекламну паузу, але деякі ні — вся реклама лише до та після.

Судячи з загальних планів, подеколи здавалося, що зал, у якому відбувається конкурс, не такий уже й великий, та й сцена досить компактна. Утім світлові ефекти роблять дива, й під час виступів сцена видається то велетенською, то зовсім мініатюрною. Ну, а сцена на вершині фонтану — це чудовий винахід.

Ведучі на сцені досить часто виголошують свої репліки італійською, італійською ж відбувався й відлік секунд до завершення голосування.

На особливий захват заслуговують так звані посткарди, тобто заставки перед виступами. Кожна з них — це одне визначне місце Італії: чи то старовинне місто, а чи природна перлина. На тлі калейдоскопу краєвидів цього місця непомітно й неявно, ніби розчиненими у краєвидах, з'являються виконавці, що виступатимуть. Одне прикро: титри, що зазначають ці місцевості, виринають у лівому нижньому кутку екрану буквально на півтори секунди й швидко зникають. А от нарізки виступів під час голосування цього разу невдалі: вони не показують найхарактерніші фрагменти пісень, а просто ніби випадкові.

Під час трансляції Тімур Мірошниченко побажав глядачам насолоджуватися попри комендантську годину. І знову: покажімо ворогам, що наше життя не зламати. Ну, а Росію він перейменував на Країну-Яку-Не-Хочеться-Називати. А вона ж так хотіла величі! Аж от-от лусне, дуже схоже.