Двадцять років тому я жив на Теремках, і над нашим будинком летіли літаки. Тривала репетиція параду до 10-річчя Незалежності України. «Мрія», гелікоптери, винищувачі…

Ми дивилися на ті літаки з балконів... Це було гарно й круто…

Але десь, на самому дні тих емоцій, якось відчувалося, що все це - красива показуха. Бо в України, по-суті, немає ані армії, ані авіації. І служать в ній переважно ті, хто з різних причини не зміг «закосити» від строкової. Ми знали й те, що курсанти військових льотних училищ іноді стають лейтенантами, в очі не бачивши «живого» літака…

Так було… Вся наша воєнна звитяга й історія була лише в монографіях та «Кобзарях»… «Було колись на Вкраїні! Ревіли гармати»…

В серпні, 2021 року над моїм будинком, на Батиєвій горі, знову летять літаки… 30 років новій Україні… Знову - «Мрія», гелікоптери, винищувачі…

Але тепер ми точно знаємо: в тих літаках, високо в небі, у тих винищувачах і гелікоптерах - Наші Хлопці! Наші воїни, наші захисники. Ті, хто втримав Україну! Ті, хто навчився воювати. Ті, хто не зрадили й не зрадять…

І по Хрещатику завтра поїдуть Наші танки, пройдуть Наші Дівчата і Хлопці в одностроях. І нам буде не тільки гарно, але ще й гордо!  І ще трохи отого відчуття, про яке кажуть: "комок в горлі"...

У нас є Армія! У нас є ті, на кого можна покластися!

І, можливо, це головний підсумок всього 30-річчя. Який дався й дається нам дуже дорогою ціною…

Слава Україні!