Верховна Рада перейменувала День захисників на День захисників та захисниць.

Гендерна рівність перемогла? Це є вельми сумнівним — можливо, цілком навпаки.

Бо спитаймо себе: то тепер жінки не є захисниками — це якась зовсім окрема категорія? Захисники — це одне, а захисниці — то щось зовсім інше, це — два зовсім різних поняття? Аж до тієї міри, що це не можна висловити одним словом, бо збирального поняття, що об'єднувало б чоловіків та жінок, не існує?

Щось на кшталт «машиністи та машиністки»? Або ж «друкарі (працівники типографій) та друкарки (жіночки, що набирають чужі тексти на комп'ютері)»?

Ми бачимо бездумну, механічну імітацію боротьби за гендерну рівність. І далеко не лише в цьому.

Так, в українській мові є багато фемінітивів, вони є органічними для української мови — на відміну, до речі, від російської. Тепер, на хвилі ствердження гендерної рівності, їхнє використання стало набагато активнішим. Але чи означає це, що ми тепер ніколи не можемо вживати спільних для чоловіків та жінок слів, що об'єднували б чоловіків та жінок у певну цілісну спільноту?

Чи означає це, що ми тепер мусимо неодмінно відокремлювати чоловіків від жінок, ніби між ними немає й не може бути нічого спільного? Ніби вони — дві цілковито різні категорії істот?

То, може, варто тепер запровадити два різних свята — одне для захисників, а друге для захисниць? Коли вони — аж такі різні, що їх не можна називати спільним визначенням?

І Спілку журналістів тепер варто перейменувати на Спілку журналістів і  журналісток: одна половина будівлі — для журналістів, інша — для журналісток? Бо ж і у ЗМІ квітне оліляння цілісних спільнот за  гендерною ознакою.

А до речі, чому тоді «День захисників та захисниць», а не «захисниць та захисників»? Якось же воно заведено в парах називати жінок першими — бо ж інакше ми ніби підкреслюємо вторинність, меншовартість жінок-захисниць.

Знаєте, так можна дуже далеко зайти. Запровадити, наприклад, різні займенники третьої особи множини – «вони» для чоловіків та «воне» для жінок. А якщо у спільноті є й чоловіки, й жінки, казати «вони та воне» – так і тільки так.

Одне впадає в око: замість урівнювати жінок із чоловіками, ми поділяємо їх на дві нібито зовсім окремі категорії. Замість гендерної рівності виходить гендерна сегрегація.

І, поміж іншим, щоразу підкреслювати стать людини, коли вона не має принципового значення — навряд чи це дуже відрізняється від підкреслювання етнічного походження або віку. Це схоже на дуже поганий тон.

Втім, так завжди буває, коли йдеться про бурхливу імітацію й пускання пилу в очі. Коли зміст гендерної рівності залишається для владоможців невловимим, вони й вдаються до обрядів. До бездумного вживання фемінітивів там, де це є недоречним і надмірним.

І ще: оце «захисників та захисниць» так уже нагадує легендарне «любі хлопчики й дівчатка»!