Чоловік застрелив іншого чоловіка за те, що той признався йому в закоханості у прямому ефірі токшоу. Під судом був убивця, але під судом не були продюсери чи ведуча токшоу, які використали людські пристрасті й ганьбу заради розваги.

Жінка спилась і загинула за кермом, бо пару років перед цим суд над її ґвалтівниками транслювали на всіх каналах, і адвокати підсудних жорстко атакували її в ефірі. Співгромадяни, сусіди засудили жертву різкіше, ніж система юстиції - ґвалтівників.

Нью-йоркці та інші американці захоплювалися чоловіком, який дав збройну відсіч грабіжникам у метро. На хвилі громадської підтримки він уникнув покарання, попри те, що жорстоко розстріляв 4-х підлітків. Лише через роки громадська думка хильнулася в інший бік, коли питання расизму та пов’язаних із ним упереджень набули більшої ваги. Бо хлопці нікого не грабували. Вони просто були чорношкірими і розв’язними, а чоловік - наляканий, озброєний і расист.

Я не фанатка жанру true crime. Серіал “Trial by Media” на Netflix мене зацікавив саме тому, що він демонструє, як взаємодіють судова система і суд громадської думки.

Останнім часом багато читаю про те, що в соцмережах стало багато хейту. Насправді ж ірраціональної ненависті багато було завжди. Так само, як і ірраціонального захоплення.

Що з цим робити?

Насамперед, враховувати. Пам‘ятати. І коли ти в ролі «підсудного», і коли ти в ролі «прокурора/судді/виконавчої служби». Бо суд громадської думки саме так і влаштований. Ті самі люди обвинувачують, судять, виносять вирок і виконують цей вирок.

Це дуже несправедливо. Але це так є з тих часів, коли стадо первісних людей виганяло свого члена за проступки, прирікаючи їх на загибель.

На юрбу можна ображатися, але користі з цього не більше, ніж ображатися на зиму, бо вона засипає нас снігом.

Тільки дуже загартовані люди взимку виходять на сніг босими ногами та на короткий рукав, як улітку.

Тільки дуже загартовані люди можуть начхати на громадську думку і бути успішними, цілком ігноруючи її. Не в останню чергу тому, що що більшість досягнень передбачає співучасть інших людей.

При цьому, репутація - навіть якщо її формування набирає таких жахливих форм, - це єдиний, мабуть, наявний у суспільства механізм контролю. Держава має монополію на насильство, суспільство має монополію на репутацію.

І мені особливо прикро, що за хейтерством люди не бачать легітимного зворотнього зв‘язку. І часом використовують хейтерство, щоб виправдати ігнорування цього зворотнього зв‘язку.

Суд громадської думки буває несправедливий і жорстокий. Він про те, що суспільство - чи його окремі прошарки - намагається скерувати публічних гравців у той бік, який воно вважає продуктивним для себе в цей момент. Публічні люди - автоматично підсудні. Не всі люди публічні з власної волі, і таких людей часом щиро шкода. Але коли людина свідомо йде на публічність - треба пам’ятати про те, що цей крок автоматично тягне за собою імовірність бути під судом - і бути осудженим.

Зворотній зв’язок - це про репутацію, пошук порозуміння, діалог. В ньому є велика цінність. Той, хто навчиться

Хейтерство, цькування - це насильство. З ним треба боротися. Толерувати його не можна.

І дай нам, Боже, мудрості відрізняти одне від іншого.