Підбито остаточні підсумки Радіодиктанту національної єдності. Переможців названо й нагороджено, текст розібрано. Загальне враження струменя свіжого повітря не зникло.

Що ж до оприлюдненого тесту... Зізнаюся, в одному місці сам себе перемудрив — пам'ятаючи досвід попередніх років, за яким з кількох варіантів тлумачення треба було обирати найскладніший, а іноді й найнеочікуваніший. А треба було простий. Мова про речення: «Однак деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ "енелятка"— з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами».

Тут наявна дещо колізійна ситуація. За логікою цілого речення, вочевидь напрошується тире. Яке там і є. Але за логікою диктантів минулих років, цілком могло б виявитися, що увагу треба було звертати на перелік — й, отже, ставити двокрапку.

Що ж, надалі знатиму, що шукати підступів більше не варто.

Але є два моменти, які викликають не лише нерозуміння й незгоду — протест. І з однієї й тієї самої причини.

Найперше ж після заголовку речення: «Наприкінці минулого тисячоліття читачі стурбовано запитували: "Невже електронні носії витіснять традиційну книжку?"». Так, пряма мова саме так і оформлюється. Але скажіть, будь ласка: чи є це справді прямою мовою? А якщо є, то чия це дослівна цитата? Абстрактний збиральний образ читачів, яким до вуст укладено вигадане формулювання загальних сумніві у запитальній формі... Гіпотетична ситуація, напівриторичне запитання.

Фактично переповідання власними — власними! - словами певного типового запитання.

Ні, в такому разі цілком можна оформлювати це як пряму мову. А можна й ні, бо нічиїх конкретних слів це речення не передає. То й лапки, й заглавну першу літеру запитання можна було ставити, а можна було й ні. Й частіше використовується другий, безлапковий варіант, перший, лапковий — радше школярський, коли люди ще не навчилися аналізувати зміст, а не лише форму.

А тепер — уже цитоване вище речення, нас цікавить пан «енелятко». Саме так, із малої літери й у лапках, було велено писати в Диктанті. Й отут я не можу збагнути нічого. Казкові персонажі пишуться без лапок. Фантастичні персонажі — теж без лапок. І кінематографічні образи, персонажі — теж без лапок!

У Диктанті мали на увазі не самого Енелятка, а когось іншого, на нього схожого? Художнє порівняння, метафору? То порівняння теж пишуться без лапок. І слова в переносному значенні — теж зазвичай так само, без лапок! Ну, хіба що за винятком тих випадків, коли конче необхідно підкреслити, що слово вжито саме в переносному значенні.

То як зрозуміють оці лапки ті, хто читатиме цей текст? Що це – «енелятко в лапках», тобто насправді ніякий не енелятко, пародія на енелятка? 

Існує така хвороба — лапкоманія. Звичка ставити лапки через кожне слово, щойно буде використано бодай натяк на переносне значення, бодай натяк на не головне словникове значення слова. Той самий випадок, коли, у принципі, можна писати й так, але краще не треба, бо захаращує текст непотрібними символами й робить читання важким.

Усе решта в тексті Диктанту — без найменших запитань.