Це будуть власні спостереження — судячи з відгуків знайомих, вони були під час голосуання типовими.

Отже, приходжу на дільницю. На вході — молодий хлопець із термометром. Підносить його мені до руки, й: «Проходьте». Питаю, яка температура. Каже: «32,2». Здивовано перепитую. Показує мені табло термометра — й справді 32,2. Хлопець навіть не розуміє, що з цим щось не так.

Зрозуміло, нічого проконтролювати такою апаратурою неможливо. Хлопець цілий день стоїть і робить вигляд — більше нічого.

Заходжу на ділянку. Найперше відчуття — задуха, страшенна задуха. Ніби про провітрювання як необхідний антиепідемічний засіб ніхто в комісії не чув. «А ми провітрювали дві години тому», - скаже потім голова дільничної комісії. Питаю, як саме. «А ми вхідні двері прочиняли». Вхідні двері розташовані за 10 метрів від приміщення, де голосують, через коридорчик із поворотом. Вітру на вулиці не було, й було тепло — оцініть швидкість обміну повітряних мас.

Ані рукавичок на членах комісії, ані захисних щитків, ані екранів. Так, усі в масках — дехто з відкритим носом. Це коли вони мовчать. Промовляючи до чергового виборця, маски зсувають на підборіддя — щоби чутно було.

Кабінки — закриті важкими завісами. Якщо в кімнаті повітря застояне, то в кабінках і поготів — саме там, де мінімальний простір і можлива концентрація вірусів є максимальною.

Йду на маленьке порушення — зрештою, за екстраординарної ситуації немає сенсу в дотриманні догм. Вибираю на підвіконні куточок, де відносно поруч члени комісії, вони мене прекрасно бачать зі спини й бачать, що довкола мене нікого нема, й підгледіти в принципі неможливо. Тобто весь сенс вимог закону витримано. За кого голосуватиму, я знаю, процедура має відібрати кілька секунд. Один бюлетень встигаю заповнити.

Члени комісії здіймають гвалт: «Зайдіть до кабінки! Ми захищаємо ваші ж права!» Перепитую: «Які права — право не заразитися?» Не знаходять, що відповісти, повторюють: «Ваші права». Їх, певне, так натренували.

Кличуть голову комісії. Розумію, що влаштовую сцену, але нехлюйство комісії й дотримання заходів безпеки за принципом «та відчепіться ви» – бісить.

Голова дільничної комісії вирішує довести сцену до кульмінації — кличе трьох (!) членів комісії, вони театрально відкривають і тримають так завісу, сам він бере дезінфектор для рук (!) і ним обливає стіни кабінки, столик, ручку, протирає їх, а потім картинно махає носовичком — провітрює. Ну, дякую — хоч так. «Ми чотири години тому вже дезінфікували», — ніби звітує мені він.

... Виходжу з кабінки. Мене супроводжує голова комісії. Перешкоджає підійти до тієї скриньки, до якої я хотів: «Тут — для заражених, підійдіть до іншої». Еге, себе члени комісії бережуть. А заражені, виходить, голосували в тих самих кабінках? І хто зна, чи не знімали маски за завісою кабінки, на самоті? Адже скринька для них стоїть посеред інших, причому не з краю.

Ну, може, це теж була сцена.

Виходжу з дільниці. Ані екзитполу, ані президентського гіперопитування немає. Обдзвонюю кількох знайомих. Ані в кого на дільницях легендарного опитування не було — тож усе було заради піару? Одна знайома каже, що в Боярці бачила анкету для опитування: даних ані про вік, ані про стать, ані про освіту від респондентів анкета не вимагала. Отака соціологія. Й отака боротьба з епідемією.