Олег Фіалко
Режисер
09:39
Четвер, 15 Жовтня 2020

І ще раз про 14-й пітчинг Держкіно

1 490
І ще раз про 14-й пітчинг Держкіно

Шість років ми воюємо на сході. З ким? Давно відомо. Та не менш важливо — з чим? Із системою, в основі якої завжди було покладено принцип «пошук зовнішнього ворога». Система ця токсична і вкрай небезпечна, бо інфекційна. 14-й кінопітчинг — красномовне тому підтвердження. Після оприлюднення результатів багато невдоволених. І це зрозуміло: переможці й переможені сприймають їх діаметрально протилежно. Можна було би поставити крапку... Та ні, головне тільки починається, запущено процес пошуку ворога. Головний із них — рада.

Чи є питання до неї? Так. Я також не розумію, чому відмовлено у фінансуванні кільком секціям, що брали участь у конкурсі та отримали такі ж бали, що й проєкти інших категорій. Із психологічної точки зору це аморально. І розмальовувати та розшифровувати цей аспект немає сенсу. Поміркуймо далі.

Які повноваження мала рада, що так вчинила (помилково чи спеціально), й чи справді всі експерти в комісіях, яких тепер позиціонують жертвами, безгрішні та чи не окреслили вони своїми діями (помилковими чи навмисними) ті вузькі координати, в яких усі опинилися? Якщо комісії з експертів — орган дорадчий, то рада діяла згідно із законом та своїми естетичними вподобаннями, й тут є привід для дискусій. Якщо комісії приймають остаточне рішення, навіщо тоді додатковий орган?

Ігор Грабович не просто описав роботу комісії, а немовби між іншим розставив акценти свого мистецького і, вибачте на слові, державницького підходу до проблем цього аспекту кіногалузі. Якась кількість фахівців, подібних до нього, в комісіях була — незаангажована, чесна, без конфлікту інтересів. Та були й ті, що паралельно просували свої проєкти. І це нормально, якщо змагання йде за об’єктивними правилами. Чи було так насправді? Ні. Інакше чому Сергій Буковський у списку претендентів не став першим, хоча поруч із ним не було Сергія Лозниці чи ще одного-двох йому подібних? А чому Наталя Ворожбит і Михайло Слабошпицький опинилися біля червоної риски? Якщо би рада профінансувала ті секції, про які йшлося вище, вони би поповнили число переможених. А «Фільм для президента» Андрія Алфьорова — взагалі один із перших в історії нашого документалізму, що ставить проблему в несподіваному й неочікуваному ракурсі — також опинився в ризикованій зоні й міг «пролетіти»...

Невже сьогодні вони не довели ще, м’яко кажучи, своєї перспективності? Розумію й підтримую невдоволення кіноспільноти, та, як казав кінь Олександра Довженка: «Не туди б’єш, Іване!» Раніше в подібних випадках ми писали листи президенту й відповідей не отримували. Тепер пишемо міністру та голові Держкіно і звинувачуємо їх у тому, до чого вони стосунку не мають. Чи мають? Із полеміки в соцмережі не зрозуміло. Якщо орієнтуватися тільки на те, що митець мусить бути завжди в опозиції до влади, то зрозуміло. Але бити треба не долонею, а кулаком. Драма існує. Чи справді необхідно за рахунок держави підтримувати проєкти комерційних телеканалів? Яким чином долати конфлікт інтересів (у деяких справді демократичних країнах експерти — з інших держав)? Як позбутися звичного лицемірства, коли один публічно співчуває іншому, що програв, не приховуючи своїх інших цілей, а той дякує йому, сприймаючи слова за чисту монету? Тобто, ми вже трішки хворі. Може, це романтична амнезія або щось серйозніше, про що йшлося на самому початку?

Маємо вже перемоги, іноді досить вагомі, але саме «іноді». А на іншому боці — падіння якості, що може призвести до звичного: «Геніїв багато, професіоналів замало». А дискусію, як на мене, треба вести, пам’ятаючи Параджанівський вислів: «Какой дурак будет шить новую рубашку на старой машинке?»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1490
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду