Білоруський диктатор, що проголосив себе президентом, дав велике інтерв'ю російським пропагандистам, серед яких була, зокрема, Симоньян. Що зазвичай роблять із такими мегаформатними інтерв'ю з персонами, які перебувають у центрі уваги всього світу? Показують у прямому етері або, у крайньому разі, в запису, але того ж самого дня. Але, як стверджує російський блогер Варламов, російські канали так і не показали це інтерв'ю у прямому етері. А тишком-нишком виставили у ютьюбі, ото й усе.

Можливо, вважали, що демонстрація одкровень білоруського узурпатора зганьбить навіть їх, а самі ці одкровення — нижчі від навіть їхнього рівня. А може, побоялися, що навіть для найватнішої вати все стане очевидним, і росіяни почнуть проводити паралелі зі своїм президентом. Але, хоч би як там було, результат вочевидь дисонував із заявленим рівнем і витраченими зусиллями.

Ми вже звикли, що останнім часом Лукашенко публічно вимовляє чимало дуже дивних речей. Відверто зізнається в діях і намірах, подібні до яких той самий Путін що є сил намагається вдягнути в бодай позірно демократичні шати.

Але це інтерв'ю перевершило геть усе. Отакий пасаж — задля прикладу: «У нас появились буржуйчики, богатые люди, айтишники, которых я создал вот этими ручищами...».

Лукашенко створює айтішників — це, звісно, саме по собі гомерично. Тобто ця сфера й справді дуже розвинулася в Білорусі за президентства Лукашенка (бодай із тієї причини, що ніякого іншого президентства в тій країні не було, й поняття «Білорусь» та «президентство Лукашенка» перетворилися на фактичні синоніми). Але чи завдяки саме його старанням, а чи попри них, а то й усупереч ним? Ну, от недогледів Лукашенко, недооцінив небезпеку, банально не знав, що воно таке — та ай-ті сфера, й на якому тракторі в ній працюють.

Але зверніть увагу: не «руками», а «ручищами» – й це людина каже сама про себе. Титан! Просто тобі титан!

І це був лише один із численних прикладів. За його словами, майже геть усе, що існує в Білорусі — це створив він, особисто він, Лукашенко. Здавалося, ще от-от, і Лукашенко почне казати, що це він створив землю, на якій розташована Білорусь, небо та сонце над Білоруссю — це теж його творіння, а всіх білорусів він зваяв зі свого ребра.

Хрестоматійно-анекдотичному «я — Наполеон» – куди йому до Лукашенка!

Згадаймо його інтерв'ю Дмитрові Гордону, де він «дуже логічно» обґрунтував, чому він не може поступитися президентським місцем: він не уявляє, що робитиме, якщо не буде президентом, не може уявити свого життя не у президентському статусі. Не може — а тому й не піде. Розмова була пратично напередодні виборів, але Лукашенко навіть думки не припускався, що може не виграти їх, для нього такої можливості навіть теоретично не існувало.

А взяти секретну інавгурацію білоруського самозванця. Вона ж для всього світу виглядала не просто смішною, а неадекватною! Чи то політичним фактом, чи то психіатричним.

А нісенітниці, які Лукашенко особливо наполегливо почав верзти? Й дедалі стійкішим стає враження, що він сам щиро вірить в усе, що каже — ну, не можна це зіграти!

Немає запитань: білоруський резидент перебуває в іншому часі й в іншому просторі. Він уявляє реальність зовсім не такою, якою вона є.

То він такий майстер переконування самого себе — майже за Станіславським? А чи майстри ці сконцентровані довкола нього?

Ще з часів Чорнобильської катастрофи став наочним факт: у тоталітарних та авторитарних державах чиновники всіх рівнів доповідають не те, що є, а те, що начальству буде приємно почути. Коли йдеться про першу особу, про вождя, цей чинник спрацьовує стовідсотково.

То, може, оточення й справді доповідало Лукашенкові, що він чесно виграв вибори? Що більшість білорусів — за нього? Може, його переконали, що Захід хоче його повалити й занапастити Білорусь? Може, він і справді саме таку інформацію отримує?

І тут, на жаль, починаються невеселі паралелі. Бо все частіше складається враження, що й наш президент перебуває десь поза межами реальності.