Президент України Володимир Зеленський мав телефонну розмову з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.

Загалом, розмова ця, судячи з повідомлень, була типовою розмовою лідерів країн пострадянського простору: вона більше позначала “добрі дружні відносини”, ніж містила якісь актуальні питання. Дружба, братерство, співробітництво — й нічого конкретного. І це може викликати тривогу — адже від діалогів наших президентів із лідерами “республік СНД” в такому форматі ми добряче відвикли. Відвикли від зовнішньої політики у форматі розмов ані про що й аби було.

Можливо, ані офіційний сайт президента, ані повідомлення у ЗМІ не розкривають повного змісту, й розмова була цілком предметною. Але тоді це — вияв непрофесіоналізму збоку президентської пресслужби. Бо з її релізу діалог двох президентів і справді виглядає пустопорожнім жестом ввічливості невідомо навіщо й невідомо чому от саме з Азербайджаном.

Але, попри суто церемоніальні звіти, поживна інформація в повідомленні міститься.

От у цьому реченні: «Володимир Зеленський зазначив, що в Україні – низька летальність серед хворих на COVID-19 порівняно з іншими країнами. Водночас він зауважив, що громадяни вже втомилися від карантинних обмежень». Не від епідемії, не від небезпеки втомилися — від карантинних обмежень.

Ну, передусім, звідки в президента такі дані? Викликає лише подив, але через півроку після початку епідемії так і не доводилося зустрічати соціологічні дослідження стосовно цієї втоми. А, власне, скільки людей вважають ці обмеження необхідними й обгрунтованими, а скільки — ні? Може, звісно, є якісь секретні дослідження? А чи президент бере інформацію, на якій грунтує свої рішення, з відчуттів, а не з точних даних?

Бо що, взагалі, означає у вустах президента держави мовлені в офіційному контексті слова “люди втомилися”? Яким є їхній зміст? Просто так, до слова? А чи, виходячи з отого “втомилися”, Зеленський і буде планувати свої дії? Колись він казав, що люди втомилися від війни — й треба “просто перестати стріляти”. То що тепер? Послабити карантинні обмеження? Не посилювати їх, хоч би як розвивалася ситуація?

Завважмо: за словами Зеленського, люди втомилися не від пандемії, не від загрози, а від карантинних обмежень. Ну, то вживати ліки й робити крапельниці під час хвороби люди теж утомлюються. Але чомусь жоден лікар не скасовує призначення от на цій підставі.

От рідкісний у наших ЗМІ погляд на становище в Італії. Мабуть, італійцям дотримуватися обмежень теж незручно. Але треба — то треба.

Дотримуватися будь-яких правил — це завжди втомлює. То геть правила?

А річ от у чому. Слова Зеленського про те, що в Україні низька смертність — неправда. Не-прав-да. Навіть якщо брати дані від початку епідемії, тільки у Європі знайдеться чимало країн, де відношення кількості померлих до кількості захворілих є меншим, ніж в Україні, й істотно меншим. Латвія, Литва, Словаччина, Чехія, Греція, Кіпр, Мальта — лише деякі з них. Завважте: останні три країни — світові центри туризму! В Ізраїлі захворіли навіть дещо більше людей, ніж в Україні, а померли майже утричі менше. Не кажучи вже про Нову Зеландію, де кількість і захворілих, і померлих є мінімальною. У Гібралтарі та на Фарерських островах захворіли більше, ніж кожен сотий — а не помер ніхто.

А якщо взяти перебіг епідемії за останні півтора-два місяці, то показник смертності в Україні є одним із найвищих у Європі.

На підставі висловленого президентом до нього виникає кілька запитань.

1. Якою інформацією користується пан Зеленський для визначення своєї політики? І Звідки він ту інформацію бере?

2. Чи вміє пан Зеленський відрізняти причини від наслідків і боротися з причинами, а не з наслідками? З сутністю явищ, а не з її проявами?

3. Чого взагалі прагне пан Зеленський — проводити Україну через випробування з найменшими втратами, розв'язувати проблеми — а чи просто подобатися, причому подобатися неосвіченій, бездумній частині суспільства?