Це стало помітним дуже давно: чимало білоруських опозиціонерів, приїхавши до України, роблять свої публічні виступи білоруською мовою. Без перекладача. Матеріали білоруських опозиційних авторів спеціально для українських ЗМІ нерідко так само виходять білоруською мовою — без перекладу. Скажу про себе: в мене це не викликає підтримки.

Перше. Так, білоруська мова є на своїй батьківщині упослідженою й майже по-радянськи штучно обмеженою суто фольклорно-демонстраційною нішею. І, безумовно, мужня боротьба білоруських патріотів за права своєї рідної мови заслуговує на цілковиту підтримку й цілковите розуміння.    

От тільки чи в Києві, чи в Україні вирішується питання про права білоруської мови в Білорусі? Чи від української аудиторії це залежить? Ні, не в Києві й не від української аудиторії. Тобто від української аудиторії залежить моральна підтримка — але вона й так є. Її не стане ані більше, ані менше.

Типова ситуація «не там і не тоді».

Друге. Роблячи публічні виступи або публікуючи статті в Україні білоруською мовою, білоруські автори досягають зовсім не тієї мети, якої прагнуть, і надсилають зовсім не той меседж, який мають на меті.

Бо фактично це виглядає, ніби білоруські гості прагнуть довести, що білоруська — це буцімто не мова, а говірка, «нарєчіє». «Общєпонятноє». Що буцімто білоруська мова не має нічого власне свого — такого, чого немає ані в українській, ані в російській. Бо різні мови потребують перекладу, не потребують його говірки, діалекти.

У найкращому разі, виглядає, що ніби білоруські гості підтримують російську пропагандистську теорію про «братні мови» - мовляв, є «просто мови», а є окремі «братні». Й що самі білоруси — не іноземці, а «свої, брати». Що, опинившись в Україні, вони мають поводитися не так, як інші іноземці, не за загальними правилами.

Є в цьому дещо від егоцентризму, неповаги до аудиторії — погодьтеся.

Бо от вам третє. Що хочуть донести своїми виступами до української аудиторії білоруські гості? Продемонструвати свою непохитну позицію? То вона й так відома, апріорі. А чи вони хочуть донести зміст того, що промовляють?  

Адже якщо публічний виступ — це просто демарш, то гаразд. А якщо метою є донести зміст, то робити це варто у зручний для аудиторії спосіб. Не для себе, а для аудиторії.

Бо сидіти в напруженні й гарячково робити подумки синхронний переклад — це не найкращий спосіб розуміти змісти. Багато чого просто проходить повз увагу. Бо увагу переключено зі змістів на форму.

Та й де гарантія, що аудиторія все зрозуміє, а тим паче правильно зрозуміє?

Так, колись у юності я прочитав білоруською «Дике полювання короля Стаха» Уладзіміра Караткевича. Але то був мій вибір, а не нав'язаний мені.

Результат публічних виступів білоруських гостей білоруською мовою виходить діаметрально протилежним до задуму. І, головне, це — пара у свисток: білоруській владі абсолютно байдуже, якою мовою хто виступає в Києві. Аби лише не в Мінську. Така собі дуля в кишені.     

Розумію: для багатьох білоруських патріотів публічно виступати лише білоруською мовою —  це принципова позиція. Але існує простий вихід — той самий, який годиться для виступів у Варшаві, Нью-Йорку чи Антананариву: подбати про перекладача.