Глава фракції «Слуги народу» у Верховній Раді Давид Арахамія заявив в ефірі «Свободи слова»: мовляв, «нові обличчя» вийшли з моди, й «ось зараз справді не мода, а тренд, напевно, можна так сказати, на управлінців з досвідом. Вже немає ось цього, як казали, „нові обличчя, нова людина, він розбереться“ тощо. Ми просто бачимо, що це не дуже працює в складних системах».

Отже, експеримент із «новими обличчями» визнано невдалим і скасовано. Мовляв, розчарувалися ми у власних ідеалах — і тепер хай хоч потоп. Знадобилося на це всього лише трохи більше, ніж півроку — турборежим, що поробиш. Хоча зазвичай якщо в ідеалах так швидко й легко розчаровуються — то така їм буває й ціна.

Наскільки мені відомо, цю заяву далеко не останньої у «Слузі народу» людини досі ніхто з керівників партії не дезавуював. Що й дає підстави тлумачити її як щось набагато більше, ніж особиста думка пана Арахамії.

У зв'язку з цим виникають два запитання. Перше: «управлінці з досвідом» та «міцні господарники» – це одна й та сама категорія людей, а чи, все ж таки, вони чимось відрізняються?

І друге: нагадайте, будь ласка, ті благословенні часи, коли ці самі «управлінці з досвідом» приводили Україну до успіху. Бо щось таких часів, як і того успіху, не пригадується. Навпаки, ще рік тому були сподівання, що саме цьому «досвіду» тих «управлінців» у корупційній олігархічній політиці та економіці й покладуть нарешті край «нові обличчя», яких вів за собою Володимир Зеленський, і завдяки яким — завдяки саме «новим обличчям» – він і виграв президентські вибори.

Зізнаюся в тому, в чому остерігався зізнаватися торік. Одразу після інавгурації Володимира Зеленського, а ще більше після перемоги «Слуги народу» на парламентських виборах, українці весь час змушені були гадати: оновлення чи реванш? Бо тактика нової влади найбільше нагадувала генератор випадкових рішень, й обидва взаємовиключних, несумісних між собою вектори були наявні рівною мірою.

Призначення уряду Гончарука стало потужним аргументом на користь оновлення. От тільки так і крутилося зрадницьке запитання: а чи не про людське це око? Чи не демонстрація? Чи за певний час уряд Гончарука не буде змінено на уряд «міцних господарників», який уже й буде «справжнім», не етикетковим урядом?

Відповідь оприлюднилася дуже швидко. На жаль.

Тут варто мати на увазі одну обставину: ірраціональна неприязнь Володимира Зеленського до Петра Порошенка підказувала: коли вже й з'являться «міцні господарники», вони не будуть з оточення Порошенка. А звідки ж тоді? З оточення (хай і не найближчого) Януковича — більше нема звідки. Оце так оновлення.

Якщо придивитися, всі — геть усі — передвиборні обіцянки Володимира Зеленського зводилися до двох і лише двох пунктів: 1) подолання корупції, та 2) оновлення, модернізація політико-економічної системи країни, її перезавантаження.

Й от вам підсумок. Подолання корупції дегенерувало до полювання на Порошенка за методом генератора випадкових звинувачень. На оновленні та модернізації системи, як випливає зі слів Арахамії, поставлено крапку. То що ж тоді залишається? Ой, не питайте — не знаю.

І — зовсім трошечки про ЗМІ. Коли президентом був Порошенко, тема корупції, мов за командою, стала провідною в більшості медіа. Тепер — також мов за командою — вона вщухла. То невже корупцію вже подолано, а ми й не помітили?