Нерідко чую програми Першого каналу “Українського радіо” в режимі проводового мовлення — з давніх-давен на кухні стоїть динамік. І час від часу це буває враження, близьке до шокового. Кожного такого разу в голові крутиться єдине запитання: чи не в Москві писали сценарії програм?

Свіжий приклад:25 травня о 15:30 слухачам коротко розповідали про Шарля де Голля — короткі розповіді про історичних діячів є традиційними.

Що ж почули слухачі? Що Шарль де Голль, будучи генералом, став успішним державним діячем, а не шутом — принаймні, слово “шути” стосовно абстрактних “генералів узагалі” пролунало. Саме так - “шути”, а не “блазні”.

А ще де Голль припинив криваву війну в Алжирі й визнав незалежність останнього. Навіть після поразки у В'єтнамі, у французькому Індокитаї. Бо був державним іячем, а не лише генералом.

А ще пішов на конфлікт із Америкою, Франція під його керівництвом вийшла з НАТО та здобула ядерну зброю. Це було піднесено як безумовні чесноти.

А тепер стриваймо. Шарль де Голль в уяві українців нерідко виступає як еталон “сильної руки”. Ну, такий собі французький Лукашенко. Як взірець для наслідування — поруч із Лі Куан Ю. (Про останнього в цьому циклі історичних портретів на Першому каналі “УР” теж було, й зовсім нещодавно.) І, готуючи цю програму, автори мали б передбачити, що винесуть із неї слухачі, як зрозуміють. А чи, може, автори якраз і прагнули, щоби зрозуміли саме так?

Бо що почули слухачі? Вони почули, що Шарль де Голль зупинив війну й для того визнав незалежність Алжиру. Й вони, слухачі, НЕ МОГЛИ НЕ провести паралелі: а от Україна незалежність Донецька та Луганська не визнає й війну ніяк не припиняє.

А ще слухачі почули, що де Голль пішов на конфлікт із Америкою — а от Україна порвати з клятою Америкою все ніяк не хоче. Почули слухачі, що Франція вийшла з НАТО — а Україна має намір домагатися вступу до НАТО. А ще почули, що Франція здобула ядерну зброю, а от Україна...

Що було пікантною особливістю даного історичного портрету — то це повна відсутність змалювання обставин, за яких Франція пішла на конфлікт із Америкою, надала незалежність Алжиру, здобула ядерну зброю. І повна відсутність причин, через які все це сталося. Усе це було подано не як відповіді Франції на конкретні виклики й конкретні ситуації, а як абсолютні й безумовні чесноти — саме так це, принаймні, сприймалося.

Чому Франція пішла на конфлікт зі США, якого гатунку конфлікт це був, якого масштабу й якої глибини? Мимоволі згадується російська пропаганда, для якої конфлікт із Америкою має абсолютний, екзистенційний характер, коли жодні деталі не є важливими. Конфлікт із Америкою як самоціль.

Що ж до буцімто виходу Франції з НАТО, то це — взагалі неправда. Фейк. Брехня. Вступивши до НАТО 1949 року, Франція вже ніколи не виходила з Північноатлантичної угоди. Вона була виходила з військових структур НАТО — це так, але завжди при цьому залишалася членом організації.

Й оце “Франція вийшла з НАТО” є чітким маркером перебування під впливом російської пропаганди. Бо то російська пропаганда змальовує НАТО “агресивним блоком”, тоді як насправді це — міжнародна організація передусім політичного характеру. Так, із потужною військово-оборонною складовою, яка, втім, не є єдиною складовою НАТО.

Отакий от ідеологічний заряд отримали слухачі “Українського радіо”.