Йдеться про дуже яскравий приклад досить нерідкісного явища.

Новина в дуже респектабельному українському виданні. Заголовок: “«Щодня бажають смерті». Дружина колишнього гравця Шахтаря розповіла про образи, що отримує через чоловіка — фото”. Лід: “Катерина Дорожко, дружина колишнього форварда донецького "Шахтаря” Луїса Адріано, розповіла, що кожен день їй бажають смерті через колір шкіри чоловіка”. Її чоловік — темношкірий.

Пані Дорожко відповідала в інстаграмі на запитання підписників. Спитали її й про те, чи не чує вона насмішок із приводу расової належності чоловіка. Отоді вона й відповіла: “Мені просто щодня бажають смерті, щоб я захворіла і так далі. І дуже багато страшних образ”.

Про футболіста у тексті сказано єдине — що він є колишнім гравцем “Шахтаря”.

Що гадатимуть люди, які прочитають цю новину? А от що — що українці є закінченими расистами. Бо якщо йдеться про футболіста “Шахтаря”, навіть колишнього — то хто ж інший, як не українці? Фашисти, одне слово, націоналісти, нацисти.

Але стриваймо. Якщо пан Адріано є КОЛИШНІМ гравцем “Шахтаря”, то де він і що робить тепер? А виявляється, тепер він живе в Росії й грає за московський “Спартак”.

І картина одразу докорінно змінюється. Бо цілком може бути, що то росіяни — нацисти, фашисти й расисти. Цілком може бути, що то саме росіяни бажають дружині футболіста смерті. Вона того не уточнює — ну, залишмо це на її совісті.

Але й респектабельне українське видання делікатно замовчує, що нині Адріано грає в Росії, а отже, цілком може бути, що саме від росіян виходять погрози його дружині. Видання опускає цей факт як незначущий. Те, що раніше футболіст грав у “Шахтарі” - це для видання значущий факт, а те, що нині в російському “Спартаку” - незначущий.

У підсумку українців вимазано багнюкою, а росіяни - “іхтамнєт”, вони буцімто тут і взагалі ані до чого. Знову нагадаю: це — респектабельне українське видання. Узагалі-то, в цьому нібито проукраїнському й антипутінському виданні досить часто зустрічаються подібні дивні “дрібниці”.

Але ми не про видання, а про явище, яке зустрічається нерідко. Журналістика на автопілоті — от як воно зветься. Бездумна журналістика, коли автор не дає собі клопоту поглянути на свій матеріал очима читача й спробувати уявити, як його зрозуміють. А чи просто не вичитує матеріал, особливо ж коли це — новина. Публікування дрібних російських новин, незначущих для українців, як от було з днем народження російської блогерки з сухим льодом у басейні. От справді: навіщо нашим ЗМІ було робити з цього мало не топ-подію?

Гучні й шокові заголовки без уточнення, що йдеться про Росію. Відсутність згадування навіть у текстах, що йдеться про події в Росії, а не в нас. (А російську географію українська аудиторія маж право не знати! А вона має право читати по діагоналі!) Притягування українських та російських подій до спільного контексту через порівняння, а чи через “нагадуємо, що”.

У багатьох матеріалах — і йдеться зовсім не про проросійські ЗМІ — український та російський контексти й сьогодні залишаються чітко не розділеними. “Напів'єдиний” такий контекст виходить.

А Росія веде проти нас інформаційну війну, якщо хто забув. Нав'язування спільного з Росією інформаційного контексту є одним із засобів та однією з цілей цієї війни — привчати українську аудиторію, що в нас “одна країна”. Ще одна з цілей — приписувати українцям ганебні якості й ганебні прояви.

Варто, все ж, за такими речами стежити, готуючи матеріали.