«Зоряні війни» ніколи не славилися ідеальною продуманістю. Зараз у це складно повірити, але, знімаючи перший епізод своєї саги у 1975 році, Джордж Лукас не планував, що Дарт Вейдер виявився батьком Люка. Тому в «Новій надії» нам кажуть, що злодій убив Скайвокера старшого. Під час зйомок «Імперія завдає удару у відповідь» ніхто не знав, що Люк та Лея — це брат і сестра. Тому у 1980 році вони цілувалися, а в 1983-му виявилися родичами. Хана Соло не збиралися заморожувати у фіналі другої частини історії, але Гаррісон Форд міг покинути зйомки, тож його персонажа вирішили помістили в «підвішений» стан, щоби за потреби просто оголосити мертвим. 

Якщо зовсім чесно, то «Зоряні війни» взагалі не про сюжетні перипетії. Перша частина саги — це практично космічний ремейк «Прихованої фортеці» Куросави. Фінал трилогії приквелів (очевидно) був відомий за 22 роки до виходу першого фільму. Насправді головне, що є у світу Джорджа Лукаса, — це, власне, сам світ. Коли ми чуємо «Зоряні війни», то уявляємо джедаїв і ситхів, світлові мечі й бластери, космічні кораблі та далекі планети. Самобутність цього всесвіту та нестримна фантазія його автора зробили оригінальні «Зоряні війни», мабуть, головним блокбастером в історії кіно. І багато в чому саме вони посприяли провалу приквелів Лукаса. Фільми нульових виявилися мало схожими на своїх попередників: космічна політика, розвинуті технології, біологічне пояснення таємничої «сили», абсурдна кількість комп’ютерної графіки (жодного справжнього шолома штурмовика!) та численні переписування історії відлякали фанатів. Зате ще раз підкреслили суть «Війн», якими їх бачив оригінальний автор, — це мелодрама на фоні багатої, розмаїтої, далекої Галактики. 

Але Disney, після того як купив у Лукаса права на екранізацію продовжень, чомусь вирішив інакше. Здається, компанія переплутала технічні обмеження та бачення творця. Хтось вирішив, що дух «Зоряних війн» зосереджений в однакових пустелях 80-х, а не різноманітних світах нульових. Що в Галактиці може бути всього три типи приміщень: бари, космічні кораблі та бункери. Що ретрофутуризм означає повну відсутність змін у технічному, політичному, релігійному, культурному, соціальному житті. Що люди значно цікавіші за інопланетян і єдиним розкритим представником позаземних рас має залишатися Чубака. Загалом, нові власники «Зоряних війн» відмовилися розвивати Далеку Галактику в ширину та глибину, але у 2015 році ви принаймні досі могли переконувати себе, що Disney хоче розповісти якусь історію. Що ж, як виявилося, нова трилогія обійшлася й без цього.

«Зоряні війни. Скайвокер. Сходження» (заради Бога, локалізатори!) — це величезний знак оклику наприкінці запитання «Невже ці психи знімали трилогію "Зоряних війн" без жодного плану?» Так. Користуючись відомою аналогією, «Пробудження сили» Джей Джей Абрамса старанно розвісило на стінах рушниці. «Останні Джедаї» Раяна Джонсона викинули їх у смітник, не замінивши абсолютно нічим. Тож перед фіналом трилогії виявилося, що в нас немає жодного «запитання», на яке треба дати «відповідь». Героям не треба нести кільце до Рокової гори, не треба шукати камені нескінченності, не треба розгадувати загадки смертельних реліквій. Тож замість продовження закладних раніше ліній, «Скайвокер. Сходження» просто взяв і на рівному місці (у фіналі трилогії!) вигадав нові проблеми, макгафіни та навіть головного злодія. А ще, оскільки до керма повернувся Джей Джей Абрамс, — порився на смітнику й знайшов запитання, викинуті після першого фільму. Відповіді на них, судячи з усього, шукали там же.

Усе вищеописане — головна причина креативного провалу «Скайвокера. Сходження». Адже замість того, щоб нарешті повірити в себе й творити щось нове, «Зоряні війни» вирішили провести масштабну роботу над помилками, постійно озираючись у дзеркало заднього виду та на фанатські форуми. І, передбачувано, потрапляючи в усі можливі вибоїни на шляху. 

Наприклад, на третій частині у «Зоряні війни» нарешті вирішили додати цікаві інопланетні світи. Але чомусь одразу всі. Тож персонажі телепортуються галактикою, як у «Грі престолів», а локації змінюються частіше, ніж встигають запам’ятатися. Також у «Скайвокері. Сходженні» нарешті додали круті, красиві битви на світлових мечах. Що неминуче викликає запитання: а чому Кайло Рен не робив такого раніше? Насправді відомо чому: Джей Джей Абрамс у першому фільмі хотів відмовитися від нереалістичної акробатики приквелів на користь фехтування. Але тепер триквел виправив і цю «помилку». Також у заключній частині саги нарешті показали битву космічних флотилій. Але настільки сюжетно дурнувату та чомусь погано зняту, що ставки в ній неможливо сприймати серйозно. А ще тут повернули Лицарів Рена (без жодної репліки), показали промислове використання нових можливостей сили (про канон боляче навіть думати) і у кращих традиціях «007: Спектр» пов’язали всі події попередніх фільмів. 

Загалом, перша половина «Скайвокера. Сходження» нагадує спробу прибрати у квартирі за десять хвилин до приїзду батьків. Темп та підсумкова організація приблизно такі ж самі. Потім «Зоряні війни» згадують, що в їх центрі завжди були сімейні перипетії, і перетворюються на «Злочини Ґріндельвальда». Пам’ятаєте всі ці подвійні підміни немовлят, секретних братів Дамблдора? Тут ситуація схожа, тільки на «Фантастичних звірях» під час грандіозного викриття у залі панувало обурення, а на «Зоряних війнах» — нервовий сміх. Цей вислів стосовно діснеївської трилогії вже перетворюється на моветон, але «Скайвокер. Сходження» справді нагадує фанфік за мотивами, а не фільм за сотні мільйонів доларів. 

А ще в ньому зовсім не відчувається ставок. Не будемо спойлерити, але здається, що всі персонажі триквелу просто обвішані чотирилистою конюшиною, кролячими лапками та сюжетною бронею корабельного класу. У місцевих злодіїв схожа проблема: все пов’язане з ними позбавлене будь-якої логіки. Відповідно, подібним ідіотам на ролях галактичного зла зовсім не віриш, а отже й боротьба героїв із ними стає нецікавою. Зрозумійте правильно: сюжетні умовності у фентезі — це нормально. Саурон із «Володаря перснів», наприклад, не охороняв єдине місце, де його можна було знищити. Але нам принаймні пояснили чому. А от поганці «Сходження» дарують шанси перемогти себе просто виходячи з хронометражу. У «Хранителях» антагоністи вигадують, здавалося б, надто складні та ненадійні плани. Але потім усе стає на свої місця. У «Сходженні» антагоністи вигадують план років на тридцять наперед і жодна (абсолютно жодна) його частина не має сенсу. Та що там, фільм навіть непомітно для себе, по суті, втілює плани злодіїв у життя. Тільки вони все одно не спрацьовують. 

Як не спрацьовує ще й величезна кількість речей. Наприклад, ностальгія, яка на п’ятому фільмі за п’ять років уже встигла вивітритися. Короткі повернення старих персонажів, які не роблять нічого важливого й радують не більше, ніж випадковий приїзд вашого давно забутого хрещеного. Роль Керрі Фішер, яка померла до початку зйомок заключної частини, тож її діалоги студія зібрала з відзнятих на інших фільмах реплік, виглядає так, наче принцеса Лея час від часу цитує випадкові передбачення «Сільпо». Сюжетна лінія Рей та Кайло Рена, яка вже втретє зводиться до «переходь — ні, ти переходь». Сюжетна лінія самої Рей, яка раптом забула всі уроки Люка Скайвокера та почала цікавитися євгенікою. Сюжетна лінія Фіна, яка закінчилася ще в 2015 році. Сюжетна лінія повстання, яке нічого не робило три фільми, а потім просто зібралося та перемогло. Та навіть загальний рівень режисури, операторської роботи й візуального символізму опустився нижче «Пробудження сили» та значно нижче «Останніх джедаїв». 

І все ж найважчим викликом для «Зоряних війн» був фінал. Так склалося, що Джей Джей Абрамс чого тільки не знімав, але ніколи не випускав завершальних частин історій. При тому що, нагадаємо, у трилогії Disney узагалі не було цілісної історії, яку треба завершити. Єдине, що мало значення, — статус-кво, в якому залишаться персонажі. Тут ми уникнемо будь-яких спойлерів, тільки зазначимо, що жоден фінал трилогії не можна заслужити, якщо вигадати його за годину до кінця останнього фільму. 

«Зоряні війни» ніколи не славилися ідеальною продуманістю. Але ви, радше за все, навіть не помічали цих проблем. Бо Лукас не вводив у «Повернення Джедая» півгодинну сюжетну лінію, покликану пояснити один помилковий поцілунок. А в «Імперії завдає удару у відповідь» Дарт Вейдер просто казав «Я — твій батько», а не намагався пояснити Люку, як він тридцять років тому вигадав геніальний план із дезінформації. «Скайвокер. Сходження» теж мав рухатися далі, а не намагатися виправити всі помилки (?) трилогії та виконати подекуди взаємозаперечні бажання фанатів. Після «Останніх джедаїв» із Кайло Рена ще можна було зробити цікавого злодія й не розбивати скло з екстреною дозою фансервісу. А так «Зоряні війни» виглядають просто жалюгідно: наче Disney хоче купити твої почуття. 

«Скайвокер. Сходження» мав бути грандіозним відкриттям «коробки з таємницею», про яку Джей Джей Абрамс розповідав за вісім років до своїх перших «Зоряних війн». І справді, якщо історію цього фільму розділити на три окремих стрічки, такі пригоди в Далекій Галактиці теоретично могли би стати успішними. Проте вийшло, як вийшло, й насправді «Сходження» нагадує третю частину «Володаря перснів». Якби в ній уперше з’явилися кільце, Саурон, Гендальф, Ґолум, ельфи та якісь місця, крім Ширу. 

«Зоряні війни. Скайвокер. Сходження» уже у вашому кінотеатрі. І це другий найгірше оцінений фільм в історії саги Джорджа Лукаса. 

P.S. Обережно, спойлер. Як можна збудувати трилогію на фансервісі й не додати в неї ЖОДНОГО спільного кадру іконічної трійці? Я впевнений, що це порушує якісь права людини.